Микола Безсонов

Фотографія Микола Безсонов (photo Nikolay Bessonov)

Nikolay Bessonov

  • День народження: 22.07.1868 року
  • Вік: 51 рік
  • Місце народження: Гродненська губернія
  • Рік смерті: 1919
  • Громадянство: Україна

Біографія

льон IV ГД від Волинської губ. (Фракція правих — ФП; безпартійна група). Народився в Могильовської губ., потомствений дворянин. Закінчив Московський Константиновскии межовий інститут (1891) і Московську ТАК (кандидат богослов’я).

Народився в Могильовської губ., потомствений дворянин. Закінчив Московський Костянтинівський межовий інститут (1891), але, відчувши потяг до чернецтва, відразу ж вступив у Московську ТА, яку закінчив зі ступенем кандидата богослов’я. У дек. 1892 році, будучи студентом академії, був пострижений у чернецтво її ректором, архим. Антонієм (Храповицьким), і майже відразу ж був висвячений в иеродьякона. З грудня 1895 — ієромонах. Після закінчення Академії був призначений викладачем гомілетики, літургіки і пастирського практичного керівництва Новгородської ДС, а потім, указом Св. Синоду (1897) був переведений на посаду викладача філософії, психології, логіки і дидактики в Могильові кую ДС. У жовт. 1897 Никон став завідувачем Бийським місіонерським катехизаторским училищем (Алтай). З 1899 архімандрит. Обіймав посади ректора Благовіщенській (1899) і Іркутської (1901) ДС. У 1901-1903 був цензором проповідей р. Іркутська. У січ. 1905 був редактором «Іркутських єпархіальних відомостей». Під час революції 1905-1907 проявив себе неоднозначно: з одного боку сприяв запровадженню порядку і припинення заворушень, з іншого — звернув на себе увагу суспільства і священноначалія своїми екстравагантними заявами. Зокрема єп. Никон писав: «Я сам, якщо хочете, соціал-демократ, але у благородній значенні цього слова. <…> Я чудово розумію, що всяке суспільство, всякий народ росте і розвивається, а звідси, цілком природно, змінюються образи народного правління». В февр. 1906 був хіротонісаний в Троїцькому соборі Олександро-Невської лаври (С-Петербург) під єп. Балтського, вик. Подільської єпархії, з лют. 1909 — еп. Кременецький, перший вік. Волинської єпархії. Активний учасник чорносотенного руху на Волині. Спільно з архим. Віталій (Максименко) брав діяльну участь у згуртуванні всіх консервативних сил губернії в період виборів до IV Держ. Думу. Був атестований Волинським губернатором як людина досить різкий, але непохитно стойкийв питаннях Православної віри і російських національних інтересів. У 1912 році за свої заслуги, минаючи нижчі ордену, був зарахований був до ордена св. Анни I ст.

До складу Держ. Думи обраний від Волинської губ., приєднався до фракції правих (разом з єп. Анатолієм (Каменським) був обраний почесним членом фракції), і лідери останньої розраховували, що єп. Никон зуміє об’єднати думське духовенство і значну частину селян, інтереси яких він з запалом відстоював, тим самим посиливши праве крило. Однак сподівання правих не виправдалися, буквально з перших днів функціонування Держ. Думи єп. Никон повів власну політику, націлену на виділення духовенства в окрему «поповскую» фракцію. Однак ні духовенство, ні селянство за Никоном не пішло. А виступи єп. Никона (зокрема в Російській Зборах і в будинку обер-прокурора Синоду В. К. Саблера) принесли йому в церковних колах репутацію чи не есера, що збирається забирати землю у поміщиків для наділення нею селян. «Його фігура була помічена всій Думою і зацікавила її, — писала «Енисейская думка», — але залишилася якоїсь загадкової і ні для однієї партії в Думі не придатною. У той час як праві злякалися радикалізму, народництва та ухилу в бік соціалістичних поглядів єп. Никона, ліві побачили в ньому фанатика, реакціонера, «правого народника», «поліцейського соціаліста», «самодержавного конституціоналіста». Никон звернув на себе увагу навіть в. І. Леніна, відзначив «темний мужицький демократизм» Волинського єпископа, «самий грубий, але і найглибший». Никон, не соромлячись, критикував діяльність уряду по селянському питання, вважаючи, що сучасна йому політика веде лише до селянських бунтів, за якими підуть розстріли «недоїдають, голодних, нещасних селян». Закликав дворянство відмовитися від землеволодіння на користь селян, а не обмежуватися в цьому гострому питанні дрібницями, «хоча б і добрими». Виступав Никон і з національного питання, зокрема з української. «Український народ, — говорив він, — не шукає якийсь горезвісної автономії, відновлення Січі Запорізької, українці — не сепаратисти… Українці не інородці, вони — свої, наші рідні брати, а тому-то їх і не повинно обмежувати в мові і національному культурному розвитку, інакше ми самі приравняем їх, своїх братів, до євреїв, поляків, грузинів та ін, дійсно інородців»». В 1913 році виступив проти справи Бейліса.

Результатом непередбачуваного поведінки депутата-єпископа стало неприховане невдоволення Никоном як у правій фракції, так і в Синоді. Ситуація загострилася до межі, коли до священноначалія дійшли чутки про скандальної історії в жіночому духовному училищі, в якій самим безпосереднім чином фігурував єп. Никон. Обер-прокурор Св. Синоду В. К. Саблер зробив спробу зведення єп. Никона з депутатського звання. Никон був спішно переведений з Кременецької на Енисейскую кафедру (згідно синодскому постанови, архієрей, що управляє єпархією не міг одночасно бути членом Держ. Думи). Однак Никону вдалося домогтися збереження за собою депутатського звання, але із-за неможливості більш складатися у фракції правих він перейшов в безпартійну групу (не пізніше 1915). Незабаром підтвердилися і скандальні чутки: новопризначений красноярський єпископ не посоромився перевезти з Волині ученицю духовного училища, навколо якої свого часу розгорівся скандал, і безсоромно поселив її в архієрейському будинку, на превеликий обуренню місцевого православного населення.

З 1913 по 1917 — еп. Єнісейського і Красноярський. Брав участь у прославлення Святителя Іоанна, митр. Тобольського. Лютневу революцію 1917 зустрів захоплено. 3 березня 1917 відправив телеграми Ст. Н. Львову, А. В. Гучкову та М. В. Родзянко наступного змісту: «Христос Воскрес! Щиро радий зміні уряду, відповідального міністерства. Довго терпіли. Зміна змушена самим важким становищем дорогого Вітчизни, яким загрожувала загибель. Вчинити інакше було неможливо. Дай Бог вам успіху, внутрішнього спокою і сил нашій країні. Нехай благословить вас Господь». А в березні 1917, виступаючи на зборах кадетської партії, Никон, поливаючи брудом Імператора й Імператрицю, виявив себе гарячим прихильником республіки, заявивши, що «про монарха, навіть про конституційний, у нас мови бути не може. <…> Ні, ні — не треба нам більше ніякого монарха. Саме слово «монарх» тепер для нас дивно». У липні 1917 зняв з себе єпископський сан і чернецтво, мотивуючи свій вчинок тим, що єпископський сан не задовольняє його релігійним ідеалам і заважає бути щирим християнином. 12 серп. 1917 Св. Синод офіційно позбавив Никона духовного сану, повернувши в мирське стан. У зв’язку з цим, колишній єп. Никон за підписом М. Н. Безсонова відправив голові Держ. Думи М. В. Родзянко телеграму наступного змісту: «Я зняв з себе єпископський сан і чернецтво. Відмовившись від духовного відомства, я зможу завжди бути самим акуратним членом Держ. Думи і її учасником нарад». Однак скористатися депутатськими повноваженнями колишньому єпископу не довелося — Держ. Дума, як така вже припинила своє існування. У тому ж році Безсонов обвінчався з колишньою ученицею підвідомчого йому духовного закладу. Однак шлюб йому щастя не приніс: незабаром дружина його була знайдена мертвою з револьверною раною в грудях. Як згадував майбутній митрополит Євлогій (Георгіївський), Безсонов поховав дружину в Покровському жіночому монастирі, поклавши покійниці на груди свою панагію, а ноги — клобук, віддрукувавши на траурній стрічці зухвалу, блюзнірську напис. Повернувшись на Україну, очолив Міністерство сповідань Української Ради (1917), чим викликав обурення духовенства, сприйняв призначення розстригою як образу Православної Церкви. Підробляв театральним критиком, не гребував бульварних видань, підписував свої рецензії «колишній єпископ Никон — Микола Безсонов». Помер у 1919 році.