Мефодій

Фотографія Мефодій (photo Mefodiy)

Mefodiy

  • День народження: 06.03.1856 року
  • Вік: 75 років
  • Місце народження: Томська губернія
  • Дата смерті: 29.03.1931 року
  • Громадянство: Росія
  • Оригінальне ім’я: Маврикій Герасимов
  • Original name: Mauritius Gerasimov

Біографія

Син священика. Закінчив у 1882 Казан, духовну академію. В сент. 1885 р. пострижений у чернецтво, з груд. ієромонах. З січ. 1892 канд. богослов’я. З травня 1893 архімандрит, з липня поч. Алтайської місії. 2 червня 1894 посвячений у єпископа Бийского, вікарія Томської єпархії. З дек, 1898 єпископ Забайкальський і Нерчинський, з груд. 1912 — Томський і Алтайський, з липня 1914 — Оренбурзький і Тургайский.

Син священика Томської єпархії. Освіту здобув у Томській ДС (1878) і в Казанської ТАК (1882). 23 груд. 1882 надійшов псаломщиком в Алтайську місію. 26 вер. 1885 прийняв чернечий постриг, 22 груд. 1885 висвячений на ієромонаха і призначений завідувачем Алтайським місіонерським катехизаторским училищем. У 1892 році присуджено науковий ступінь кандидата богослов’я. 16 травня 1893 року возведений у сан архімандрита, через місяць призначений начальником Алтайської місії. 2 червня 1894 хіротонісаний в єп. Бийского, вікарія Томської єпархії. Через 4 роки владика Мефодій отримав призначення на самостійну кафедру, ставши 24 груд. 1898 єпископом Забайкальським і Нерчинским. На цій посаді владика зустрів революцію 1905, одним з головних центрів якої стала Чита. Будучи за своїми переконаннями монархістом, єп. Мефодій всіляко підтримував право-монархічний рух. Він був одним із архієреїв, які передали через о. В. В. Восторгова благожелание і привітання З’їзду Російських Людей в Москві 27 верес. — 4 жовт. 1909. 20 груд. 1912 отримав призначення на кафедру єп. Томського та Алтайського. Через 2 роки 30 июля1914 переведений єп. Оренбурзьким і Тургайским.

Після лютневого перевороту на прохання духовенства був залишений на кафедрі. Закликав до продовження війни до перемоги, на початку липневого (1917) наступу російської армії випустив відозву, в якій, зокрема, писав: «Всі народи світу зараз хочуть жити свобідною життям; одна тільки Німеччина з бусурманською Туреччиною захищають деспотизм і поневолення народів». Брав активну участь у працях Священного Собору Російської Православної Церкви 1917-1918. На Помісному Соборі був створений відділ «Про богослужінні, проповедничестве і церковному мистецтві» під головуванням архієп. Євлогія (Георгієвського), при якому було створено підвідділ «Про церковно-богослужбовому мовою» для обговорення проблем, пов’язаних з богослужебними текстами і мовою. Підвідділ працював 9-26 сент. 1917, всього відбулося п’ять засідань, його головою був обраний єп. Мефодій, який зарекомендував себе принциповим і рішучим противником переведення богослужіння на російську мову. Владика відверто заявляв: «Для мене краще смерть, ніж лишениеславянского богослужіння». Повернувся з Москви в січ. 1917 в самий розпал боїв під Оренбургом між червоногвардійцями, які наступали з боку Бузулука, і частинами отамана А. В. Дутова.

2 січ. 1918 у кафедральному соборі виголосив «Слово при похованні офіцера і юнкера, убитих під час братського міжусобиць», в якому сказав: «Народ отримав свободу, але вільний громадянин — народ став жорстоким тираном російської інтелігенції… Падає, як підкошена трава, благородне офіцерство, самотнє в захисті народної свободи і честі, одне тільки козацтво йде нам на допомогу». Однак 18 січ. 1918 козаки відступили з міста, і 20 січ. 1918 владика був викликаний на допит матросами Північного летючого загону, втім, його відповіді, проповідували мир і спокій, задовольнили їх. 12 кві. 1918 р. він був зведений в сан архієпископа. 3 липня 1918 в Оренбург увійшли козаки Дутова. У «Вітальному слові братам-козакам і слов’янам визволителям Оренбурга» владика сказав: «П’ять місяців ми жили під ярмом кривавої влади, п’ять місяців ця страшна влада виробляла свою розправу, день і ніч здійснювала страти… Хто були ці люди, приречені на винищення, як хижі звірі? Це були найкращі люди, благородні громадяни, які боролися за свободу. Не за владу, не за диктатуру вони вмирали, а за свободу; не за буржуазію боролися, нехай ця гнила наклеп замовкне, а за право і свободу всіх громадян». 18 сент. 1918 він привітав депутатів Військового Кола Оренбурзького козачого війська і висловив надію, що «козацтво не складе зброї в боротьбі за відродження Батьківщини». Вітав владика і адмірала А. В. Колчака, у своїй телеграмі він писав: «Нехай Господь благословить успіхом ваші труди на відродження дорогої Батьківщини і доблесної російської армії». Недвозначною підтримкою білого руху архієп. Мефодій вибрав свою долю, залишатися в радянській Росії йому було неможливо. У н. 1919 році він емігрував разом з отступавшей Білої армії, у рядах якої воювали чимало оренбурзьких козаків. В еміграції очолив у 1920 Харбинскую кафедру, у 1929 році возведений у сан митрополита. В еміграції видавав православно-монархічний журнал «Хліб небесний».