Омар Аль-Башир

Фотографія Омар Аль-Башир (photo Omar Al-Bashir)

Omar Al-Bashir

  • День народження: 01.01.1944 року
  • Вік: 73 року
  • Місце народження: c. Хоше Баннага, Судан
  • Громадянство: Судан

Біографія

Одноосібний правитель Судану з 1989 року. Прийшов до влади в результаті військового перевороту. З жовтня 1993 року суміщає посаду президента і прем’єр-міністра країни. До захоплення влади був кадровим військовим. При ньому після 21 року бойових дій закінчилася громадянська війна в Південному Судані (1983-2004), але в 2003 році почався новий конфлікт на заході країни в Дарфурі, а також збройні сутички з Республікою Чад. Звинувачується США і головний прокурор Міжнародного кримінального суду в геноциді мирного населення країни.

Омар Хасан Ахмад аль-Башир народився 1 січня 1944 року в арабській селі Хоше Баннага (Hoshe Bannaga), недалеко від Хартума, столиці Судану, який тоді управлявся англо-єгипетського адміністрацією. Аль-Башир зараховує себе до арабського племені джаали, однак його дід по батьківській лінії належав до нігерійського племені фалат. Шкільна освіта аль-Башир отримав у рідному селі і в Хартумі. Після закінчення школи в 1960 році пішов служити в суданську армію. Навчався на льотчика в Суданській військової академії в Хартумі, після чого з 1967 по 1969 роки був пілотом при Західному штабі армії Судану. У 1969 році аль-Башир був переведений в парашутні війська десантником. В жовтні 1973 року воював у Єгипті в складі єгипетських збройних сил проти Ізраїлю у Війні Судного дня. У 1975 році був призначений військовим аташе Судану в Об’єднаних Арабських Еміратах і займав цю посаду до 1979 року. З 1979 по 1981 роки був начальником гарнізону парашутної бригади. У 80-х роках здобув ступені магістра військових наук в Судані і Малайзії.

Через кілька років після початку громадянської війни в Судані, причинами якої був розділ доходів від нафтопромислів і нав’язування урядом законів шаріату переважно християнського і язичницького населенню південних провінцій, в 1987 році аль-Башир був призначений командувачем 8-ї піхотної бригадою і воював проти повстанців — Народної армії звільнення Судану (Sudan People’s Liberation Army, SPLA).

На початку 1989 року аль-Башир разом з 15 іншими генералами організував Революційний командний раду національного порятунку (Revolutionary Command Council for National Salvation, RCC) і зблизився з Хасаном аль-Тураби (Hassan al-Turabi), лідером радикального Національного ісламського фронту, який був потрібен військовим в якості політичної опори. 30 червня 1989 року аль-Башир в результаті організованого ним перевороту скинув президента Садика аль-Махді (Sadiq al-Mahdi), який хотів укласти мир з SPLA. Після перевороту аль-Башир скасував конституцію, що встановив шаріат на території країни, а в кінці 1990 року проголосив Судан ісламською державою. Аль-Башир видворив з країни всіх іноземних співробітників гуманітарних місій і фахівців нафтової компанії Chevron, яка займалася монопольної розробкою нафтових родовищ концесії 1974 року, звинувативши їх у підтримці повстанців.

У грудні 1989 року аль-Баширом був відданий наказ про озброєнні арабських племен і створення ісламського ополчення, що загострило конфлікт на півдні країни. У квітні 1990 року, після придушення спроби збройного перевороту, він реорганізував уряд, надавши більше влади ісламістів на чолі з аль-Тураби, який став духовним батьком нації». У травні 1990 року аль-Башир почав захоплення нафтових родовищ на півдні Судану: підконтрольні йому війська вривалися в населені пункти поруч з родовищами і без розбору вбивали місцевих жителів, змушуючи тих, що вижили бігти в сусідні країни. У 1990 році Судан став базою для бойовиків «Аль-Каєди», з 1991 по 1996 роки в Судані перебував Осама бін Ладен.

16 жовтня 1993 року Революційний командний раду національного порятунку оголосив про саморозпуск, призначивши аль-Башира президентом. З 1993 року Судан став значитися в списку ООН держав — спонсорів тероризму, а в 1996 році проти Судану були введені санкції ООН. Побоюючись, що в Судан будуть введені міжнародні війська, аль-Башир пішов на поступки: країну покинув бін Ладен, і в 1996 році в Судані пройшли вибори президента, на яких з 75,7 відсотками голосів перемогу здобув аль-Башир. Аль-Баширу вдалося знайти союзників южносуданском Революційному командному раду національного порятунку. У 1997 році зіткнення були локалізовані, вдалося почати розробку нафтових родовищ. Основними нафтовидобувними компаніями в Судані стали китайська Sinopec і CNPC, а також компанії з Малайзії Petronas і Індії ONGC Videsh Ltd. Незважаючи на міжнародні санкції, в серпні 1999 року Судан почав експортувати нафту.

У січні 1999 року аль-Башир оголосив про проведення в країні парламентських виборів і легалізував політичні партії. У 1999 році аль-Тураби, помічаючи, що аль-Башир відходить від радикальних ісламських позицій і збирається починати модернізацію суспільства, спробував внести закон, що дозволяє парламенту зміщувати президента і призначати прем’єр-міністра. 13 грудня аль-Башир ввів надзвичайний стан терміном на три місяці і розпустив парламент, аль-Тураби потім неодноразово потрапляв у в’язницю за звинуваченням у співпраці з повстанцями з південного Судану і Дарфура. У 2000 році аль-Башир переміг на нових президентських виборах з результатом 89,5 відсотків голосів.

Нафтовидобуток дозволила Судану поправити фінансові справи, економіка Судану є однією з найбільш швидкозростаючих у світі. 45 відсотків доходів від продажу нафти йшли на купівлю зброї і озброєння арабських бойовиків, із-за чого конфлікт на півдні Судану спалахнув з новою силою. Зброя Судан отримував переважно з Китаю, Білорусії та Росії, в обхід санкцій ООН. Всі ці країни, включаючи Росію, звинувачення в постачаннях зброї Судану відкидали. Хороші відносини з КНР аль-Башир підтримував з 1992 року, за його словами, «саме Китай гарантує Судану стабільність і безпеку».

У лютому 2001 року аль-Башир уклав перемир’я з SPLA, однак сутички тривали до 2004 року, коли під тиском ООН були розпочаті переговори з повстанцями, які завершилися підписанням мирної угоди 19 листопада. Це зупинило війну, що тривала 21 рік і забрала майже 2 мільйони життів. Згідно з мирною угодою і нової тимчасової конституції, прийнятої в липні 2005 року, Південному Судану була надана автономія строком на 6 років, після якого можна провести референдум про незалежність Південного Судану. Крім того, протягом 6 років перехідного періоду північне уряд і південні регіони будуть порівну ділити доходи від видобутку нафти.

Громадянська війна в Дарфурі почалася в лютому 2003 року. Одним з головних її причин називають зміну клімату, що призвело до опустелювання земель і голоду. Як і в южносуданском конфлікті, аль-Башир організував арабське ополчення «Джанджавід» і дозволив бойовикам знищувати місцеве населення або виганяти його на територію сусіднього Чаду і ЦАР. З початку конфлікту бойовики джанджавід виганяли чорні племена для звільнення сільськогосподарських земель, але після відкриття родовищ нафти в південному Дарфурі в 2005 році головною їх метою стало створення «санітарних зон» навколо нафтових родовищ. Стверджується, що аль-Башир особисто віддавав накази на знищення мирного населення народностей фур, масаліт і загхава. Крім «Джанджавида» в конфлікті періодично беруть участь і урядові війська завдають ударів по розташуванню повстанців. У 2007 році в зону конфлікту на додаток до африканського миротворчого контингенту були введені війська ООН. Всього за час конфлікту в Джарфуре загинуло 400 тисяч осіб, 2,7 мільйона стали біженцями. Конфлікти в Судані зачіпали і сусідні держави, особливо Республіку Чад — держави звинувачували один одного у військовій інтервенції.

Аль-Башир неодноразово критикувався за те, що всі збройні конфлікти в Судані супроводжуються вбивствами, грабежами, тортурами і зґвалтуваннями, угоном дітей в рабство і важкими умовами в таборах для біженців. Аль-Башир не пускав журналістів в зону конфлікту і табори для біженців і наполягав на тому, що уряд не має ніякого відношення до геноциду місцевого населення, а насильство провокують сили, спонсоровані США і ЄС. Аль-Башира називають одним з найжорстокіших диктаторів сучасності. 14 липня 2008 року головний прокурор Міжнародного кримінального суду (МКС) Луїс Морено-Окампо (Luis Moreno-Ocampo) звернувся в предсудебную палату з проханням видати ордер на арешт аль-Башира за звинуваченням у геноциді проти населення Дарфура.

У Омара аль-Башира дві дружини: Фатіма Халдид (Fatma Khaldid), його двоюрідна сестра, і Відад (Widad), у якої залишилися діти від попереднього чоловіка, загиблого в авіакатастрофі. Своїх дітей у Омара аль-Башира немає.