Юрій Скоков

Фотографія Юрій Скоков (photo Yuriy Skokov)

Yuriy Skokov

  • День народження: 16.06.1938 року
  • Вік: 78 років
  • Місце народження: Владивосток, Росія
  • Громадянство: Росія

Біографія

Член президії Центральної ради партії «Справедлива Росія», один з керівників московського відділення партії; до її створення у 2006 році — секретар політради партії «Батьківщина». Раніше – співголова Партії російських регіонів» (ПРР), голова національної ради Конгресу російських громад (КРО). У 1990-1993 роках — секретар Ради безпеки РФ, державний радник РРФСР — секретар ради у справах федерації і територій РРФСР, перший заступник голови Ради міністрів РРФСР. У 1992 році ЗМІ називали Скокова «одним з наймогутніших людей в Кремлі».

Юрій Володимирович Скоков народився 16 червня 1938 року у Владивостоці в сім’ї офіцера НКВС. У 1961 році закінчив Ленінградський електротехнічний інститут імені Леніна (ЛЕТІ), отримавши спеціальність «радіоінженер, конструктор-технолог». Після вузу Скоков почав працювати в Науково-дослідному інституті №2 Міністерства оборони СРСР у місті Калініні молодшим науковим співробітником. У 1966 році закінчив аспірантуру у ЛЕТІ захистивши в 1966 році дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук за закритою темою. Після цього працював старшим науковим співробітником в тому ж НДІ.

У 1967 році Скоков вступив в КПРС і перебував у лавах партії аж до її заборони в серпні 1991 року.

У 1969 році Скоков почав працювати в Краснодарському відділенні Всесоюзного науково-дослідного інституту джерел струму (ВНДІТ), де обіймав посади начальника сектору, виконуючого обов’язки начальника відділу, заступника директора, в 1976 році очолив відділення ВНДІТ в Краснодарі.

У 1977 році Скоков був призначений заступником генерального директора науково-виробничого об’єднання «Квант» — директором краснодарського відділення ВНДІТ, директором Краснодарського дослідного заводу «Сатурн» (за іншими даними – виконуючим обов’язки директора). У 1986 році Скоков був переведений до Москви на посаду генерального директора ВНДІТ, в тому ж році став генеральним директором НВО «Квант». Незабаром «Квант» придбав репутацію передового підприємства, яке відвідували вищі керівники держави. Так Скоков в 1987-1988 роках познайомився з генсеком ЦК КПРС Михайлом Горбачовим, головою уряду СРСР Миколою Рижковим, першим секретарем Московського міськкому КПРС Борисом Єльциним. Останній, охарактеризувавши Скокова як «цінного працівника», сприяв його обрання у члени Московського міськкому КПРС.

У 1988 році Скоков, зберігши за собою колишні посади гендиректора ВНДІТ і НВО «Квант», виступив з ініціативою створення державного міжгалузевого об’єднання «Квант-ЕМП» (Кооперативна Всесоюзна асоціація науки і техніки в электроприборостроении, машинобудуванні та виробництві; зустрічається також як «Квантэмп»). У тому ж році був обраний головою правління МГО «Квант-ЕМП». Нове об’єднання, створене — за підтримки Єльцина — у порядку експерименту, вийшло з підпорядкування галузевого міністерства, отримавши при цьому суттєві податкові пільги — це дозволило Скокову платити своїм співробітникам високу на ті часи зарплату.

У 1988 році Скоков став одним з ініціаторів створення АМБІЦІЙ-банку (Акціонерного комерційного банку міжгалузевої інтеграції). За словами самого Скокова, він створював перший комерційний банк в країні. У 1990 році він також ініціював створення «Унікомбанку» (Універсального акціонерного комерційного банку), офіційним засновником якого став «Квант-ЕМП».

У 1989 році Скоков був обраний народним депутатом СРСР по Свердловському територіальному округу Москви згодом увійшов до складу Верховної Ради і став членом комітету з питань економічної реформи.

У 1990 році Скоков обійняв посаду першого заступника голови Ради міністрів РРФСР, а в липні 1991 року став державним радником РРФСР -секретарем ради у справах федерації і територій РРФСР. Навесні 1991 року Скоков брав участь у підготовці нової ринкової програми російського уряду, яка була представлена прем’єром Іваном Силаєвим і схвалена президією ВР УРСР. «Незалежна газета», оцінюючи внесок Скокова в її підготовку, називала його людиною «глибоко антирыночного мислення», прихильником суто адміністративних заходів, спрямованих на нормалізацію ринку» та зміцнення «адміністративного суверенітету» російського керівництва. У 1993 році той же журналіст Михайло Леонтьєв (автор вищезгаданої статті в «Независимой газете»), називав Скокова «ортодоксальним оборонщиком».

Під час спроби державного перевороту в серпні 1991 року Скоков від особи президента Єльцина вів переговори з командувачем ВДВ генералом Павлом Грачовим, який у перші дні путчу виконував накази ГКЧП і навіть, за деякими відомостями, розробляв план військового захоплення столиці. Після бесіди зі Скоковым Грачов перейшов на бік Єльцина що, за словами самого Скокова, «запобігло братовбивство» і зумовило провал путчу. Шістнадцять років тому в некролозі, присвяченому смерті Єльцина, газета «Завтра», яка дала різко негативну оцінку історичної ролі першого президента РФ, стверджувала, що «серпневий переворот» був підготовлений ще навесні 1991 року Скоковым і Грачовим.

У 1991 році Скоков був обраний президентом Суспільно-державного фонду соціальних гарантій військовослужбовцям «Гарантія». Займав цей пост до 1993 року, а в 1996 знову очолив фонд. За даними деяких видань, саме Скоков мав право розпоряджатися належали фонду 5 відсотками акцій АК «АЛРОСА» (фонд увійшов до складу засновників компанії за розпорядженням президента Єльцина в 1991 році). У 1999 році в результаті перевірки фонду Головним контрольним управлінням діяльність керівництва організації була визнана незадовільною. Було прийнято рішення відкликати членів правління із складу правління і клопотати про передачу справ в Генпрокуратуру. Скоков був звільнений з поста президента «Гарантії», однак не погодився з цим рішенням. Він почав оскаржувати законність призначення на цю посаду Романа Блохіна, однак зазнав невдачі.

У квітні 1992 року Скоков був призначений секретарем Ради безпеки РФ який у липні того ж року отримав право координувати роботу органів виконавчої влади, після чого ряд політиків висловлював стурбованість останніми чутками про те, що структура Скокова може замінити собою уряд, возглавлявшееся тоді ринковиком-реформатором Єгором Гайдаром. У той період ЗМІ називали Скокова «без п’яти хвилин прем’єр-міністром». У травні на VII з’їзді народних депутатів при виборі кандидатури нового глави кабінету міністрів кандидатура Скокова набрала найбільшу кількість голосів. Однак Єльцин віддав перевагу Віктора Черномирдіна, який посів друге місце. За словами самого Скокова, він не став прем’єром із-за протидії «демократів» в оточенні Єльцина.

У жовтні 1992 року була створена міжвідомча комісія Ради безпеки по боротьбі зі злочинністю та корупцією на чолі з Олександром Руцьким, в якій Скоков відповідав за пріоритетний розгляд у СБ заходів по боротьбі зі злочинністю икоррупцией. Преса згодом зазначала, що в той період Скоков «став одним з наймогутніших людей в Кремлі».

У 1993 році Скоков був відправлений у відставку. За деякими даними, вирішальну роль при цьому відіграло те, що він не був людиною «команди президента Єльцина», який формував її виходячи з принципу особистої відданості. Інші ж пов’язували подію з відмовою Скокова візувати проект указу президента про особливий порядок управління країною.

У липні 1993 року координаційна рада Федерації товаровиробників Росії (ФТР) обрав Скокова своїм новим головою. У тому ж році Скоков став одним з творців громадського Комітету «Злагода заради Вітчизни» (який отримав в пресі назву «комітет Юрія Скокова»), який проголосив своїм завданням сприяння «твердженням згоди як загальнонаціональної ідеї». Практично відразу після його створення ряд видань припустив, що навколо комітету буде зібраний виборчий блок, основою для формування якого може виявитися ФТР. Однак сам Скоков ці припущення спростовує, заявляючи, що комітет не є ані політичною партією, ні передвиборним блоком.

У 1995 році Скоков був обраний головою національної ради Конгресу російських громад (КРО) виступав за «відновлення прав російського народу і світ для всіх народів Росії», захист прав співвітчизників за межами країни та державну підтримку російських товаровиробників і національного капіталу. ЗМІ повідомляли, що, за деякими даними, КРО і Скокова підтримував ряд регіональних фінансово-промислових груп і банківських структур, зокрема «Тверьуниверсалбанк», деякі регіональні відділення Ощадбанку, «Кредобанк» і «Унікомбанк» (у числі засновників останнього значився НДІ «Квант-ЕМП».

У вересні 1995 року Скоков очолив список виборчого об’єднання «Конгрес російських громад» (КРО) на парламентських виборах до Держдуми другого скликання. Однак у парламент Скоков не потрапив, оскільки на грудневих виборах 1995 року КРО не подолала 5-процентний бар’єр, набравши 4,31 відсотка голосів виборців. Навесні 1996 року на з’їзді КРО Скоков був звільнений від посади голови національної ради. Газета «Комерсант» пізніше писала, що рух «не змогла оговтатися після поразки на парламентських виборах», після якого стався розкол в його керівництві, в результаті чого Скоков позбувся своєї посади.

У 1997 році Скоков як глава ФТР увійшов до складу президентської ради Республіки Саха (Якутія).

У 1998 році Скоков очолив загальноросійську політичну громадську організацію «Партія російських регіонів» (ПРР), яку ряд видань називав можливим учасником майбутніх парламентських виборів. Однак у виборах до Держдуми третього скликання ПРР не брала участь. У вересні 2002 року громадська організація «Партія російських регіонів» була перетворена в партію з аналогічною назвою (за даними видання «Консерватор», ініціаторами і рушійною силою об’єднання стали студентські профкоми російських вишів а Скоков обійняв посаду одного з її співголів.

До парламентських виборів 2003 року на основі партії було сформовано виборчий блок «Родина», що включив в себе, крім ПРР, Соціалістичну єдину партію Росії («Духовна спадщина») Олексія Подберезкина і Партію національного відродження («Народна воля») Сергія Бабуріна. Співголовами блоку стали Скоков, Бабурін, співголова ПРР Дмитро Рогозін і депутат Держдуми від КПРФ Сергій Глазьєв. «Батьківщина» успішно подолала 5-процентний бар’єр, набравши 9,02 відсотка голосів виборців Глазьєв став лідером парламентської фракції «Батьківщини». Скоков при цьому у федеральний виборчий список «Батьківщини» не входив і в Держдуму не потрапив.

У лютому 2004 року блок «Батьківщина» розколовся на прихильників Рогозіна і Глазьєва. Причиною розбіжностей стало те, що Він виставив свою кандидатуру на президентських виборах всупереч рішенням ради блоку, раніше висунув колишнього голови Центрального банку Росії Віктора Геращенко. Крім того Глазьєв виступив з ініціативою об’єднати блокообразующие сили в єдину партію під назвою «Батьківщина» і встиг заручитися згодою «Народної волі» Бабуріна; СЕПР – «Духовна спадщина» також розпалося на прихильників Глазьєва і Рогозіна. Все залежало від рішення третьої сили блоку – ПРР, і 15 лютого партія зібралася на з’їзд, на якому Глазьєв був зміщений з посади керівника парламентської фракції «Батьківщина» і з посади співголови ПРР. Скоков у своєму виступі на з’їзді підкреслив: «Я сам рекомендував Глазьєва співголови нашої партії, і я пропоную його як зрадив наші інтереси зняти з цієї посади». За словами Скокова, «Глазьєв розстріляв ПРР, підписавши договір з Бабуріним» (лідера «Народної волі» делегати з’їзду звинуватили у націонал-шовінізм). Свій виступ Скоков закінчив пропозицією перейменувати ПРР в партію «Батьківщина». Перейменування відбулося, і в липні 2004 року головою нової «Батьківщини» було обрано Рогозін. Скоков був обраний секретарем політради партії і надалі саме в цій якості згадувався в пресі.

У березні 2006 року, коли Рогозін, звернувшись до делегатів VI позачергового з’їзду очолюваної ним партії, попросив про відставку, лідером «родинцев» став Олександр Бабаков. Скоков, виступаючи перед товаришами по партії, за словами «Комерсанта», «загадково констатував з трибуни з’їзду, що «Батьківщина» виконала свої домовленості і тепер чекає, що вони будуть виконані і щодо неї».

У червні 2006 року керівники «Російської партії життя» і «Батьківщини» оголосили про готовність об’єднати партії що і було зроблено у липні того ж року. У серпні до них приєдналася «Російська партія пенсіонерів» . У жовтні 2006 року в Москві пройшов об’єднавчий з’їзд, в ході якого три партії злилися в одну під назвою «Справедлива Росія: Батьківщина/Пенсіонери/Життя» (її головою був обраний спікер Ради Федерації і лідер РПЗ Сергій Миронов). У новій структурі Скоков також увійшов в партійне керівництво – він був обраний до президії Центральної ради «Справедливої Росії», а в квітні 2007 року увійшов до числа керівників московського відділення партії.

ЗМІ, розповідаючи про захоплення Скокова, відзначали його любов до спорту. В молодості він був кандидатом у майстри з плавання та боксу, в похилому віці почав займатися йогою.

Скоков нагороджений орденами, медалями (подробиці невідомі). Одружений, у нього є дочка.