Володимир Щербицький

Фотографія Володимир Щербицький (photo Vladimir Sherbitskiy)

Vladimir Sherbitskiy

  • День народження: 17.02.1918 року
  • Вік: 71 рік
  • Дата смерті: 16.02.1990 року
  • Громадянство: Україна

Біографія

Комсомолець з 1931 року. Член ВКП(б) з 1941 року, член ЦК (1961-1990), член Політбюро ЦК.

Двічі Герой Соціалістичної Праці (1974[1], 1977).

Народився в сім’ї робітника. Отець Василь Григорович, мати Тетяна Іванівна.

Зі шкільних років був комсомольським активістом.

Закінчив механічний факультет Дніпропетровського хіміко-технологічного інституту (1941), інженер-механік.

У 1941-1942 роках навчався у Військовій Академії хімічного захисту. З 1942 по 1945 рік служив в Закавказзі в танковій бригаді. Демобілізований в 1946 році в званні капітана. З 1948-на партійній роботі в Дніпродзержинську.

У 1948-1951 роках 2-й секретар Дніпродзержинського міськкому КП України. У 1951-1952 роках парторг ЦК КПРС Дніпровського (р. Дніпродзержинськ) металургійного заводу ім. Ф. Е. Дзержинського. У 1952-1954 роках 1-й секретар Дніпродзержинського міськкому КП України. В 1954-1955 роках 2-й секретар, а з грудня 1955 р. по грудень 1957 р. перший секретар Дніпропетровського обласного комітету КПУ.

У 1957-1961 роках секретар ЦК КП України. У 1961-1963 роках голова Ради Міністрів УРСР. В 1963-1965 роках 1-й секретар Дніпропетровського обкому партії. Після повернення в 1963 році в Дніпропетровськ переніс інфаркт. У 1965-1972 голова Ради Міністрів УРСР. З травня 1972, після усунення П. Шелеста — перший секретар ЦК КПУ.

З 1955 депутат Верховної Ради УРСР, з 1958 — СРСР, з травня 1972 член Президій обох Верховних Рад. У 1972-1989 1-й секретар ЦК КП України. Щербицький багато зробив для української економіки і культури, в той же час не даючи розвиватися націоналізму в республіці. На Україні відбувалося активне придушення дисидентів.

У 1985 році був у поїздці до США, де зустрічався з Рональдом Рейганом.

З 1986 року Щербицький піддавався серйозній критиці у зв’язку з непристойним роллю у приховуванні масштабів Чорнобильської катастрофи. Лідер компартії України був одним з тих, хто намагався засекретити дані про реальних розмірах аварії. Крім того, він віддав наказ провести на вулицях Києва першотравневу демонстрацію з участиемдетей. Однак прихильники Щербицького стверджують, що він був заручником обставин, так як отримав наказ з ЦК КПРС — щоб не створити паніку, ні в якому разі не розголошувати інформацію про Чорнобиль. Доказом тому — на вищезгаданій першотравневій демонстрації, Щербицький був присутній на трибуні разом зі своїми онуками.

Восени 1989 р. за наполяганням М. С. Горбачова Щербицький пішов у відставку з посади першого секретаря Компартії України, його змінив Володимир Івашко.

16 лютого 1990 року — через п’ять місяців після відставки і за день до 72-річчя — Володимир Щербицький помер. Офіційна версія — від запалення легенів, хоча багато близькі до політику люди говорили про самогубство. 17 лютого він мав давати свідчення у Верховній раді щодо подій, пов’язаних з аварією на Чорнобильській АЕС. Похований на Байковому кладовищі в Києві.

На думку деяких членів Політбюро ЦК КПРС (Гришина і Капітонова) [2], саме Щербицького Л. В. Брежнєв бачив своїм наступником.

За роки, коли Ст. Ст. Щербицький перебував на вищих керівних постах, майже в чотири рази зріс економічний потенціал УРСР. Обсяги промислового виробництва збільшилися майже в п’ять разів. Практично у два рази збільшилася за цей час продукція сільського господарства. Чисельність населення України збільшилася з 43,1 мільйона в 1961 році до 52 мільйонів у 1990 році, або майже на 9 мільйонів осіб.

Протягом 13 років після смерті ім’я Щербицького було в опалі, українські ЗМІ (з подачі керівництва країни) публікували про нього переважно негативні матеріали. І лише у 2003 році, у зв’язку з 85-річчям з дня народження Щербицького, він був фактично «реабілітований». На його батьківщині в Дніпропетровську пройшли урочисті заходи, була відкрита меморіальна дошка на честь Щербицького була названа одна з вулиць міста.

Дружина Рада Гаврилівна, дочка Ольга, син Валерій. Брат Георгій загинув у 1943 році на фронті.