Леонід Федоров

Фотографія Леонід Федоров (photo Leonid Fedorov)

Leonid Fedorov

  • Дата смерті: 07.03.1935 року
  • Рік смерті: 1935
  • Громадянство: Росія

    Біографія

    Федоров Леонід Іванович (4 листоп. 1879, Петербург,-7 березня 1935, Вятка). Дід був кріпаком, батько — кухарем, тримав ресторан: мати — гречанка, художниця. У 14-річному віці прочитав Біблію, твори В. Канта, Р. Гегеля, В. Фіхте, читав праці B. C. Соловйова, зокрема його кн. «Великий суперечка і християнська політика», присвячену проблемам католицизму.

    Закінчивши гімназію (із золотою медаллю), в 1901 вступив до Петерб. духовну академію, став одним з найкращих її учнів (був відомий під прізвиськом «католик»). У 1902 р. залишив академію, в Римі прийняв католицтво, був представлений папи Лева XIII, к-рий направив його в семінарію «Leonianum» в Ананії. В 1907 році отримав вчений ступінь бакалавра богослов’я, перейшов до колегії Propagande на 3-й курс богослов’я; прийняв участь у Велиградском з’їзді богословів в Моравії під іменем Теодора Леонини (метою з’їздів було зближення католич. і правосл. релігій). В 1908, вимушений припинити заняття в колегії, т. к. в Рос. посольстві йому дали зрозуміти, що якщо він «далі буде вчитися в «єзуїтському» установі, то йому заборонять повернутися в Росію» (див.: Диякон Василь ЧСВ, Леонід Федоров. Життя і діяльність, Рим, 1966, с. 75), вступив у Фрайбурзький ун-т (ним володіли домініканці) під ім’ям американця Антоніо Кремони і в 1909 році його закінчив. Здійснив у 1910-14 чотири поїздки в Росію. В 1911 році В Константинополі болг. католич. єпископ Сх. обряду Михайло Світів висвятив його на священика. У 1913 став ченцем, при постриженні йому дали чернече ім’я Леонтія. У 1914 році, після повернення в Петроград, його заарештували і заслали до Тобольська (як агента митрополита Шептицького А. і шпигуна).

    Після Лют. рев-ції 1917 був звільнений. Своїм представником, за винятком Малоросії і Білорусії, митрополит А. Шептицький призначив Федорова. Брешемо. пр-під запросило його як представника Сх. обряду в комісію у справах Католич. церкви в Росії, а 1 жовтня. легалізувала Греко-слов. обряд Католич. церкви.

    «Ми думали, що зітхнемо вільно, але 25 жовт. все полетіло шкереберть і ми залишилися при розбитому кориті. …З більшовиками, звичайно, ні в які стосунки не вступати»,- писав Федоров у одному з листів Шептицькому (див. там же, с. 344). З його донесень Шептицькому у кін. 1917 — нач. 1918: «Кожен день десятки людей падають від виснаження на вулицях і помирають голодною смертю. Царюють голодний і висипний тиф. Злидні доходить до крайніх меж»: «…повна анархія, грубе свавілля «влади», голод, грабіж нахабний і відкритий… відчайдушний глухий кут, з якого немає виходу… Кожну хвилину хто завгодно може бути заарештований, ув’язнений у в’язницю і пограбований. Скаржитися нікому, так як «буржуї» поза законом» (там же, с. 346).

    На поч. 1918 Федорову вдалося утворити «Укр.-католич. братство св. Іоанна Златоуста». З католич. митрополитом Е. Роопом у нього встановилися найкращі стосунки. Доброзичливе ставлення патріарха Тихона до католиків призвело до дружніх відносин між ним і Федоров. Обидва займали єдину позицію перед обличчям «диявольських козней» Сов. пр-ва. Федоров писав: «Метод, застосовуваний сов. владою для проведення своїх ідей», представляє з себе суцільне насильство над совістю. Всі прийоми царського режиму здаються верхом свободи в порівнянні з тим, що ми випробували на собі. Під приводом «диктатури пролетаріату» вони висувають такий гасло «Ми не можемо дати свободи буржуям до тих пір, поки пролетар не зміцнів і культурно не став на ноги»… Знищуючи богословську літ-ру і тиранічно обмежуючи всяку діяльність духовенства, більшовики рятують цей пролетаріат від «духовного гніту і обману», інакше бідні робітники не зможуть самі подолати «религ. забобони і забобони»… Тому все большевист. закони, в яких голосно сповіщаються религ. свободи. стикаючись з «диктатурою пролетаріату», терплять крах. Більшовики не переслідують церкву, а тільки заважають їй поширювати «контррев-цію», «брехня», «обман», «забобони» і псувати пролетарських дітей…» (там же, с. 505-06).

    На суд. процесі католич. діячів у березні 1923 за звинуваченням у протидії виконає. влади вилученню церк. цінностей і конттрев. агітації був засуджений Верх. судом РРФСР до 10 років тюремного ув’язнення. З 1933 жив у В’ятці.