Олександр Хінштейн

Фотографія Олександр Хінштейн (photo Aleksandr Hinshteyn)

Aleksandr Hinshteyn

  • День народження: 26.10.1974 року
  • Вік: 42 роки
  • Місце народження: Москва, Росія
  • Громадянство: Росія

Біографія

Депутат Державної Думи шостого скликання, заступник голови комітету з безпеки та протидії корупції, член фракції «Єдина Росія». Раніше депутат Держдуми четвертого і п’ятого скликань. Скандально відомий журналіст, автор публікацій, спрямованих, зокрема, проти підприємця Бориса Березовського, колишнього міністра МВС Володимира Рушайло і міністра охорони здоров’я і соціального розвитку РФ Михайла Зурабова. Називався в ЗМІ ініціатором порушення кримінальної справи проти екс-голови уряду Михайла Касьянова.

Олександр Овсійович Хінштейн народився 26 жовтня 1974 року в Москві в родині інженерів.

Середню школу Хінштейн закінчив в 1991 році і в тому ж році став позаштатним співробітником газети «Московський комсомолець» (МК), почавши з колонки «Події» [100]. Вже через два місяці після приходу в газету Хінштейн придбав внутриредакционную скандальну популярність — за словами самого Хінштейна, він написав зі слів редактора журналу «Плейбой» замітку про нібито запланований еротичному конкурсі краси в одному з московських музеїв, після чого його навіть збиралися звільнити.

У 1992 році Хінштейн був зарахований у штат редакції «МК» і працював у ній до 2003 року (остання посада — оглядач при головному редакторі ЗАТ «Редакція газети «Московський комсомолець»).

Своєю першою значною роботою в журналістиці Хінштейн, за деякими даними, називав опубліковану в «МК» в 1994 році статтю про лідера ЛДПР Володимиру Жириновському.

У 1996 році Хінштейн вступив на заочне відділення факультету журналістики МДУ імені Ломоносова, яке закінчив у 2001 році. У 2006 році Хінштейн розповідав на «Радіо Свобода» про те, що вів спецкурс з журналістським розслідуванням на тому ж факультеті.

У середині 90-х Хінштейн виступив як автор матеріалів про націонал-патріотів у Росії і про лідера «Російської національної єдності (РНЄ) Олександрі Баркашове. Однією з найбільш гучних публікацій на цю тему ЗМІ називали статтю «Шість миттєвостей російського фашизму», опубліковану в грудні 1997 року. В ній викривалася злочинна діяльність «баркашовцев», яких Хінштейн звинувачував у вчиненні вбивств, грабежів і рекеті.

Починаючи з 1996 року матеріали, опубліковані Хинштейном, неодноразово ставали причиною політичних скандалів. Влітку того року, в ході президентської виборчої кампанії, «МК» опублікував зроблену Хинштейном сенсаційну розшифровку магнітофонного запису розмови членів передвиборчого штабу президента Росії Бориса Єльцина Анатолія Чубайса, Віктора Ілюшина і Сергія Звєрєва (голос якого в первісній версії помилково був визначений як голос Сергія Красавченко). Записаний розмова відбулася після виносу з Білого дому «коробки з-під ксерокса» з 500 тисячами доларів всередині (за іншими джерелами, в ній було 538 тисяч доларів готівкою). Після цієї публікації журналіст став широко відомий. У квітні 1997 року порушену за фактом незаконних операцій з валютою в особливо великих розмірах» справу було закрито – слідство так і не встановило особу власника коробки.

У 1998 році Хінштейн як спеціальний кореспондент «Московського комсомольця» став одним з переможців щорічного журналістського конкурсу «Економічне відродження Росії», організованого Торгово-промисловою палатою РФ (ТПП) спільно з Спілкою журналістів Росії (СЖР).

У 1999 році Хінштейн опублікував ряд статей («Ковпак для президента» (20.01.1999), «Удар! Ще удар!» (03.02.1999), «Секретар — довге вухо» (12.02.1999), «Коробейники» (02.03.1999), «Дари царя Мідаса» (10.03.1999)), спрямованих проти підприємця Бориса Березовського і його спецслужби — приватного охоронного підприємства «Атол». ЧОП «Атол», за даними журналіста, тільки спочатку займався захистом олігарха і його бізнесу — пізніше він став спеціалізуватися на стеження і збір різного роду компрометуючих матеріалів, в тому числі і на членів так званої «сім’ї» — людей з найближчого оточення президента Єльцина.

Журналістське розслідування Хінштейн почав після того, як влітку 1998 року співробітники РУБОП Східного округу Москви виявили базу «Атола» і вилучили у підприємства безліч спеціальної техніки і матеріалів, які були передані ними в ГУБОЗ Москви. Серед іншого Хінштейн писав про зв’язки Березовського та керівництва МВС Росії, зокрема, приводив свідоцтва близької дружби між Володимиром Рушайло, який займав у той час посаду заступника міністра внутрішніх справ, і Березовським. За словами журналіста, саме «під тиском Рушайло» МВС повернуло вилучені матеріали назад в «Атол». У січні 1999 року, після публікації статті Хінштейна, Генеральна прокуратура Росії порушила кримінальну справу і провела серію обшуків в «Атолл», але нічого не знайшла, Березовський ж таки вирішив позбутися від своєї служби безпеки, поступово припинивши її фінансування.

У березні 1999 року «Независимая газета» повідомляла, що співробітники ЧОП «Атол» направили до Генпрокуратури заяву з проханням про порушення проти Хінштейна кримінальної справи за статтями «порушення недоторканності приватного життя», «порушення таємниці телефонних переговорів», «розголошення державної таємниці». Вони стверджували, що в статтях журналіста діяльність підприємства була представлена як злочинне. Назвавши наведену в матеріалах інформацію «брудної наклепом», співробітники «Атола» заявили: «Хінштейн не просто бреше, він фальсифікує факти, штучно створює докази обвинувачення». У підсумку керівник «Атола» Сергій Соколов пред’явив позов до Хинштейна, в якому вимагав визнати, що «журналіст використовує провокаційні методи і наклеп з метою дезінформації читачів». Розгляд справи відбувся в травні 1999 року, однак не у звичайному суді, а в телевізійному (трансляція на телеканалі РТР — 06.05.1999). «Літературна газета» писала з цього приводу, що «телешоу як раз і не дозволило нам по-справжньому побачити справжню ситуацію», оскільки «без необхідних експертиз, без з’ясування певними правовими методами складних, заплутаних питань, сказати, хто тут правий, а хто ні, не можна». Тим не менше, суд присяжних назвав Хінштейна невинним (троє постановили, що журналіст не обмовляв і не провокував, двоє з ними не погодилися). «ЛГ» зазначала: незважаючи на те, що рішення було винесено громадським судом, «мільйони телеглядачів його вислухали, намотали на вус», а значить, були введені в оману. І навіть якщо б вердикт був іншим, «все одно громадська думка виявилося б обдуреним», оскільки замість істини телепередача запропонувала «висновок, побудований на піску».

У травні 1999 року стався скандал, пов’язаний з порушенням кримінальної справи за фактом використання Хинштейном завідомо підроблених документів. ЗМІ повідомляли, що 14 травня Хінштейн, автомобіль якого на Волоколамському шосе був зупинений співробітником ДАІ за порушення правил дорожнього руху, пред’явив міліціонеру спецталон, що дає своєму володарю право не піддаватися міліцейської перевірки, а потім службове посвідчення капітана МУРа на ім’я Олександра Матвєєва. При огляді автомобіля було також виявлено посвідчення консультанта секретаріату керівника апарату Держдуми РФ, прес-секретаря Московського митного управління, помічника заступника голови Московської обласної думи Аксакова. Серед знайдених у Хінштейна документів ряд ЗМІ називали також водійське посвідчення, видане йому як жителю Шатури, яким він насправді не був. За даними преси, сам Хінштейн заявив тоді, що всі ці документи належать йому і є «документами прикриття». Журналіст був затриманий і поміщений в ізолятор ОВС «Покровське-Стрешнево», а через день, 16 травня, його відпустили під підписку про невиїзд. Ряд ЗМІ пов’язував звільнення Хінштейна з особистим заступництвом «міністра Рушайло» (який, втім, очолив МВС лише через кілька днів після цієї події, 21 травня 1999 року. За словами самого Хінштейна, наказ випустити його з тюрми на прохання мера Москви Юрія Лужкова віддав колишній міністр МВС Сергій Степашин. У своїх публікаціях восени 1999 року журналіст підкреслював, що «міністр внутрішніх справ Рушайло і його люди ведуть за мною справжню полювання» в помсту за публікації про зв’язки «силовика» з Березовським. За його словами, «саме з санкції Рушайло проводилася вся операція».

У тому ж 1999 році Хінштейн став автором серії публікацій («Підмосковна репетиція» (30.09.1999), «Моріарті з МВС» (06.10.1999), пов’язаних з ім’ям Рушайло і його помічника, генерал-майора міліції Олександра Орлова. У них журналіст стверджував, що Орлов – «людина Рушайло», «сірий кардинал МВС» і «Моріарті наших буднів» — пов’язаний з пітерської організованою злочинністю. У листопаді 1999 року в статті «Зупиніть Рушайло» Хінштейн оголосив, що, за його даними, за вказівкою Рушайло і його помічника, тепер вже генерал-лейтенанта Орлова співробітниками МВС зроблена спроба сфабрикувати документи, що доводять психічну неповноцінність самого журналіста. Хінштейн попереджав, що під цим приводом планується направити його на примусову експертизу за межі Москви. У грудні 1999 року в інтерв’ю «Літературній газеті» Рушайло, відповідаючи на питання: «Чому ваш помічник генерал-майор Орлов так і не відповів на звинувачення «Московського комсомольця» в корупції і зв’язках зі злочинним світом?» — відповів: «Нам ніколи витрачати час на дурниці. Ми працюємо». Він заявив, що Хінштейн – «хворий

людина»: «У нас є його історія хвороби. Його треба лікувати… У нього серйозні розлади головного мозку…». ЗМІ повідомляли, що в лютому 2000 року слідство наполягало на проведенні судово-психіатричної експертизи Хінштейна під загрозою у випадку неявки оголосити журналіста у федеральний розшук. За словами голови обласної судово-психіатричної комісії Олени Дмитрієвої, Хінштейн «двічі звертався за допомогою до психіатра… зараз у нього стійка ремісія». Вона відзначала, що якщо людина хоч один раз звертався до психіатра, у комісії є право обстежити його повторно, тому в діях слідчого ніякого порушення закону немає. Уникнути примусової судово-психіатричної експертизи, за словами Хінштейна, йому допомогли «адвокат і натовп колег-журналістів, які скупчилися на сходовому майданчику». Щоб не ризикувати, у лютому 2000 року Хінштейн добровільно ліг на обстеження в НДІ психіатрії Моз РФ. Про своє перебування в клініці і у в’язниці він написав статтю «Записки на манжетах гамівної сорочки» (13.02.2000) і «Якого кольору страх» (23.04.2000). Ніяких ознак відхилення у психічному здоров’ї, згідно з висновком лікарської комісії, у нього виявлено не було.

У тому ж лютому 2000 року слідчий комітет МВС припинив кримінальну справу стосовно Хінштейна у зв’язку з тим, що вчинені ним діяння, що не являють великої суспільної небезпеки і не спричинили тяжких наслідків. Крім того, слідство врахував погіршення стану здоров’я Хінштейна» (ряд ЗМІ при цьому писав, що кримінальне переслідування припинили, оскільки злочин перестало носити суспільну небезпеку. Хінштейн дав згоду на припинення справи, як повідомляв 17 лютого 2000 року «Московський комсомолець», «для того, щоб допомогти органам МВС, які не слід огульно асоціювати з корумпованим керівництвом міністерства, вийти з цієї ситуації». На думку Хінштейна, в те, що справу було припинено, вніс свою лепту майбутній президент Росії Володимир Путін, якого весь цей скандал перед виборами був не з руки», а також Лужков, який, за словами журналіста, «зустрічався з Путіним і просив втрутитися». Хінштейн писав, що незадовго до оголошення офіційного рішення слідчий звернувся до нього з пропозицією «припинити справу у зв’язку із зміною обстановки». Хінштейн пропозицію прийняв: «Занадто сильно захотілося мені перестати боятися».

У зв’язку з кримінальною справою Хінштейна у ряді ЗМІ з’явилася інформація про його зв’язки зі спецслужбами. Так, у лютому 2000 року «Комерсант» повідомляв, що співробітники ФСБ, які співпрацювали з Хинштейном, були всерйоз стурбовані навислої над ним загрозою кримінальної відповідальності і в якості єдиного способу протидії цьому називали зміщення глави МВС зі свого поста.

На тлі подій навколо скандального кримінальної справи Хінштейна проходила його виборча кампанія: у вересні 1999 року виборче об’єднання ВГПР «Духовна спадщина» висунуло Хінштейна кандидатом в депутати Державної думи РФ третього скликання по московському Університетському одномандатному виборчому округу №201. Видання «Версія» внесло Хінштейна в список самих несподіваних кандидатів у депутати. ЗМІ відзначали, що, крім нього, в цьому ж окрузі мали балотуватися письменниця Марія Арбатова і спеціальний радник президента Ощадного банку РФ Михайло Задорнов. У жовтні 1999 року Хінштейн почав працювати на каналі ТВЦ як автор і ведучий щотижневої інформаційно-публіцистичної програми «Секретні матеріали» (видання «Комерсант-Влада» називало його тоді «юним Доренко», порівнюючи з Сергієм Доренко – журналістом, який мав у той час скандальну популярність). «Літературна газета» відзначала, що спочатку передача Хінштейна кілька відлякала глядачів невдалою назвою (явно простежувалася аналогія з іншої відомої передачею «Цілком таємно»). Але після того як до створення програми підключився Володимир Мукусев, Хінштейн, за словами видання, «перестав «довбати Березовського», гнівні монологи змінилися на спокійні бесіди зі свідками і очевидцями — і «Секретні матеріали» перетворилися на документальний детектив, настільки улюблений російськими глядачами».

У листопаді 1999 року Хінштейн був зареєстрований кандидатом у депутати Держдуми третього скликання по Горіхово-Борисовскому виборчому округу як незалежний кандидат. У грудні того ж року він, хоч і з мінімальним відривом програв вибори генерала Андрія Ніколаєва.

На початку 2000-х Хінштейн ще не раз ставав автором «антирушайловских» матеріалів, таких як «Чарівна лампа Рушайло» (31.03.2000), «Орлині крила Рушайло» (12.05.2000) і ряду інших. У 2001 році він опублікував статтю про Орлові «Спадок чорного регента», де знову назвав його «хрещеним батьком міліцейської корупції» (за даними журналіста, Орлов в 2001 році під чужим ім’ям нелегально залишив Росію). У цих матеріалах Хінштейн знову підкреслив, що «усією своєю долею, кар’єрою, мільйонами… Орлов зобов’язаний одній людині: Володимира Рушайло». При цьому журналіст не дав певної відповіді на питання, чи знав Рушайло про діяння свого помічника. У 2005 році «Известия» надрукували статтю «Хінштейн оголосив війну «сім’ї», в якій повідомлялося: журналіст в інтерв’ю «Радіо Свобода» заявив, що вивчає, як виконавчий секретар СНД Володимир Рушайло став власником особняка в підмосковному селі Архангельське. Крім того, Хінштейн висловив підозри з приводу причетності Рушайло до спроби державного перевороту в Киргизії (нібито той на гроші Березовського намагався не допустити перемоги на президентських виборах «проросійськи налаштованого» Курманбека Бакієва). «Независимая газета» повідомляла, що Хінштейн підготував звернення на ім’я президента Росії, в якому вказував на «зрадницьку, шкідницьку діяльність Володимира Рушайло на посаду виконавчого секретаря СНД». Проте ряд експертів заявили, що Хинштейном в цій ситуації рухало не тільки почуття громадянського обов’язку. Так, голова Ради з національної стратегії Валерій Хом’яков, назвавши Хінштейна «попом Гапоном сучасності», заявив: «Будь-яка кампанія з дискредитації того чи іншого політика, чиновника починалася з Хінштейна». Хом’якова підтримав колега по парламентській антикорупційної комісії Борис Резник. На його думку, комусь було вигідно, щоб сьогодні були озвучені матеріали саме з Рушайло».

У 2003 році Хінштейн повторив спробу пройти в Держдуму, висунувши свою кандидатуру на виборах у Семенівському одномандатному виборчому окрузі №122 (Нижегородська область). Місцева газета «Нижегородський робочий» писала, що участь журналіста в виборах зробило «передвиборчу інтригу схожою на фарс». Так, повідомлялося, що Хінштейн «вчить сіверян того, про що сам дізнався тільки вчора: як садити льон-довгунець і як пекти пироги по-російськи». Центральні ЗМІ вказували, що Хінштейн балотувався як кандидат від «Єдиної Росії». Проте, за відомостями «Нижегородського робочого», «партія влади» ніяк не підтримувала Хінштейна. Це ж видання зазначало можливість відсторонення Хінштейна від участі у виборах, оскільки він нібито почав агітаційну кампанію раніше покладеного терміну, однак цього не сталося. За два дні до виборів нижегородська газета «Новое дело» повідомила, що губернатор області Геннадій Ходирєв доручив своєму соратнику по партії Хинштейна очолити обласну комісію по боротьбі з корупцією, після чого журналіст виступив по телебаченню. Він оголосив список вакансій, що його корупційних справ – за даними видання, ними виявилися старі кримінальні справи, фігурантами яких за півроку до цього вже були пред’явлені звинувачення. 7 грудня 2003 року Хінштейн переміг на виборах, ставши депутатом Держдуми. «МК в Нижньому Новгороді» пояснив цей факт «чарівною силою «Єдиної Росії» і грамотної кампанією кандидата Хінштейна».

У парламенті Хінштейн увійшов до складу фракції «Єдина Росія». Між тим, за словами колишнього помічника депутата Хінштейна Валерія Сергеичева, під час своєї виборчої кампанії будщий парламентарій «всіляко підкреслював, що не є членом «Єдиної Росії», що він просто висунутий партією», а на всіх зустрічах з виборцями заявляв, що в партію вступати не збирається. Проте вже до літа 2004 року, за словами Сергеичева, з’ясувалося, що він член і знаходиться у фракції Олега Морозова». «Як потім він туди вступив, для всіх залишилося таємницею», — прокоментував цей факт колишній помічник Хінштейна.

У 2007 році на сайті депутата Хінштейна повідомлялося, що він є заступником голови комітету Державної думи з питань промисловості, будівництва і наукомістких технологій, членом комісії Державної думи з протидії корупції, комісії Державної думи з питань застосування виборчого законодавства РФ, співголовою робочої групи з вивчення практики витрачання бюджетних коштів, що спрямовуються на фінансування дорожнього

ного будівництва та інвестицій в дорожнє будівництво. Зазначалося, що він виступив ініціатором близько 40 законопроектів в галузі кримінального, адміністративного і цивільного права. Хінштейн називався членом міжфракційного депутатського об’єднання «Авіація і космонавтика Росії».

Крім цього, Хінштейн був обраний заступником голови комісії Парламентського зборів Союзу Білорусі та Росії з інформаційної політики та взаємодії з громадськими об’єднаннями. Говорячи про політичну ситуацію в Білорусі та її лідера Олександра Лукашенка, Хінштейн в одному зі своїх інтерв’ю заявив, що «там робиться дуже багато здорового». Він привів у приклад сільське господарство країни, де, за його словами, немає проблем, подібних російським. Відзначав він також, що в частині боротьби з злочинністю Росія відстає від Білорусі. Журналіст заявив, що до Лукашенка у нього неоднозначне ставлення, і назвав його «цивілізованим Сталіним». «Той режим, який встановив Лукашенко, має свої недоліки — це свобода слова», — вказував Хінштейн, але, на його думку, свободу слова люди віддадуть перевагу безпека і стабільну зарплату.

У січні 2004 року Хінштейн був обраний членом комітету Державної думи з безпеки. Влітку того ж року його називали одним з кандидатів на пост губернатора Нижегородської області. Сам він спростовував ці припущення і зазначав, що ймовірною причиною включення його прізвища в список претендентів стала його «активна депутатська діяльність» («Коли після виборів, 4 січня, я почав створювати прийомні, пішла розмова, що Хінштейн збирається в губернатори».

Проте в 2005 році газета «Ведомости», в рамках вивчення діяльності депутатів в тих округах, які їх висунули в Думу, опублікувала матеріал «Рідна земля», в якому розповіла про опитування трьох виборців Хінштейна: за даними видання, вони зуміли згадати лише про його справи напередодні виборів. В тому ж році про свою депутатську діяльність і проблеми округу розповів сам Хінштейн. У числі реалізованих в той період проектів він назвав будівництво об’їзної дороги в Заволжя, газифікацію округу, реконструкцію його поштових відділень та ряд інших. За словами Хінштейна, слава відомого журналіста допомагає йому вирішувати одну з головних завдань депутата — добувати гроші», оскільки він має можливість звернутися до міністрів напряму. В кінці інтерв’ю Хінштейн назвав ще одну задачу, яку він як депутат поставив перед собою — «повернути довіру людей до влади».

Одним з найбільш гучних епізодів журналістської діяльності Хінштейна стало «дачне справу колишнього прем’єр-міністра Росії Михайла Касьянова. У липні 2005 року Хінштейн оприлюднив результати розслідування, опублікувавши серію статей про Касьянове. У них вказувалося, що в 2003 році Касьянов схвалив приватизацію двох державних резиденцій в престижному районі Троїце-Лыково на північному заході Москви (дачі «Сосновка-1» і «Сосновка-3») та передачу їх на баланс підвідомчій Минимуществу ФГУП «ВПК-Інвест», яке у 2004 році виставило майно на аукціон. Ціна проданої «Соснівки-1» склала 11000100 рублів (ряд ЗМІ називали суму 11,5 мільйона рублів) – її придбала компанія-одноденка» ТОВ «Амелія». Згодом вона, за даними журналіста, перепродала «Соснівку-1» Касьянову, а права на «Соснівку-3», проданої за такою ж схемою, збереглися за ТОВ «Вэлтэкс», співвласником якого був голова «Альфа-груп» Михайло Фрідман. Свою першу статтю з цієї серії — «Аскет з видом на Кремль» (04.07.2005) — Хінштейн завершив постскриптумом: «Прошу вважати цю публікацію офіційним депутатським запитом до Генерального прокурора і підставою для порушення кримінальної справи». У тому ж місяці Генпрокуратура оголосила, що розслідує кримінальну справу за статтею 165 КК РФ у зв’язку з порушеннями при приватизації державних дач. Згідно з офіційним повідомленням, справу було порушено за заявою депутата Хінштейна. Однак ряд ЗМІ повідомляв, що справа проти Касьянова було заведено кількома днями раніше – 1 липня, а публікацію Хінштейна, а також репортажі, що пройшли на телевізійних каналах і матеріали ряду інших видань на ту ж тему розцінили як «активну підготовку громадської думки». На думку деяких експертів, причинами переслідування колишнього прем’єра стала його підтримка опальних керівників НК «ЮКОС», критика на адресу Кремля і те, що Касьянов не виключив своєї участі у президентських виборах 2008 року.

Коментуючи появу кримінальної справи стосовно Касьянова за запитом Хінштейна, прес-служба фракції «Єдиної Росії» в Держдумі заявляла, що не схильна бачити в цьому «політичне підґрунтя». Відповідаючи на питання журналістів, чи самостійно депутат Хінштейн направив у Генпрокуратуру Росії запит щодо нерухомості Касьянова, секретар президії Генради партії, віце-спікер Держдуми РФ В’ячеслав Володін заявив: «У нас близько одного мільйона членів партії, і якщо вони вважають за необхідне звернутися до суду чи прокуратури — це їх право». Заступник Володіна по партії, віце-спікер Держдуми РФ Олег Морозов, в свою чергу, наголошував, що подібні журналістські розслідування – «абсолютно в логіці професійних інтересів Хінштейна». Сам Касьянов назвав все, що відбувається навколо його нерухомості «наклепницькою кампанією… заснованої на брехні і перекручуванні фактів», однак наявність у нього нерухомості не заперечував. У вересні 2005 року він заявив про своє бажання балотуватися в президенти Росії, і ряд видань зробили висновок: корупційний скандал навколо Касьянова розвивається, «оскільки уточнюються і розвиваються його політичні плани».

У серпні 2005 року до суду з позовами про скасування підсумків приватизації «Соснівки-1» і «Соснівки-3» звернулося Росмайно. У січні 2006 року суд визнав недійсним аукціон з продажу «Соснівки-3», зажадавши повернути в держвласність комплекс розташованих на ділянці будівель — таке рішення суду Хинштей назвав «проміжною перемогою». У лютому 2006 року Арбітражний суд Москви визнав аукціон з продажу «Соснівки-1» недійсним, однак, визнавши Касьянова «добросовісним набувачем дачі», визнав недоцільним вимога повернути ділянку державі. Росмайно вимагало стягнути з Касьянова 46,5 мільйона рублів на рахунок «втраченого майна» — в січні 2007 року судове провадження за цим позовом було припинено, а в березні того ж року Хорошевський суд Москви зобов’язав Касьянова передати держдачу «Сосновка-1» у власність держави, відмовивши при цьому у задоволенні частини позову Росмайна про відшкодування шкоди за знесення і спорудження будівель, що перебувають на території дачі. Касьянов у своїх коментарях з приводу цієї події підкреслив, що суд під тиском «вертикалі влади» прийняв рішення, яке «ні на чому не базується». Хінштейн заявив: «Справедливість восторжествувала». За його словами, він має в своєму розпорядженні даних про те, що представляла історичну цінність дача «Сосновка-1» Касьяновим була знесена. І якщо замість неї «державі спробують втюхати недобудова… Касьянову доведеться виплачувати вартість знесеної дачі Суслова».

У червні 2006 року Хінштейн продовжив викриття Березовського і його колишньої охоронної структури серією публікацій під заголовком «Таємниця «Атола», у яких розповів про те, як сам олігарх потрапив в Кремль, про його структуру та її зв’язки з чеченськими бойовиками, і звернувся в прокуратуру з проханням «вважати ці публікації офіційним депутатським запитом». У липні того ж року Хінштейн, виступаючи в ефірі «Радіо Свобода» торкнувся теми вибухів будинків у Москві в 1999 році. Спростовуючи версію причетності до цих злочинів ФСБ, яку підтримував і просував Березовський, депутат заявив: «Я не вважаю і не бачу підстав говорити про те… що ці вибухи були організовані ФСБ чи якимись іншими російськими спецслужбами… в силу того, що цьому немає жодного серйозного підтвердження». Хінштейн заявив: у нього є дані, які підтверджують, що докази цієї версії «підтасовувалися безпосередньо Березовським».

У вересні 2006 року відбулася презентація книги Хінштейна «Єльцин. Кремль. Історія хвороби». Під час презентації автор книги заявив, що перший президент Росії був глибоко хворою людиною і його хвороба перекинулася на всю країну. За його словами, ця книга – не пасквіль, не спроба очорнити Єльцина або, навпаки, обілити. Це – політична біографія першого президента Росії». Один з учасників відбулася з приводу виходу книги прес-конференції, що допомагав автору в роботі — депутат Держдуми РФ Олександр Коржаков (колишній голова служби охорони першого президента РФ), підкреслив, що «ця книга – відповідь на мемуари, написані помічниками Єльцина».

Широку популярність отримали виступи Хінштейна проти Михайла Зурабова, який посів у березні 2004 року пост міністра охорони здоров’я і соціального розвитку РФ в уряді Михайла Фрадкова. У липні жур

налист повідомив, що, за отриманою ним інформацією, Зурабов в Істрінському районі Підмосков’я придбав ділянку землі, не підлягає приватизації. Зурабов ці звинувачення спростував. У 2005 році Хінштейн знову звернувся до цієї теми і розповів читачам подробиці придбання подружжям Зурабовыми земельної ділянки за наднизькою ціною. В наступних матеріалах він висвітлював хід судового процесу за позовом районної прокуратури до сім’ї міністра про розірвання угод з отриманої Зурабовыми землею та повернення її у власність держави. ЗМІ повідомляли, що перше судове засідання по цій справі вызвавало величезний суспільний резонанс. Після цього адміністрація Істрінського району запропонувала дружині міністра Юлії Зурабовой, на яку був оформлений ділянку, змінити статус ділянок (не для дачного господарства, а на рекреаційні цілі, що робило б неможливим будівництво на них, але не завадило їх продажу), після чого прокуратура зняла всі претензії до Зурабовим.

Виступав журналіст і з іншими звинуваченнями на адресу Зурабова і запропонованої ним реформи монетизації соціальних пільг: за словами Хінштейна, «монетизація грає на руку великим фармацевтичним та медично-страховим компаніям», що знаходиться під патронажем Зурабова. За розрахунками Хінштейна, «стараннями Зурабова» фармацевтичні компанії в 2005 році повинні були заробити більше 18 мільярдів рублів. У лютому 2005 року Хінштейн в числі інших депутатів-одномандатників від «Єдиної Росії» звернувся з листом, адресованим прем’єрові і президентові, з проханням Зурабова відправити у відставку. Спікер Держдуми Любов Сліска заявила, що цей лист – не позиція партії, а «швидше, спроба виконати зобов’язання перед виборцями». Зурабов в результаті зберіг свій пост.

У 2006 році Хінштейн став автором серії публікацій про зв’язок Зурабова зі скандалом у Федеральному фонді обов’язкового медичного страхування (ФФОМС), коли сім його керівників, у тому числі директор фонду Андрій Таранов, були заарештовані за звинуваченням у нецільовому використанні бюджетних коштів та отриманні хабарів. Хінштейн писав також про зв’язок подружжя Зурабова з фігурувала у справі фірмою «Медстор». Після цього ряд депутатів і громадських діячів, в тому числі і Хінштейн, порекомендували міністра охорони здоров’я і соцрозвитку залишити свій пост, проте той відмовився.

У 2007 році Хінштейн продовжував критикувати Зурабова, вимагаючи його відставки. Черговим приводом для цього стала виникла в країні гостра нестача пільгових ліків. 23 березня міністр прийшов в Думу, щоб запропонувати депутатам шляхи виходу з кризи. Експерти незадовго до цього слухання в Думі відзначали, що різкі заяви єдиноросів на адресу Зурабова, зроблені ще на початку березня, «дивним чином збіглися з приближавшимися 11 березня виборами в 14-ти російських регіонах». Але коли вибори відбулися і в більшості регіонів «Єдина Росія» перемогла, то, на думку експертів, стало ясно, що вимагати відставки Зурабова єдинороси не будуть. Хінштейн ж стверджував, що ніяких вказівок від керівництва партії з цього приводу він не отримував і по-прежднему буде наполягати на відставці Зурабова. Після виступу Зурабова на «парламентському годині» Хінштейн нагадав міністру про його обіцянку піти у відставку у разі, якщо «сплановані реформи будуть провалюватися», на що Зурабов відповів, що якби відставка вирішила всі проблеми, що вона «пішла б негайно». У результаті парламентська більшість перенесло розгляд підсумків роботи глави Мінздоровсоцрозвитку на 4 квітня 2007 року. Однак у призначений день фракція партії «Єдина Росія» відмовився ставити питання про необхідність відставки Зурабова, пояснивши це тим, що прерогативою висловлювати недовіру окремому міністру і вимагати його відставки не має Держдума, а президент РФ.

У 2007 році Хінштейн став випускником Московського університету Міністерства внутрішніх справ РФ.

У жовтні 2007 року Хінштейн був включений в регіональний список кандидатів «Єдиної Росії» в Нижегородської області на виборах до Державної думи РФ п’ятого скликання. Після перемоги партії він знову став депутатом. У Держдумі п’ятого скликання увійшов до складу комітету з інформаційної політики, інформаційних технологій і зв’язку.

У грудні 2009 року Хінштейн як представник «Єдиної Росії» був включений в список «резерву управлінських кадрів в загальнонаціональному масштабі» («кадровий резерв»), створений за ініціативою президента Росії Дмитра Медведєва.

У листопаді 2010 року глава Слідчого комітету при прокуратурі Росії Олександр Бастрикін звернувся до Хинштейна з пропозицією очолити управління власної безпеки відомства. Депутат від запропонованої посади відмовився, мотивувавши своє рішення зниженням його поточного статусу, оскільки депутат Держдуми прирівнюється до федеральному міністрові. У той же день Бастрикін через ЗМІ запропонував Хиншетйну стати його заступником по Північно-Кавказькому федеральному округу «з дислокацією в зазначеному регіоні». У відповідь на це Хінштейн висловив засмучення з приводу відсутності юридичного опрацювання запропонованого йому Бастрикіним варіанти працевлаштування. Він заявив, що готовий перейти на роботу в СКП РФ, але тільки за рішенням президента Росії.

На виборах в Державну Думу, що відбулися в грудні 2011 року, Хінштейн був обраний депутатом за списком «Єдиної Росії» від Самарської області (Хінштейн займав у списку третє місце, а першим був губернатор області Володимир Артяков). У січні 2012 року Хінштейн став заступником голови думського комітету з безпеки та протидії корупції Ірини Ярової.

Діяльність Хінштейна як журналіста і депутата в цілому оцінювалася вкрай неоднозначно. Його називали «одіозним» і «скандальним» журналістом, публікацій якого можна вірити «з серйозними поправками». Коментуючи рішення телевізійного суду по справі «Атола» в 1999 році, перший заступник керівника Центру економічних реформ при уряді РФ Марк Урнов зазначив, що в сформованій ситуації «журналіст перетворюється в якусь чашу, куди спецслужби зливають «водичку», яку він хвацько вихлюпує в суспільство, впевнений, що виконує добру справу». Пізніше деякі ЗМІ, висловлюючи відверті сумніви в порядності Хінштейна, стверджували, що його не можна назвати інакше як «зливним бачком» Генпрокуратури, УВБ МВС і ФСБ.

Наводилися, тим не менш, й інші думки про Хинштейне. Так, зазначалося, що ніхто не заперечував, що він був найпомітнішим «разгребателем бруду». У 1997 році журнал «Хто є Хто» писав про Хинштейне: «Він, беручись за розслідування, завжди визначає: кому це може бути вигідно, наскільки він самостійно взявся за цю тему, наскільки він залишається в змозі управляти собою, не піддаватися зовнішнім впливам». За словами видання, грошей або інших послуг за свої статті Хінштейн не бере – «це, за його словами, справа принципу і свободи подальших дій». У 2006 році протоієрей, заступник голови відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського патріархату Всеволод Чаплін, виступаючи на радіо «Маяк» в захист журналістів «МК», заявив: «Я знаю таких журналістів, як Олександр Хінштейн, це чесний і чистий людина».

Сам Хінштейн про своїй журналістській роботі говорив так: «мені все одно, які підводні причини призведуть до кримінальної справи, до суду, до посадки, до вигнання, до якимось іншим репресивним заходам щодо того чи іншого корупціонера. Чим більше їх буде посаджено, чим більше їх буде засуджено, тим краще». В одному з інтерв’ю сказав Хінштейн: «Я взагалі хочу, щоб будь-моя справа дійшла до суду, тому що переконаний, що поранений звір небезпечний подвійно, тому я віддаю перевагу добивати своїх опонентів, і поки це в мене виходило непогано».

Хінштейн — член Спілки журналістів Москви, член Спілки журналістів Російської Федерації, лауреат низки професійних премій.

Хінштейн був професором і член-кореспондентом ліквідованої наприкінці 2008 року Академії безпеки, оборони і правопорядку. Він удостоєний ряду нагород, зокрема ордена Пошани, медалі ордена «За заслуги перед Вітчизною» II ступеня, нагороджений недержавними медалі Святого благовірного князя Даниїла Московського, Жукова, «Захиснику вільної Росії», «300 років Російському флоту», «В пам’ять 850-річчя Москви», «300 років Санкт-Петербургу», а також відомчими нагородами ФСБ, МВС, ФСТ, Мін’юсту, ГТК Росії, ФАПСИ, Спецбуду Росії, Залізничних військ Російської Федерації.

За даними на серпень 2008 року, Хінштейн розлучений. За його власними словами, особисте життя у нього практично відсутня. Не вистачає ні часу, ні сил», проте «бажання завести сім’ю є». Накопичилася за час роботи напруга депутат звик знімати «традиційно: лазня і, на жаль, алкоголь». «А от модні нині екстремальні види спорту не люблю. У мене і так на роботі вистачає екстриму і адреналіну», — пояснював Хінштейн.