Олексій Устінов

Фотографія Олексій Устінов (photo Aleksey Ustinov)

Aleksey Ustinov

  • Дата смерті: 26.09.1937 року
  • Рік смерті: 1937
  • Громадянство: Росія

    Біографія

    Устинов Олексій Михайлович (17 вересня 1879, с. Беково Сердобского у. Саратовської губ., — 26 вересня 1937, Таллінн). З сім’ї багатого поміщика. Закінчив іст.-філол. ф-т Моск. ун-ту (1904) і агрономич. відділення Цюріхського політехнікуму (1917). У 1902 р. був заарештований за участь у студенч. русі, але незабаром звільнений.

    Есер з 1906 р. В листоп. 1906 заарештований у справі про замах на земського начальника Сердобского у.; звинувачення не було доведено, але з Саратовської губ. Устинов був висланий. Влітку 1907 р. направлений ЦК ПСР на відновлення розгромленого охранкою Петерб. до-та ПСР; 13 липня за доносом провокатора заарештований: у записці Департаменту поліції говорилося: «Зазначений Устинов був в с. Бекове Сердобского повіту організатором і головним діячем революційного Комітету, під керівництвом якого в цьому повіті здійснено ряд збройних нападів і грабежів. Крім того, Устинов давав притулок і приховував… втікачів арештантів, засланців, які служили виконавцями злочинних планів зазначеного Комітету» (ЦДАЖР, ДП. 00.9, ч. 52, л. 304-04 про.). У травні 1908 Устинов засуджений до заслання на 3 роки в Вологод. губ.; посилання замінена примусить, еміграцією до травня 1911 р. Пр-во позбавило Устинова дворянства, маєток було взято під опіку. Жив у Франції і Швейцарії, примкнув до лівого крила партії есерів. Брав участь у емігрант, друку. В роки 1-ї світ. війни «інтернаціоналіст». З 1915 р. чл. До-та допомоги військовополоненим, к-рий, як зазначала рос. агентура за кордоном, готував нар. повстання в Росії після війни: до осені 1916 створена Устиновим група організувала в таборах рос. військовополонених св. 400 гуртків (в кожному від 300 до 400 осіб), сам Устинов працював серед офіцерів та інтелігентів. Гуртки забезпечувалися газетами, листівками, рев. літ-рій.

    Після Лют. рев-ції 1917 р. повернення Устинова в Росії гальмувався Брешемо. пр-вом і союзниками з-за його антивоен. діяльності. У сер. кві. багато газет опублікували повідомлення, що А. В. Луначарський, М. А. Натансон і Устинов знаходяться у Швейцарії, т. к. не можуть виїхати через Англію («Известия Ради РСД», Одеса, 1917, квіт.). Після повернення в Росію Устинов виступив проти коаліції з бурж. партіями, критикував ЦК ПСР за підтримку політики Брешемо. пр-ва, передусім аграрної.

    На Пн. обл. конференції есерів (травень) вніс проект резолюції, в до-рій підкреслювалося, що ліві есери будуть «сприяти організованим захопленням землі (селянами) до Учред. Собр.»; проект резолюції суперечив установок ЦК і був відкинутий, але ліві есери, що становили не менше 1/3 делегатів, провели П. П. Прошьяна, Б. Д. Камкова і Устинова в Пн. обл. к-т (див.: «Земля і Воля», 1917, 24 травня). Рішенням до-та спрямований (разом з Прошьяном) в Гельсінгфорс — гол. базу Балт. флоту. Незабаром став одним з лідерів есерів міста і флоту, членом Гельсингфорсского Ради. Неодноразово виступав на мітингах, став ініціатором створення левоэсеровского издат. центру, один із засновників газ. «Соціаліст-революціонер», справив визначальний вплив на формування ліворадикального курсу газ. «Народна Нива». Вважав співпрацю з більшовиками запорукою успішного вирішення завдань рев-ції, припинення війни, передачі землі селянам, скликання Учред. Собр., захисту Республіки і демокр. свобод. 11 червня В. О. Антонов-Овсієнко писав Я. М. Свердлову: «Приїхали [в Гельсінгфорс — Автор] есери-інтернаціоналісти Устинов і Прошьян засмутили з-р. орг-цію, в якості урядової спонукала до себе масу «лояльних», «порядних елементів». Агітацію есерів-інтернаціоналістів використовуємо щосили і за їх сприяння витісняємо есерів з мітингів» [«Листування Секретаріату ЦК РСДРП(б) з місцевими парт. орг-ціями (березень — жовтень. 1917 р.)». М., 1957, с. 133] На засіданнях ЦК ПСР В. М. Чернов кваліфікував позицію Устинова і Прошьяна як «майже більшовицьку». 8 червня ЦК постановив викликати обох до Петрограда для пояснень, а коли ті відмовилися, то 22 червня вирішив відкликати «розкольників» з Гельсінгфорса. Але вони знову не підкорилися. 10 липня ЦК виключив їх з партії. Через неск. днів за розпорядженням Час. пр-ва обидва були арештовані. Їм інкримінувалися «злочинна агітація у військах», участь у підготовці насильств. повалення режиму. З «Хрестів» Устинов і Прошьян були звільнені лише після привалу корніловського виступу.

    Будучи членом Петрогр. ВРК, Устинов активно брав участь у боротьбі за владу Рад в Петрограді, але виступив проти початку вооруж. повстання дооткрытия 2-го Всерос. з’їзду Рад РСД, вважав, що створене з’їздом «однорідне соц. міністерство» зуміє «м’яко» прибрати з іст. арени Брешемо. пр-під: виступаючи на з’їзді воєн. орг-ції лівих есерів, Устинов говорив: «Ми пішли з більшовиками, хоча і засуджували їх тактику. В програмі у нас розбіжностей немає» («Прапор Праці», 1917, 11 листоп.). На 2-му Всерос. з’їзді Рад РСД (25-27 жовт.) домагався створення самостійної левоэсеровской фракції, разом з В. А. Алгасовым, А. Л. Колегаевым, М. А. Спірідонової перешкодив відкликання лівих есерів з Петрогр. ВРК, брав участь у переговорах з більшовиками про створення коалиц. пр-ва (ЦПА ІМЛ, ф. 70, on. 4, д. 377, л. 38; «Известия Юга», Харків, 1917, 7 листоп.).

    Чл. Президії ВЦВК 2-го. 3-го та 5-го скликань (в останньому, з жовт. 1918, від фракції Партії рев. комунізму): працював в комісії по скликанню селянських — Надзвичайного і 2-го з’їздів: вніс на розгляд ВЦВК (8 листоп. 1917) ліво-есерівський проект декрету «Про знищення станів і граждою. чинів», запропонував «негайно опублікувати його через РНК» («Протоколи ВЦВК 2-го скликання». М., 1918, с. 44). Під час урядів, кризи, що вибухнула 4 листоп. 1917В зв’язку з виходом з РНК ряду наркомів-більшовиків, підтриманих лівими есерами, зайняв близьку в. І. Леніну позицію. На засіданні Петрогр. Ради запевнив депутатів, що РНК «не вступило на шлях парт. диктатури, а проводити в життя вимоги всього народу» («Правда», 1917, 5 листоп.).

    На сувм. засіданні есерівської фракції ВЦВК. Петерб. до-та ПСР , редакції ж. «Наш Шлях» (не пізніше 6 листоп.) обраний у Брешемо. центр, бюро, яке виконувало обов’язки ЦК лівих есерів. На учред. з’їзді Партії лівих эсеов (ПЛСР) (19-28 листоп., Петроград) у доповіді про роботу Чрезв. з’їзду КД осн. зробив тезу про необхідність тісного союзу, селян і робітників в рев-ції; «Ми не мислимо рев-ції поза цих двох груп, цих двох категорій. Для нас що робітник, що селянин — це єдине» («Протоколи 1-го з’їзду Партії лівих есерів», М., 1918, с. 54-55); 64 голосами з 69 обраний членом ЦК, у до-ром примкнув до групи Алгасова, А. А. Біценко. Колегаєва, Прошьяна, що зробила ставку на зміцнення блоку з більшовиками. На переговорах про участь лівих есерів РНК в листоп — груд. Устинов неодноразово називався в числі тих, кого більшовики хотіли б бачити в пр-ве (ЦПА ІМЛ, ф. 564, on. 1, д 2, л. 30), але його кандидатура блокувалася більшістю ЦК, який побоювався пробольшевист. настроїв Устинова Член Учред. Собр.

    Один з розробників Осн. закону про соціалізацію землі, схваленого 18 січ. 1918 3-му Всерос. з’їздом Рад РСКД і затвердженого ВЦВК 27 січ. В газ. «Прапор Праці 11 кві. Устинов опублікував заяву, в до-ром вказав, що не може залишатися членом. ЦК і редакції «Прапор Праці» зважаючи принципового розходження з питань виходу із складу Раднаркому, про партиз. війні на фронті, а також з питання про ставлення ЦК партії до ратифікації мирного договору». Постановою РНК від 16 квіт. призначений членом колегії Наркомату землеробства.

    На 2-му з’їзді ПЛСР (17-25 квітня. 1918) Устинов заявив, що вважає більшовиків «єдино істинно рев. партією, яка діяла на арені рос. рев-ції», що в урядів, блоці ліві есери не були «нещасними прохачами у більшовицькій передній… були рівними учасниками у владі» і не раз змушували більшовиків приймати їм бажані рішення (див.: ЦПА ІМЛ, ф. 564, оп. 1, д. 1, л. 196-200) — з’їзд не обрав Устинова в ЦК: «Устинов відірвався від партії ще до 2-го з’їзду. Незгідний з тактикою 2-го з’їзду (вихід з РНК), він перестав підкорятися директивам партії»,- констатував новий ЦК ПЛСР (див. там же, д. 19, л. 5). Устинов засудив левоэсеровский заколот 6-7 липня 1918.

    Один з ініціаторів створення і лідер Партії рев. комуністів, що об’єднала неск. тисяч колишніх лівих есерів, які визнали неприпустимість зриву Брестського миру і готових співпрацювати з більшовиками. У 1920 рев. комуністи об’єдналися з більшовиками, Устинов став чл. РКП(б). З 1921 дипломат. У 1932-34 член призидиума Всесоюзної академії с.-х. наук. З січ. 1934 повпред СРСР в Естонії, де і помер.