Пій IX

Фотографія Пій IX (photo Pius IX)

Pius IX

  • День народження: 13.05.1792 року
  • Вік: 85 років
  • Місце народження: Сенигалья, Італія
  • Дата смерті: 07.02.1878 року
  • Громадянство: Італія
  • Оригінальне ім’я: Джованні Марія Мастай-Ферретті
  • Original name: Giovanni Maria Mastai-Ferretti

Біографія

В 1827-му 35-річний Джованні був призначений архієпископом Сполето (Spoleto). У 1831-му до Сполето дійшла почалася в Пармі (Parma) і Модені (Modena) революція; після її придушення архієпископ дарував бунтівникам прощення тим самим серйозно зміцнивши свою репутацію серед широких мас.

Джованні Марія Мастай-Ферретті, більш відомий як Папа Пій IX (Giovanni Maria Mastai-Ferretti або Blessed Pope Pius IX, 13.05.1792 – 7.02.1878) – релігійний діяч, який займав пост Папи Римського протягом одного з найтриваліших за історію католицької церкви періодів з 1846-го по 1878-й роки. Саме при ньому в 1869-му був зібраний Перший Ватиканський Рада – затвердив, крім іншого, декрет про непогрішимість Папи. Пій IX затвердив ідею Непорочного Зачаття Діви Марії, тим самим заявивши, що Марія зачала Сина Божого без первородного гріха і прожила все своє життя безгрішною.

Пій IX був останнім Папою, що правили суверенної Папською Областю (Papal States).

На даний момент багато видатні історики церкви і журналісти схильні вважати цілий ряд рішень Папи вкрай і вкрай сумнівними. Втім, дещо з зробленого Пієм діє і донині – так, збір на підтримку Святого Престолу (так званий ‘peter’s Pence’) до цих пір є однією з головних статей доходу римської курії і Ватикану. Чимало суперечок викликав опублікований в 1864-му праця ‘Список найважливіших помилок нашого часів’ (‘Силлабус’, ‘Syllabus Errorum’). У цій роботі Тато активно критикував ряд новомодних тенденцій, зокрема натуралізм, раціоналізм, соціалізм, пантеїзм комунізм, таємні товариства, біблійні товариства, принципи свободи совісті, відокремлення Церкви від держави і багато що інше.

Народився Джованні в Сенигаллии (Senigallia), в сім’ї Джіроламо дей конті Ферретті (Girolamo dei conti Ferretti); навчався він у Вольтерра (Volterra) та Римі. У 1814-му йому довелося зустрітися з Папою Пієм VII, возвращавшимся через Сенигаллиюиз французького полону. Роком пізніше Ферретті вступив у Папську Варту (Papal Noble Guard); довго, однак, йому там прослужити не вдалося – незабаром Джованні виключили з варти через мучавшей його епілепсії. Так просто здаватися, втім, Ферретті не збирався – кинувшись в ноги особисто Папі, він був помічений і отримав вельми і вельми високе заступництво. Джованні продовжив вивчати теологію з подвоєною силою.

Незадовго до своєї смерті Пій VII відправив Ферретті спочатку в Чилі, а потім – в Перу; там Джованні повинен був допомагати нунція Джованні Музи (Giovanni Muzi), першому посланцеві від папського престолу в післяреволюційну Південну Америку. Нунцій і його помічник повинні були вивчати роль католицької віри у новоявлених південноамериканських республіках. Повернувшись, вони доповідали вже нового Тата – Лева XII; за свою роботу Ферретті був призначений головою шпиталю Сан-Мішель в Римі.

В 1827-му 35-річний Джованні був призначений архієпископом Сполето (Spoleto). У 1831-му до Сполето дійшла почалася в Пармі (Parma) і Модені (Modena) революція; після її придушення архієпископ дарував бунтівникам прощення тим самим серйозно зміцнивши свою репутацію серед широких мас. Досить вмілим керівником себе зарекомендував Ферретті та під час ліквідації наслідків того, що сталося незабаром після цього землетрусу. Архієпископ займався активним просвітою населення, дбав про бездомних дітей і відвідував ув’язнених прямо в тюрмах. Надалі Джованні перевели в більш престижну область; в 1839-му він став кардиналом ‘in pectore’, а в 1840-му отримав повноправний кардинальський титул.

Після смерті Папи Григорія XVI (Pope Gregory XVI)раді кардиналів настав час обирати нового главу католицької церкви. Нестабільна політична обстановка в країні сильно вплинула на ці вибори. Частина кардиналів взагалі не змогла прибути у зазначене місце – до початку засідання прибуло лише 46 чоловік з 62-х. Як показали подальші дебати, певний розкол стався і в межах ради – кардинали явно поділялися на лібералів і консерваторів. Консерватори стояли за Луїджі Ламбрушини (Luigi Lambruschini), ліберали – за Паскаля Томмазо Гицци (Pasquale Tommaso Gizzi) і Мастай-Ферретті. Перше голосування результатів не дало; ліберали вирішили змінити тактику і в єдиному пориві проголосували за Джованні. 16-го червня 1846-го Мастай-Ферретті був обраний новим папою. На жаль, брак дипломатичного досвіду істотно ускладнила початок понтифікату Джованні – так, князь Австрійської Імперії Меттерніх (Prince Metternich of the Empire of Austria) геть відмовився визнавати нового папу. Архієпископ Мілана, кардинал Гейсрук повинен був представити раді офіційне вето на кандидатуру Ферретті; втім, на раду він не встиг, і вибори пройшли в звичайному порядку.

Понтифікат Пія IX представляє інтерес не лише своєю неймовірною тривалістю. Після 1848-го Татові довелося мати справу з вкрай вибухонебезпечною ситуацією – як у Європі взагалі, так і в Італії зокрема. Спочатку Пій пробував ліберальний підхід – він звільнив всіх політичних в’язнів, арештованих при попередньому Татові і дарував Риму конституційну систему. Керував новим Римом, до речі, друг Тата – князь-філософ Антоніо Розмини-Сербати (Antonio Rosmini-Serbati).

Тривала ‘ліберальна’ епоха, однак, недовго – вже в 1848-му Пій став завзятим консерватором. Сталося це після серії вбивств і терористичних актів по всій країні; посилила ситуацію відома революційна загроза в Італії, Франції та Німеччини. У 1848-му ж Пій втік з Риму; в 1870-м Папська Область назавжди втратить свою незалежність і увіллється до складу Італії. Тато, звісно, не збирався здаватися без бою – так, він навідріз відмовився приймати запропонований італійцями закон, який зробив би Ватикан залежним від Італії у фінансовому плані на багато років вперед; на жаль, особливого успіху йому досягти не вдалося. Не особливо добре йшли справи і в інших країнах – Німеччини, Росії та Франції; там в цей час відбувалися свої зміни, і папським ставленикам не вдавалося як слід розвернутися. Куди як більше пощастило Пію з Австро-Угорщиною (Austria-Hungary), Португалією, Іспанією, Тосканою (Tuscany), Еквадором, Венесуелою, Гондурасом, Сальвадором (El Salvador) і Гаїті – там його прихильники могли вести більш активну діяльність.

Помер Пій IX незабаром після смерті свого старого ворога, Віктора Еммануїла II (Victor Emmanuel II), короля Сардинії і об’єднаної Італії. Дізнавшись про практично безнадійному стані Еммануїла, Пій відкликав всі накладені на нього церковні кари – аж до відлучення від церкви. Пережив Віктора Папа Римський лише на місяць – він помер 7-го лютого 1878-го, від серцевого нападу, викликаного черговим епілептичним припадком. Процес беатифікації – зарахування покійного до лику блаженних – розпочався ще в 1907-му, проте із-за цілого ряду причин неодноразово відкладався – аж до 2000-го року.