Леонід Симонович-Нікшич

Фотографія Леонід Симонович-Нікшич (photo Leonid Simonovich-Nikshich)

Leonid Simonovich-Nikshich

  • День народження: 01.06.1946 року
  • Вік: 70 років
  • Громадянство: Росія

Біографія

Голова Союзу православних братств, Голова Союзу православних корогвоносців, заступник Голови Союзу «Християнське Відродження», заступник голови Товариства російсько-сербської дружби, голова Російсько-Сербської братства в ім’я святих Сергія Радонезького, Сави Сербського і святителя Петра Цетинського.

Народився 1 червня 1946 року в сім’ї службовців, росіянин. Стверджує, що його батьком був Симонович Донат Миколайович — зросійщений серб, нащадок сербсько-чорногорського роду Никшичей, нібито происходщего від сербського короля Стефана I Немани через його дочка Ефросинью. За версією недоброзичливців — син Симоновича Доната Соломоновича, онука Арона СимАновича (секретаря Распутіна). Мати — в дівоцтві Олександра Петрівна Жукова, російська.

Закінчивши 8 класів, почав працювати учнем слюсаря на заводі.

У 1965 році закінчив школу робітничої молоді.

У 1965-1968 рр. проходив строкову службу в Радянській армії.

У 1968 році поступив в Університет дружби народів ім. Патріса Лумумби на філологічний факультет, через деякий час був посланий на стажування на Слов’янське відділення філологічного факультету Люблянського університету (Югославія), який і закінчив.

Після повернення в Росію закінчив Слов’янське відділення філологічного факультету Московського державного університету і провчився два роки в аспірантурі Інституту слов’янознавства і балканістики Російської академії наук (кандидатської дисертації не захистила).

Займався перекладами художньої літератури зі словенського і сербо-хорватської мов.

З 1990 року бере активну участь у діяльності націонал-патріотичних, і православно-фундаменталістських і монархічних організацій.

У 1990 році вступив Союзу «Християнське відродження» (СХВ) Володимира Осипова, був членом Центральної ради СХВ; до кінця 1990-х став одним із заступників заступником Голови СХВ (інший заступник — Володимир Дьомін).

У 1992 році створив і очолив Союз православних корогвоносців (СПХ). СПХ займається організацією і проведенням хресних ходів, молитовних стоянь і т.п. заходів.

З 1992 року — член Центральної ради (ЦР) Союзу православних братств (СПБр)

У серпні 1996 увійшов в Загальноросійський Монархічний фронт (ОМФ) Миколи Лук’янова.

14 серпня 1999 був обраний головою Союзу православних братств (СПБ) Російської православної церкви (замість Кирила Сахарова, який формально залишив посаду голови, але залишився духовним натхненником СПБр.

Заступник голови Товариства російсько-сербської дружби.

Глава Російсько-сербської братства в ім’я свв. Сергія Радонезького, Сави Сербського і святителя Петра Цетинського.

Публікується у православній, націоналістичної друку ифашистской пресі. Автор нацистської газети «Ера Росії» Володимира Попова.

В кінці березня 2006 підписав звернення групи націонал-патріотичних діячів, пов’язаних з Міжнародним фондом слов’янської писемності і культури, до генпрокурора, директору ФСБ, міністру внутрішніх справ, спікерів обох палат і ін. з вимогою позбавити рабин Берл Лазара російського громадянства, «а його релігію статусу «традиційної»».

9 травня 2006 брав участь у святковій демонстрації на чолі колони СПХ під корогвою зі свастиками і попереду плаката «Свободу полковнику Буданову!».

22 листопада 2006 в Будинку Російської преси відбувся з’їзд СПБр, на якому Л. Симонович і депутат Держдуми Микола Кур’янович оголосили «соборне рішення» про поновлення роботи Союзу Російського Народу (СРН), альтернативного «пост-клыковскому» Союзу Російського Народу (після смерті В’ячеслава Кликова очоленого Леонідом Ивашовым). За версією СПБр, діяльність Союзу Російського Народу відновилася ще в 2002 році в Троїце-Сергієвої Лаврі, тобто до створення у 2005 році «клыковского» СРН (учасник з’їзду Володимир Осипов: «…керівництво нинішнього пост-клыковского Союзу пішло від канонів православно-монархічних традицій дореволюційного РНР, заповіданих св. Івана Кронштадским і всіма Руськими»). Загальними зборами було обрано керівна структура СРН, що складається з 2-х співголів — Н.В.Кур’яновича і Л. Д. Симонович-Нікшича, голови ради РОСІЯ – Ст. Н.Осипова, духівником РНР був обраний ігумен Кирил (Цукрів), настоятель Храму Святителя Миколи на Берсенівці.

Монархіст-збірник (тобто не визнає прав на престол «кирилівської» гілки Романових на чолі з Великою Княгинею Марією Володимирівною і виступає за «визначення» законного імператора на Земському Соборі).

Шанувальник Гітлера, вважає його слов’янином за походженням. Автор присвяченій дню народження «Адольфа Алоизовича» статті «День Народження Вождя» в «Ері Росії», №11 (79), червень 2002.

Вірить, що хасиди «п’ють кров християнських немовлят» («Ера Росії», №11(7), червень 2002).

Вороже ставиться до секретаря Союзу Православних Громадян (СПГ) Кирилу Фролову, вважаючи його євреєм.

Категорично заперечуючи свою спорідненість секретарем Распутіна Ароном Симановичем (автором книги «Распутін і євреї»), останні роки воліє називатися подвійним прізвищем Симонович-Нікшич (хоча в радянському паспорті ніякого Нікшича у нього не було).