Гавриїл Бужинський

Фотографія Гавриїл Бужинський (photo Gavriil Buzhinskiy)

Gavriil Buzhinskiy

  • Дата смерті: 14.04.1731 року
  • Рік смерті: 1731
  • Громадянство: Росія

    Біографія

    Гавриїл бужинський Федорович — духовний письменник. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії.

    У 1706 Бужинський був викликаний Стефаном Яворським до Москви, де став учителем Слов’яно-греко-латинської академії. У 1707 Бужинський був пострижений у ченці, а в 1709 призначений префектом Слов’яно-греко-латинської академії. Став відомий як проповідник імп. Петру I, який в 1714 викликав Бужинського в Петербург, в Олександро-Невський монастир, а в 1718 призначив обер-ієромонахом флоту. Бужинський жив то на кораблях, то в Олександро-Невському монастирі і часто виголошував урочисті проповіді в присутності Петра I. З 1721 Бужинський — настоятель Костромського Троїцького Іпатіївського монастиря, а з 1722 — архімандрит Троїце-Сергієвої лаври. З лют. 1721 Бужинський — радник Синоду. Займаючи до 1726 посаду протектора всіх підвідомчих Синоду шкіл і друкарень, Бужинський редагує книжки та документи, що спостерігає за друкуванням книг у Петербурзі, Москві і в Малоросії.

    У 1726 Бужинський переведений в Рязань, де займає єпископську кафедру і відновлює (1727) слов’яно-греко-латинську школу. Гоніння на колишніх сподвижників Петра I торкнулися і Бужинського: його звинувачують у службових зловживаннях і відступи від Православ’я. З 1728 Бужинський живе в Москві. Виправданий у 1730 від зводяться на нього звинувачень, Бужинський вже не міг за станом здоров’я виїхати в Рязань або повернутися в Петербург.

    «Петра Великого справ славний проповідник», «дуже старанний, ретельно працьовитий», пише «чітко і хорошим штилем», Бужинський належав до очолюваної Феофаном Прокоповичем групі ранніх російських просвітителів. Апологія петровських перетворень і перемог (Горішок, Полтава, Гангут) була стрижневою темою проповідей Бужинського, пройнятих високим громадянським пафосом. Бужинському належать також похвальне слово на честь родини Петра I, а також слово на поховання фельдмаршала Б. П. Шереметєва. Кращі з проповідей: «Слово на похвалу Санкт-Петербурга» (окт. 1717), вимовлене з нагоди повернення Петра I із закордонної подорожі у свій «північний парадіз»; «Слово на день річного поминання Государя Петра Великого, проповеданное над гробом його» (1726, перекл. і изд. у 1729 на лат. і англ. Т. Консеттом в Лондоні). Витіюватість стилю, типове для епохи бароко змішання біблійних і античних мотивів і поєднання в мові неологізмів петровського часу з церковнословянської лексикою були характерними рисами стилю Бужинського.

    Як агиограф і піснеписець Бужинський відомий складанням «Служби на спогад укладеного миру між імперією Российскою і короною Свейскою» і «Синаксария» Олександру Невському (1725). Бужинський розсовує рамки старих жанрів, звертаючись до сучасної йому історії: в «Службі…» прославляються перемоги російської зброї в Північній війні, а в «Синаксарии» первинний текст проложного житія Олександра Невського доповнено матеріалами з реляцій про Північній війні і сказанням про перенесення мощей кн. Олександра з Володимира у санкт-Петербург.

    Бужинському належать переклади з латини «дружніх Розмов» Еразма Роттердамського (1716; з перероб. А. Бакера), «Введення в історію європейську» С. Пуффендорфа (1718) і «Феатрона і ганьби історичного» Ст. Стратемана (1724). Бужинський редагував і виправляв зроблений Йосипом Кречетовским переклад твору Пуффендорфа «Про посади людини і громадянина за законом природному» (1726). Велика бібліотека Бужинського надійшла в Слов’яно-греко-латинську академію, невелика частина — в Друкарську синодальну бібліотеку.

    Бігунів Ю.