Шалва Нателашвілі

Фотографія Шалва Нателашвілі (photo Shalva Natelashvilli)

Shalva Natelashvilli

  • Рік народження: 1958
  • Вік: 57 років
  • Місце народження: с. Базалеті, Грузія
  • Громадянство: Грузія

Біографія

Лідер Лейбористської партії Грузії з 1995 року. У 2002 році очолював тбіліського Сакребуло, але поступився головування Михайла Саакашвілі. У 1992-1999 роках був депутатом грузинського парламенту. До цього працював у прокуратурі. Кандидат юридичних наук, один із співавторів конституції Грузії 1995 року. У січні 2008 року балотувався на пост президента Грузії і посів четверте місце.

Шалва Нателашвілі народився в 1958 році в селі Базалеті (за іншими даними — в селищі Пасанаури) Мцхета-Мтианетского району Грузинської РСР. У 1981 році з відзнакою закінчив юридичний факультет Тбіліського державного університету. Після цього працював слідчим, прокурором та начальником відділу міжнародних відносин прокуратури Грузії. У 1989 році закінчив аспірантуру Дипломатичної академії МЗС СРСР і захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук.

У 1992 році Нателашвілі був обраний депутатом парламенту Грузії. У 1992-1995 роках був головою парламентського юридичного комітету. У 1995 році був переобраний депутатом. Нателашвілі очолив редакційну комісію з написання грузинської конституції україни, ставши одним із співавторів основного закону Грузії 1995 року.

З 1995 року в парламенті Нателашвілі очолював фракції «Виборець» і «Мажоритарій», а з 1997 року — фракцію «Лейборист». У грудні 1996 року ЗМІ згадували про створення коаліції «Єдина Грузія» («Эртиани Сакартвело») між фракцією «Мажоритарій» Нателашвілі і фракцією «Агордзинеба» («Відродження») лідера Аджарії Аслана Абашидзе.

У 1995 році Нателашвілі заснував і очолив майбутню Лейбористську (трудову) партію Грузії. Основою для формування партії стала очолювана Нателашвілі фракція в грузинському парламенту. Спочатку партія носила назву Державно-правове об’єднання Грузії. Партія Нателашвілі перебувала в опозиції до президента Едуарда Шеварднадзе: критикувала «олігархо-клановий контроль над економікою», вимагала встановлення державної монополії на видобуток корисних копалин, а також виступала за збереження безкоштовної охорони здоров’я та освіти. В окремих ЗМІ стверджувалося, що приводом для переходу Нателашвілі в опозицію стало призначення на раніше займану ним посаду голови юридичного комітету парламенту молодого політика Михайла Саакашвілі. У лютому 1998 року очолювана Нателашвілі партія була перейменована і офіційно зареєстрована як Лейбористська партія Грузії.

Навесні 1998 році партія Нателашвілі отримала більше тисячі мандатів за підсумками виборів у місцеві органи влади — Сакребуло. У Тбілісі, Руставі і Кутаїсі головами Сакребуло були обрані прихильники Нателашвілі. За підсумками парламентських виборів 1999 року лейбористи не змогли подолати 7-відсотковий бар’єр, але зуміли провести в парламент вісім депутатів по одномандатних округах. Сам Нателашвілі депутатом обраний не був.

У червні 2002 року на місцевих виборах у Тбілісі Лейбористська партія отримала 26 відсотків голосів. Нателашвілі став главою тбіліського Сакребуло. Проте незабаром в обмін на контроль за низкою парламентських комітетів він поступився цей пост лідера «Єдиного національного руху» Саакашвілі, на той час також перебував у опозиції до Шеварднадзе.

У листопаді 2003 року на парламентських виборах партія лейбористів отримала 15 відсотків голосів виборців. Нателашвілі не підтримав сталася після виборів «революцію троянд» — очолюваний не пройшли в парламент політиками безкровний державний переворот, в результаті якого Шеварднадзе був усунутий від влади. У підсумку парламентські вибори були скасовані. У січні 2004 року президентом Грузії, набравши 96,25 відсотка голосів, був обраний Саакашвілі. Нателашвілі порахував вибори президента незаконними і проігнорував. На думку деяких експертів, Нателашвілі став відчувати особисту неприязнь до Саакашвілі з тих пір, як той вдало використав місце глави столичного Сакребуло в якості політичного «трампліну» і через півтора року був обраний президентом Грузії.

На нових парламентських виборах, що пройшли в березні 2004 року Лейбористська партія набрала 6,01 відсотка голосів виборців, знову не подолали 7-процентний бар’єр. На думку оглядачів, причиною поразки стали засудження Нателашвілі «революції троянд» і підтримка їм аджарського лідера Абашидзе. У свою чергу, лідер лейбористів звинуватив грузинські влади у фальсифікації результатів виборів.

У квітні 2004 року Нателашвілі згадувався в ЗМІ у зв’язку з його зверненням до генерального секретаря ООН Кофі Аннана з проханням створити спеціальний міжнародний трибунал для вивчення діяльності колишнього президента Грузії Шеварднадзе, так і діяв грузинського лідера Саакашвілі. Нателашвілі звинуватив обох політиків у тому, що вони «обманювали грузинських виборців і фактично вчинили політичний геноцид стосовно свого народу». Крім того, Нателашвілі попросив генсека ООН вимагати від Саакашвілі відмовитися від затвердження підсумків березневих виборів.

Також у квітні 2004 року партія Нателашвілі подала позов в Європейський суд з прав людини з проханням скасувати останні парламентські і президентські вибори. У вересні 2007 року суд відмовив партії в розгляді позову. Грузинські лейбористи пообіцяли оскаржити це рішення у Великій палаті Європейського суду.

У 2004 році Нателашвілі закінчив Курси лідерів» Державного департаменту США.

ЗМІ відзначали, що, за даними соціологічних опитувань, на грудень 2005 року Нателашвілі був другим за популярністю політиком у Грузії. Його підтримували близько 13 відсотків потенційних виборців. У теж час рейтинг Саакашвілі порівняно з виборами 2004 року скоротився в шість разів і склав 15,9 відсотка. Партію лейбористів підтримували 13,8 відсотка громадян Грузії.

Нателашвілі позиціонував себе як жорсткого критика Саакашвілі. Так, у січні 2006 року він звинуватив владу у використанні для боротьби з опонентам «загонів смерті». У березні 2007 року запропонував Саакашвілі піти у відставку, поступившись президентський пост радника по Східній Європі адміністрації США Брюса Джексона. Необхідність такого кроку Нателашвілі пояснив тим, що саме Джексон нібито спланував і здійснив революцію троянд» і що під його повним контролем перебував грузинський президент. За даними ЗМІ, Нателашвілі неодноразово публічно називав Саакашвілі «авантюристом», «психічно неврівноваженим», «вбивцею грузинського народу» і «руйнівником країни».

2 листопада 2007 року перед будівлею грузинського парламенту пройшла масова акція протесту, організована низкою опозиційних партій, в тому числі Лейбористської партією Нателашвілі. Її учасники вимагали відставки Саакашвілі і проведення дострокових парламентських виборів і звільнення політв’язнів. 7 листопада черговий мітинг опозиції був розігнаний поліцією і загонами спецназу. Проти мітингувальників застосували сльозогінний газ і водомети.

8 листопада 2007 року була поширена інформація про те, що Нателашвілі покинув країну. У той же день грузинська прокуратура звинуватила лідера лейбористів і сина першого президента Грузії Звіада Гамсахурдії Цотне Гамсахурдія в шпигунстві на користь Росії і змові, метою якого було повалення влади. 10 листопада Нателашвілі попросив у США політичного притулку для членів своєї сім’ї, а 11 листопада оголосив про своє рішення балотуватися на дострокових виборах президента Грузії, які Саакашвілі призначив на 5 січня 2008 року. При цьому лідер грузинських лейбористів повідомив, що не відмовиться від своїх претензій навіть у зв’язку з висуненням єдиного кандидата в президенти від опозиції депутата Левана Гачечиладзе.

Одночасно зі своїм висуненням Нателашвілі звинуватив Саакашвілі в тому, що той нібито намагався вбити лідера Лейбористської партії, з-за чого останній був вимушений сховатися. У відповідь на цю заяву Саакашвілі заявив, що опозиційному політику нічого не загрожує. Прокуратура Грузії, у свою чергу, зняла з Нателашвілі всі звинувачення.

7 грудня 2007 року Нателашвілі був офіційно зареєстрував в якості кандидата на позачергових виборах президента, призначених Саакашвілі на січень 2008 року. Всього ЦВК зареєструвала сім кандидатів. Таким чином, крім Нателашвілі, учасниками президентських виборів стали: Саакашвілі від правлячого «Єдиного національного руху», Гачечиладзе від об’єднаної опозиції, комерсант Бадрі Патаркацишвілі від ініціативної групи, Давид Гамкрелідзе від партії «Нові праві», Гія Маїсашвілі від Партії майбутнього та Ірина Сарішвілі-Чантурія від політичного руху «Надія». Спочатку бажання брати участь у виборах висловлювали 22 людини. Частина з них добровільно зняла свої кандидатури, інша частина не змогла зібрати необхідну кількість підписів прихильників.

14 січня 2008 року ЦВК Грузії затвердив остаточні підсумки минулих 5 січня президентських виборів. За цими даними, перемогу здобув Саакашвілі, який набрав 53,47 відсотка голосів. Друге місце зайняв кандидат від об’єднаної опозиції Гачечиладзе, який отримав 25,69 відсотка, третє — Патаркацишвілі з 7,1 відсотка голосів. Отримав 6,49 відсотка голосів Нателашвілі посів четверте місце.

21 травня 2008 року в Грузії відбулися вибори до парламенту. 23 травня ЦВК опублікував попередні дані, згідно з якими очолювана Саакашвілі партія «Національний рух» отримала близько 120 з 150 мандатів в майбутньому парламенті. Половина депутатів обиралася за мажоритарною системою, інша половина — за пропорційною. Кандидати правлячої партії виграли у 71 мажоритарному окрузі. Два мандати отримала об’єднана опозиція, а ще два — Республіканська партія Давида Усупашвілі. За пропорційною системою Нацрух, згідно з попередніми даними, отримала 59,9 відсотка голосів, об’єднана опозиція — 17,65 відсотка, Християнсько-демократичний рух Георгія Таргамадзе — 8,22 відсотка, Лейбористська партія Нателашвілі — 7,56 відсотка. Республіканська партія набрала лише 3,75 відсотка і не змогла подолати п’ятивідсотковий бар’єр. Представники опозиційних партій не погодилися з оголошеними результатами, а деякі з них заявили, що можуть відмовитися від своїх мандатів. Частина опозиціонерів також мала намір провести 26 травня масову акцію протесту.

Нателашвілі — член Всесвітньої асоціації юристів. Одружений, у нього є двоє дітей .