Юлій Мартов

Фотографія Юлій Мартов (photo Yuly Martov)

Yuly Martov

  • Рік смерті: 1923
  • Громадянство: Росія

    Біографія

    Мартов Юлій Йосипович (справж. фам. — Цедербаум; 1873-1923) — учасник соціал-демократичного руху з 1892 р.; з 1895 р. — член Петербурзького «Союзу боротьби за звільнення робочого класу». З 1901 р. член редакції «Іскри». З 1903 р. один з лідерів меншовиків. З 1920 р. в еміграції.

    З сім’ї службовця. У 1891 році вступив на природ. ф-т Петерб. ун-та. Восени цього року організував Петерб. с.-д, групу «Звільнення праці». Неодноразово піддавався арештам. У жовт. 1895 разом з в. І. Леніним та ін. брав участь у створенні Петерб. «Союзу боротьби за звільнення робочого класу». У 1896 засланий в Туруханск. Відбувши заслання ( ст. 1900), включився у здійснення ленінського плану створення марксистської партії в Росії і общерус. політ, газети. У березні 1901 в Мюнхені увійшов до редакції «Іскри». Брав участь у підготовці проекту Програми РСДРП. Справ. 2-го з’їзду РСДРП (1903), на до-ром вніс альтернативне ленінському визначення членства в партії — сприяння РСДРП під рук-вом однією з орг-ций замість зобов’яз. участі в орг-ций замість зобов’яз. участі в її роботі (проект Мартова був прийнятий 28 голосами проти 22): не погодився Мартов і з пропозицією Леніна обмежити редколегію «Іскри» Р. В. Плехановим, Леніним і Мартовим, т. к. побачив в цьому можливість поставити партію під контроль ред. «Іскри»; відмовився працювати в «Іскрі»; бойкотував вибори в центр, органи РбДРП: чл. негласного бюро меншовиків. Після виходу Леніна з редакції повернувся до неї, був введений в Раду партії. Звинувачував більшовиків в прагненні встановити в партії режим диктатури. У жовт. 1905 повернувся до Росії, працював у виконкомі Петерб. Ради РД, в Орг. к-ті (меньшевист. фракц. центр), ред. газ. «Початок». З дек. 1905 чл. ЦК РСДРП і ред. «Парт. Известий». Брав участь у багатьох меньшевист. виданнях. Відкидав тактику бойкоту Держ. Думи. У 1906 висланий за кордон. Один з ідеологів ликвидаторства, але застерігав проти абсолютизації легальної діяльності. Один з авторів і редакторів 5-томника «Товариств, рух у Росії в поч. XX ст.» (П., 1909-14). На січ. пленумі (1910) ЦК РСДРП критикував «раскольнич. курс» більшовиків, виступав за примирення всіх фракцій. У 1911 зблизився з меншовиками-партійцями. У 1912 справ. Серпневої конф. с.-д. (Відень), увійшов в Закордонний. секретаріат ОК. На поч. 1-ї світ. війни «інтернаціоналіст», потім «центрист». Виступав за якнайшвидше закінчення війни і демокр. світ, заперечував ленінський тактич. гасло поразки свого пр-ва і перетворення империалистич. війни в граждою. війну. Учасник Циммервальдской (сер. 1915) і Кинтальской (апр. 1916) міжнар. соц. конференцій, представляв лівоцентрист. крило.

    Про Лют. рев-ції 1917 дізнався в Швейцарії. Спочатку зберігав переконаність у правоті меньшевист. тактики 1905 (надання влади буржуазії під контролем робітничого класу з метою радикалізації політики пр-ва), але побоювався поширення в меньшевизме ідей «рев. оборонства» (ЦПА ІМЛ, ф. 362, on. 1, д. 51, л. 127). Виходячи з обов’язковості для успішної соц. рев-ції високого рівня розвитку економіки і культури, міцних демокр. традицій і перетворення робітничого класу в більшість нації, стверджував: «Брешемо. політ, диктатура або повнота влади всіх демокр. шарів бурж. про-ва є неминучою фазою розвитку всякого перевороту глибокого, перетворюючого станово-поліцейське гос-во в сучасно-буржуазне» (там само, ф. 275, on. 1, д. 12, лл. 10-11 про.: Д. 52, лл. 8. 94). Вважав, що буржуазія здатна зіграти свою роль тільки при поваленні самодержавства, а потім, у ході перебудови про-ва, можливий її відхід від рев-ції. Коли буржуазія «вичерпає себе», допускав повалення бурж. кабінету і заміну його «трудовическим» або «трудовическо-патріотичним» пр-вом (там само, ф. 362, оп. 1, Д. 51, л. 130 об.). Перехід влади до радикальної мелкобурж. демократії мислив лише після здобуття нею політ. свідомості. У тактиці більшовиків Мартов вбачав прагнення «дістатися до влади не силою власн. класу», а захопленням за собою «солдатів-селян», сил, чужих, як вважав Мартов, соціалізму. Вирішив залишитися на далекій відстані з Леніним і Троцьким» (там же, л. 142 про.).

    9 травня 1917 через Німеччину повернувся в Росію. У той же день на Всерос. конф. меньшевист. і об’єднаних орг-цій РСДРП критикував вступ соціалістів у коалиц. Брешемо. пр-во, засуджував «рев. оборончество». Його мова була зустрінута більшістю делегатів вороже. Мартов і його прихильники заявили про складання з себе політ. відповідальності за рішення конференції, не брали участь у виборах меньшевист. центрів. Мартов відмовився увійти в ред. ЦО РСДРП «Робітничу Газету». Він залишився в опозиції, на чолі немногочисл. групи меншовиків-інтернаціоналістів. В кін. травня один з організаторів «Летючого Листка Меншовиків-Інтернаціоналістів», у червні їх Брешемо. центр, бюро.

    У сер. червня писав: «як урядів, партії… с.-д-ства, в особі меньшевист. фракції, засудила себе на постійне гальмування пробуджується в хрест.-солд. масі політ, самодіяльності, на утримання Рад від спроб активно впливати на хід урядів, політики… меншовики і есери неминуче сприяли тому, що наростаюче невдоволення… проліт. і навіть частини хрест.-солд. мас кинув їх в обійми ленінізму. Бо ленінізм кинув у ці маси гасло «Вся влада Радам»… Бачачи, що три місяці рев-ції ще не дали помітного поліпшення життя, маси схильні шукати виходу в усуненні від властипредставителей ворожих їм капиталистич. класів». Зазначивши, що це може призвести до ізоляції пролетаріату до панування контррев. буржуазії, Мартов висунув гасло переходу влади в руки мелкобурж. демократії («Летючий Листок Меншовиків-Інтернаціоналістів», 1917, № 2, с. 5).

    Справ. 1-го Всерос. з’їзду Рад РСД (3-24 червня); неодноразово виступав, обраний чл. ВЦВК. У промові на з’їзді і в проекті резолюції про війну та світі, який не отримав підтримки більшості делегатів, констатував безплідність зусиль меншовиків по скликанню міжнар. соц. конференції в Стокгольмі, але відмежувався від ленінської програми світу: пропонував вимагати від Часу. пр-ва, щоб воно домагалося (аж до загрози виходу з антигерм, коаліції) згоди союзників на переговори, відмови їх від анексій і контрибуцій. Засуджував політику наступу на фронті. В обстановці наближення політ. кризи в приватному листі від 17 червня писав: «Таке у всіх почуття, що все це ревіння. пишність на сносях, що не сьогодні-завтра щось нове буде в Росії, то крутий поворот назад, то червоний терор… А поки непомітно і невловимо організується якась контрреволюція, до-раю вже збирає свої сили» (ЦПА ІМЛ, ф. 362, on. 1, д. 51, л. 154).

    У Липневі Дні, в ніч з 4 на 5 липня, на засіданні виконкому Петрогр. Ради, коли есери і меншовики тріумфували з приводу прибуття військових частин з фронту для «наведення порядку в столиці», зауважив: «Класи. сцена почала контррев-ції» (Суханов Н., Записки про рев-ції, т. 2, кн. 3-4, М., 1991, с. 340). З кін. липня все більше схилявся до ідеї пр-ва рев. демократії. 15 липня на 2-й Петрогр. конф. меншовиків вніс резолюцію, яка засуджувала капитулянтскую позицію лідерів Рад у Липневі дні і допускало можливість зосередження влади в руках Рад (резолюція зібрала 36 голосів проти 37, поданих за резолюцію Дана, одобрявшую коаліцій з буржуазією). Вказував, що розвал Брешемо. по-ва з-за обструкції його бурж. колами став сигналом до стихійного бунтарства 3-5 липня, що намітилося здійснення гасла «Вся влада Радам! не було доведено до кінця, т. к. мелкобурж. свідомість ще не освоїло, що для цього потрібно переступити «через ліберальну буржуазію в цілому». В кін. липня разом з В. С. Астровим від імені Центр, бюро меншовиків-інтернаціоналістів звернувся до 6-го з’їзду РСДРП(б) з привітанням, у до-ром виражалося «глибоке обурення проти клеветнич. кампанії, до-раю ціле протягом рос. с.-д-тії прагне представити агентурою герм. пр-ва». Висловивши надію на «співпрацю відд. интернационалистич. течій (тобто більшовиків і меншовиків-інтернаціоналістів — Автори) у справі боротьби з оппортунистич. і националистич. впливами, що проявляються у робітничому русі, автори звернення зазначають, що «не повинна бути допущена підміна завоювання влади більшістю рев. демократії завданням завоювання влади в ході боротьби з цим більшістю і проти нього» [«6-й з’їзд РСДРП(б)», с. 1941

    Делегат Об’єднає з’їзду РСДРП (сер.), обраний чл. ЦК. Виступав від інтернаціоналіст. крила: в доповіді «Політ, момент і завдання партії» протестував проти блоку з буржуазією, розуміючи його як коаліцію з воєн.-контррев. колами, назвав послеиюльской рушійною силою рев-ції гір. та сіл. дрібну буржуазію, яка могла б брати участь у боротьбі за рев.-демокр. вплив тільки в союзі з робочим класом і при його керівної ролі. Критикував меньшевист. рук-во: «Для нас та політ. лінія, до-рую вело більшість меньшевист. партії досі, ..,представлялася до кінця політикою повного забуття і заперечення… рев. сторони марксизму» (ЦПА ІМЛ. ф. 275, оп. 1, д. 12, л. 13, 14). До з’їзду Мартов допускав можливість орг. розриву з «оборонцами», але потім визнав (у приватному листі від 25 серп.), що цьому завадила расколобоязнь більшості делегатів-інтернаціоналістів: «Стало неможливо йти проти своїх власних «каутськіанців»… Довелося знову обмежитися заявою. що не будемо пов’язувати себе дисципліною і просто будемо виступати, коли потрібно, проти більшості» (ЦПА ІМЛ, ф. 362, оп. 1, д. 51, л. 160).

    Співпрацював у «Нового Життя», «Кронштадтської Іскрі» (липень — сент.), «Іскрі» (з сент.). Оцінюючи становище після виступу Л. Р. Корнілова, писав: Відчувши, що нею тримається порядок в країні, що нею однією тримається армія і що нею однією охороняється завойована свобода, демократія освоюється з думкою, що їй має належати і влада в гос-ве… Держ. машина повинна перейти в руки демократії: без цього Росія не доб’ється світу, не впорається з екон. розрухою, не здолає своїх контррев. ворогів, які зазіхають на землю і волю». Зазначивши, що загальмувати перехід влади в руки демократії може лише розкол у її середовищі між проліт, меншістю і хрест.-солд. більшістю, продовжував: «Це означає, що всякі спроби нав’язати нашій демокр. рев-ції завдання негайного нападу до здійснення соціалізму негайно ж б відкинули від пролетаріату більшу частину демократії, допомогли б її ворогам внести смуту в її ряди і тим розчавити її» («Кронштадтська Іскра». 1917, 11 сент.).

    Учасник Всерос. Демокр. наради (сент.), высказалсяпротив коаліції з буржуазією; увійшов у Брешемо. Рада Зростав. Республіки (Передпарламент), очолив фракцію меншовиків-інтернаціоналістів. Після утворення останнього складу Брешемо. пр-ва писав: «Справа, звичайно, не в особистих якостях цих людей. Справа в тому, що вони пов’язані з класами, що тягнуть їх назад, в той час, як лише энергич. ініціатива пр-ва у справі керівництва рев-єю може ще усунути неминучість граждою. війни. Ось чому меншовики-інтернаціоналісти.- будуть домагатися заміни його тим рев.-демокр. пр-вом, поза якого неминучі банкрутство, розруха і граждою. війна» («Іскра», 1917, 3 жовт.).

    Напередодні Жовтня Мартов передбачав неминучість рев. вибуху, але взяття влади пролетаріатом вважав політ, помилкою, закликав робітників і солдатів утриматися від вооруж. повстання. На засіданні ВЦВК 24 жов. заявив: «…Хоча меншовики-інтернаціоналісти не противляться переходу влади в руки демократії, але вони висловлюються рішуче проти тих методів, якими більшовики прагнуть до влади» («Робітнича Газета», 1917, 26 жовт.), однак не заперечував, що політика РСДРП(б) має грунт «у незадоволені потреби народу . Порятунок рев-ції пов’язував з пр-вом, здатним укласти мир і готовим до радикальних соціальних реформ.

    Справ. 2-го Всерос. з’їзду Рад РСД (25-27 жовт.): на початку 1-го засідання зажадав почати роботу з’їзду з обговорення можливості мирного розв’язання кризи, викликаного вооруж. повстанням, закликав провести з цією метою і для орг-ції демокр. влади переговори «з ін. соц. партіями та орг-ціями» («Другий Всерос. з’їзд Рад РСД», М-Л., 1928. с. 34). Прийняте (у т. ч. більшовиками) пропозиція Мартова було зірвано правими групами, к-рие пішли зі з’їзду, заявивши протест проти захоплення влади більшовиками. Мартов повторив ідею міжпартійних переговорів і запропонував призупинити роботу з’їзду до створення однорідної демокр. влада. Л. Д. Троцький вніс альтернативну резолюцію, що засуджує пішли за спробу зірвати з’їзд і приветствующую переможне повстання. Пропозиція Мартова навіть не обговорювалося, і він разом зі своїми прихильниками залишив зал.

    Окт. рев-цію розглядав як катастрофу, хоча визнавав її невідворотність. На поч. листоп., під час переговорів при Викжеле, Мартов знову вимагав створення «однорідного соц. пр-ва».

    У сер. листоп. писав П. Б. Аксельрода в Стокгольм: «Ось положення. Воно трагічно… Перед нами переможців повстання пролетаріату, оскільки майже весь пролетаріат стоїть за Леніним і чекає від перевороту соціального визволення і при тому розуміє, що він викликав на бій все антипролет. сили. При цих умовах не бути, хоча б у ролі опозиції, в рядах пролетаріату — майже нестерпно. Ні демагогич. форми, в до-рие має режим, що і преторіанська підкладка панування Леніна не дають сміливості йти туди.-«. Мартов пропонував «ні в якому разі не брати участь в розгромі пролетаріату, хоча б він і йшов по хибному шляху», а далі констатував: «…я не думаю, щоб ленінська диктатура була приречена на загибель у недалекому вже часі. Армія на фронті остаточно переходить, як видно, до нього, Німеччина і Австрія фактично його визнали і, можливо, що союзники займуть выжидат. позицію» («Меншовики». Сб. статей, восп. та док-тів, Бенсон, 1988, с. 153). 30 груд. у приватному листі Мартов пояснював своє неприйняття Окт. рев-ції: «Справа не тільки в глибокій впевненості, що намагатися насаджувати соціалізм в економічно і культурно відсталою країні — безглузда утопія, але і в органич. нездатність моєї примиритися з тим аракчеевским розумінням соціалізму і пугачовські розумінням клас. боротьби, к-які породжуються, …фактом, що європ. ідеал намагаються насадити на азіат. ґрунті» (там же, с. 155).

    Спільно з 10 членами і кандидатами у чл. ЦК РСДРП(о) -меншовиками-інтернаціоналістами Мартов підписав звернення до місцевих парт. орг операціях (опубл. 19 листоп.), де констатувалося і підтверджувалося «фактом останніх невдач на політ, виборах» поразка меншовиків 25 жовт. як однієї з партій, «на до-рие спиралося Брешемо. пр-во», як проліт, партії, як орг-ції, к-раю «знаходиться в стані внутр. анархії»: відповідальність за поразку РСДРП(о) покладалася на політику її рук-ва. На Чрезв. з’їзді меншовиків (30 листоп. — 7 січ., Петроград) Мартов відкидав вимоги правоцентрист. крила «визнати за народом право на повстання проти більшовиків», нагадав, що «переворот 25 жовт.» був зумовлений «всім ходом рос. рев-ції», в т. ч. — вичерпала себе в масах коалиц. політикою. Шанс порятунку рев-ції бачив у відновленні єдності робітничого руху, координації його сил з мелкобурж. демократією і в поверненні до гасла єдиної (однорідної) соц. рев. влади («Вперед», 1917, 6 груд.). Перемога на з’їзді лівоцентрист. сил після угоди між прихильниками Ф. В. Дана і Мартова висунула його у лідери партії. Обраний чл. ЦК, увійшов у нову ред. ЦО — «Робітничої Газети».

    У березні 1918 переїхав до Москви. Виступав неодноразово з лекцією, незабаром опублікованій, у до-рій, зазначивши, що «перед нами пройшов майже піврічний досвід т. н. проліт, диктатури», стверджував: «Диктатура ця фактично здійснюється інтелігентської богемою, відомої частьюгор. пролетаріату і яка долучилася до влади частини дрібної буржуазії, Виходить карикатура на диктатуру пролетаріату, картина своєрідного рос. якобинства» («Мелкобурж. стихія в Рос. рев-ції’, М., 1918, с. 1). Кажучи про партії більшовиків, Мартов підкреслював: «У конгломераті складових її елементів перше місце, безперечно, належить мелкобурж. верствам, що дає осн. тон її програму дій і методів. І ми бачимо, як при цій нібито проліт, диктатурі виявляється її залежність від мелкобурж. стихії. Разоряющаяся дрібна буржуазія …являє собою досить анархич. клас, протест приймає завжди вкрай анархич. форми» (там же, с. 3). Формулюючи завдання, говорив: «Організовані товариств, сили, що стоять на точці зору демократії, повинні докласти всі сили до створення в нар. шарах руху до здійснення демокр.-респ. ладу, здатного регулювати інтереси відд. груп населення без граждою. війни. Від можливості створити такий рух залежить, не з’явиться ліквідація більшовизму переходом до соб-ственнич. і монархич.-поміщицької контррев-ції» (там же, с. 4).

    Боровся проти укладення Брестського миру, на 4-му Чрезв. Всерос. з’їзді Рад (14-16 березня 1918) переконував не ратифікувати договір, вимагав створити нову владу, яка могла б знайти за собою достатньо сил і можливостей, щоб зірвати цей світ» («Стенографич. звіт 4-го Чрезв. з’їзду Рад робітничих, солд. і казач. депутатів» М., 1920, с. 33). В кві. був судимий Моск. Ревтрибуналом друку за звинуваченням до наклеп на В. В. Сталіна (за публікацію в № 51 газ. «Вперед ст. «Про арт. підготовки», де згадувалося виняток Сталіна з партії за причетність до экспроприациям): за вироком Мартовим було виражено громадський осуд (з зобов’яз. публікацією у всій мийок. пресі) «за легковажне для товариств. діяча і недобросовісне щодо народу злочинне користування печаткою» («Вітчизна», 1990, № 8, с. 16). Справ. меньшевист. Всерос. парт. наради (Москва, травень), до-рої закликало до «заміни. Сов. влада владою, сплачивающей сили всієї демократії». Знову обраний чл. ЦК партії. Після пост. ВЦВК (14 червня) про виключення правих есерів і меншовиків зі свого складу і з місцевих Рад Мартов перебував на напівлегальному становищі, піддавався кратковрем. арештів (в т. ч. домашньому) за різку критику «прод. диктатури» і «червоного терору».

    У 1918-20 справ. Моссовета і чл. ВЦВК. На Липневому (1918) пленумі ЦК відстоював резолюцію проти інтервенції і участі в вооруж. боротьбі з більшовиками. автор листа до меньшевист. орг операціях з роз’ясненням цієї позиції ЦК. У дек. 1918 на Всерос. парт. нараді меншовиків виступив на підтримку Сов. влади у боротьбі з контррев-єю, за-зняття гасла Учред. Собр. Запропонував взяти за вихідний пункт своєї боротьби Сов. лад, як факт дійсності, а не принципу» (прийнято нарадою). Як реальний політик Мартов враховував існування Сов. влади, але залишався прихильником демокр.-респ. ладу і продовжував критику большевист. внутр. політики. Після легалізації менше віків (30 листоп.) увійшов в редакцію їх легального ЦО — газ. Завжди Вперед» (потім Інтернаціонал’), співпрацював у харківських з-д. газ. «Наш Голос» та ж. «Думка», де почав публікацію циклу статей «Світової більшовизм» Один з авторів платформи РСДРП «Що робити?» (липень 1919), до-раю вимагала від Сов. влади демократизації політичного ладу, відмови від націоналізації значить частини пром-сті, зміни агроунівер. і прод. політики. У 1919 дорікав більшовиків вже не за передчасність «соц. експерименту», а через відсутність у них цілісної розробленої системи рев. політики для всього перехідного періоду (Мартов Л., Передмова до кн. Нена Ш. «Диктатура або демократія» і кн. Адлера М. «Проблеми соціальної рев-ції», Харків, 1919, с. 5-7). Автор «Кві. тез» (1920) про диктатуру пролетаріату демократії (лягли в основу меньшевист. платформи «Світова соціальна рев-ція та завдання с.-д-тії», прийнятої Всерос. парт. нарадою при ЦК РСДРП в кві. 1920), де висунув ідею об’єднання всіх «марксист. соц. партій», включаючи РКП(б), на основі последоват. народовладдя, найширшої свободи ідейної боротьби і пропаганди.

    У жовт. 1920 Мартов легально виїхав за кордон за дорученням ЦК меншовиків в якості представника партії у Інтернаціонале: до своєї смерті залишався сов. громадянином. У промові В Галле (листоп. 1920) на з’їзді Герм. незалежною с-д. партії закликав до захисту рос. рев-ції від міжнар. імперіалізму і рос. контррев-ції, підкреслив необхідність критики «тих внутр. протиріч і слабкостей рос. рев-ції, без подолання яких вона загине від внутр. безсилля», вважав найкращим виконанням міжнар. солідарності по відношенню до неї захист світового робітничого руху «від розкладаючих впливів примітивно-коммунистич. більшовизму». В февр. 1921 заснував у Берліні і редагував ж. «Соц. Вісник» (з 1922 — ЦО меншовиків), організував і очолив Закордонний. делегацію РСДРП — емігрантський парт. центр меньшевизма: став одним із творців і лідерів Віденського 2/2-го Інтернаціоналу через загострення туберкульозного процесу з листоп. 1922 був прикутий до ліжка. Похований у Берліні.