Василь Караулів

Фотографія Василь Караулів (photo Vasiliy Karaulov)

Vasiliy Karaulov

  • Громадянство: Росія

    Біографія

    Член «Народної волі», один з її керівників після арештів 1881 р. В 1881 р. прилучився до організації Червоного Хреста в Петербурзі, а коли в 1883 розгром народовольческого центру привів до створення в Петербурзі тимчасового центру (того, що Лопатин називав солом’яним Виконавчим Комітетом»), Варт увійшов до його складу.

    Народився в Торопецькому повіті Псковської губернії в сім’ї потомственого дворянина. Навчався в Псковській чоловічої класичної гімназії, потім у Санкт-Петербурзькому університеті. У Санкт-Петербурзі близько познайомився з народниками і в 1883 році був змушений, не закінчивши навчання в університеті, поїхати в Париж, ховаючись від переслідування влади.

    Повернувшись в Росію в 1884 році, В. А. Караулів р. був заарештований у Києві за звинуваченням у приналежності до однієї з груп «Народної волі» (т. н. справа «дванадцяти») і був засуджений військово-окружним судом, який визнав його винним у прагненні до зміни державного і суспільного ладу. Караулів був позбавлений усіх прав стану і засуджений до заслання на каторжні роботи на чотири роки. У 1889 році по етапу на 4 роки був відправлений у Сибір на поселення с. Усть-Оду на р. Ангарі (Балаганский округ), де під керівництвом своєї дружини — лікаря, працював в якості аптекаря і лікарняного фельдшера.

    У 1893 році В. А. Варти за розпорядженням генерал-губернатора Східного Сибіру Горемикіна був переведений в Красноярськ. Тут він займався педагогічною діяльністю, готуючи дітей для вступу в середні навчальні заклади. Потім працював приватним повіреним при Красноярському Окружному суді аж до моменту його обрання в III Державну думу.

    З початком революції 1905 — 1907 років активно брав участь у громадському житті: брав участь в організації Союзу визволення і був одним з членів-засновників сибірського обласного союзу. За виголошену 31 травня 1905 року мова в Красноярскомнародном будинку В. А. Караулів був притягнутий до відповідальності, але покарання не було.

    Після 17 жовтня 1905 року він брав активну участь в установі та організації конституційно-демократичної партії (партії народної свободи) в Красноярську і був посланий делегатом на московський земський з’їзд (листопад 1906 року), де виступав проти скликання Установчих зборів і «нав’язування» Росії республіканського ладу.

    Повернувшись назад у Сибір в грудні того ж року він виступив р. в Томську в період сильного революційного руху на захист тактики і програми кадетської партії проти крайніх лівих.

    У 1906 році він був амністований і відновлений у політичних правах за поданням місцевої влади, але відмовився від повної амністії, запропонованої графом С. Ю. Вітте.

    Брав участь у виборчих кампаніях в I, II, III Державні думи, підтримуючи партію кадетів. У листопаді 1906 року був обраний представником від Сибіру для участі на Гельсингфорском з’їзді конституційно — демократичної партії.

    26 жовтня 1907 року був обраний депутатом III Державної думи від Єнісейської губернії (18 голосами виборців «за», 9 «проти»), де працював у кількох комісіях: у рибальській та церковної. Був товаришем голови і головою відділу у переселенської і головою в старообрядницької комісіях. Був членом сибірської групи депутатів. У листопаді 1909 року був обраний членом ЦК кадетської партії.

    19 грудня 1910 року помер від паралічу серця внаслідок крупозного запалення легенів».