Кіпріан (Керн)

Фотографія Кіпріан (Керн) (photo Kiprian (Kern))

Kiprian (Kern)

  • День народження: 11.05.1899 року
  • Вік: 60 років
  • Дата смерті: 11.02.1960 року
  • Громадянство: Росія

Біографія

Православний священнослужитель (в юрисдикції Російської православної церкви за кордоном, потім Константинопольського патріархату), богослов, церковний історик.

Народився в дворянській родині. Батько був професором і директором Лісового інституту в Санкт-Петербурзі. Мати — з старообрядницької сім’ї.

Навчався в Олександрівському ліцеї і на юридичному факультеті Московського університету. Брав участь у громадянській війні в лавах Добровольчої армії, у 1920 емігрував до Константинополя, потім в Сербію. Закінчив юридичний (1922) і богословський (1925) факультети Белградського університету. Доктор церковних наук (1945; тема дисертації: «Антропологія святого Григорія Палами»).

Брав участь у діяльності Белградського гуртка преподобного Серафима, у роботі перших з’їздів Російського студентського християнського руху (РСХД) в Пшерове і Хопове, знаходився в юрисдикції Російської православної церкви за кордоном (РПЦЗ).

Великий вплив на нього зробив митрополит Антоній (Храповицький). Однак потім архімандрит Кіпріан покинув РПЦЗ — він так згадував про це у своєму рішенні про своє життя в Сербії в 1930-ті роки:

З юрисдикцією митрополита Антонія я рішуче порвав. Його я не переставав любити і шанувати, але всю «антониевщину», всі «карловацкое» оточення не брало моє серце. Із руськими архієреями і в руських церквах я не служив. Мене боляче коробило все більш крайнє політиканство карловчан, їх неймовірно провінційне ставлення до справ Російської Церкви.

* З 1925 — викладач літургіки, апологетики та грецької мови духовної семінарії Сербської православної церкви в Бітолі, помічник інспектора семінарії.

* 2 квітня 1927 р. був пострижений у чернецтво.

* З 3 квітня 1927 — ієродиякон.

* З 7 квітня 1927 — ієромонах.

* З 1928 — архімандрит, начальник Руської духовної місії в Єрусалимі (до 1930). Не зійшовшись характерами з архієпископом Анастасием (Грибановским) (Спостерігає за справами Руської Духовної Місії в Єрусалимі з 1924 року), повернувся до Сербії, де видав монографію про колишнього начальника місії, видному вченому архімандритів Антоніні (Капустине).

* В 1931-1936 — знову викладач духовної семінарії Сербської православної церкви в Бітолі.

* З 1936 жив у Парижі, знаходився в юрисдикції митрополита Євлогія (Георгієвського), доцент Свято-Сергіївського богословського інституту в Парижі кафедри літургіки.

* У 1936-1939 — настоятель Покровської церкви в Парижі.

* У 1940-1960 — настоятель церкви святих Костянтина і Олени в Кламарі.

* З 1941 — доцент Свято-Сергіївського богословського інституту в Парижі по кафедрі патрології.

* 1944, 1946-1948 — інспектор Свято-Сергіївського богословського інституту в Парижі.

* У 1945-1960 — професор Свято-Сергіївського богословського інституту в Парижі по кафедрам патрології, літургіки та пастирського богослов’я.

Автор наукових праць з пастирського богослов’я, літургіки і патрології. Основна робота — «Антропологія св. Григорія Палами» — перша в російській богословській науці монографія, присвячена великому візантійському містику XIV століття. У 1953 році за його ініціативою і під керівництвом у Свято-Сергіївському богословському інституті пройшов «літургійний з’їзд»; з цього часу подібні заходи за участю фахівців з літургіки, що належать до різних християнських конфесій, що проводилися в інституті щорічно.

Архімандрит Кипріан був духівником письменника Бориса Зайцева, який дав йому таку характеристику: «Містик, одинак, аристократичний вигляд, якесь безпомилкове благородство смаків». Він же говорив про о. Киприане: «Якщо б його позбавили служіння Літургії, він відразу зачах. Літургія завжди підтримувала його, надихала: головне для нього провідник у вищий світ». Ще одна характеристика архімандрита Кипріана, дана Борисом Зайцевим:

Як сповідник він був дуже милосердним. Грішникові завжди співчував, завжди був на його боці. На сповіді говорив сам досить багато, завжди глибоко і з добротою. Іноді очі його раптом як би розширювалися, світилися. Величезне чарівність сяяло в них: знак сильного душевного переживання.

За словами протопресвітера Олександра Шмемана,

в о. Киприане були величезний нерозтрачений запас особистої любові, ніжності, прихильності і, разом з тим, нездатність, невміння розкрити їх. Він вільно обрав самотність, але їм же і мучився. Він був чудовим другом, цікавим співрозмовником, бажаним гостем скрізь і всюди; але як скоро, пам’ятається, в розмові, в гостях, за столом — починало відчуватися наростання в ньому тривоги, прагнення піти, якогось безпредметного занепокоєння. Він точно раптом усвідомлював, що все це «не те», що він тільки гість, а гість не повинен засиджуватися, гість не «належить» дому, повинен піти… І ось, він знову йшов у свою самотність, з тієї ж нагальної любов’ю, нерозкритою, неосуществившейся…

Також протопресвітер Олександр Шмеман був переконаний, що

єдиною справжньою радістю було в його житті богослужіння, здійснення Євхаристії, містичні глибини Страсного Тижня, Пасхи, свят. Тут жила вся його — ніколи не дрогнувшая — любов до Церкви, досконала отданность їй.

За словами єпископа Іларіона (Алфєєва), архімандрит Кіпріан

був людиною високої культури. Блискуче знав російську літературу і поезію: серед його улюблених авторів — Костянтин Леонтьєв і Олександр Блок. В коло інтересів отця Кіпріана входили і французькі автори, серед яких… він особливо виділяв Леона Блуа. В останні роки життя отець Кипріян рідко звертався до художньої літератури, вважаючи за краще історичні хроніки, спогади.