Олег Тягнибок

Фотографія Олег Тягнибок (photo Oleg Tyagnibok)

Oleg Tyagnibok

  • День народження: 07.11.1968 року
  • Вік: 48 років
  • Місце народження: Львів, Україна
  • Громадянство: Україна

Біографія

Голова Всеукраїнського об’єднання «Свобода» з 2004 року, депутат Львівської обласної ради з 2006 року. В минулому — депутат Верховної Ради України четвертого (2002-2006) та третього (1998-2002) скликань та Львівської обласної ради другого скликання (1994-1998). Був одним з лідерів Соціал-національної партії України — очолював київську міську (1998-2003) та львівську обласну (1997-1998) організації партії.

Олег Ярославович Тягнибок (Тягнибок) народився 7 листопада 1968 року у місті Львові в сім’ї медиків. Його батько, Ярослав Тягнибок, був спортивним лікарем, у 1982-1984 роках був головним лікарем збірної СРСР з боксу. Пізніше Тягнибок розповідав, що найбільший вплив на формування його політичних поглядів надав дід по материнській лінії Артемій Цегельський — греко-католицький священик, який в 1946 році був на десять років заслали у Сибір за відмову перейти у православ’я, а повернувшись у Львів, готував підпільних семінаристів. Прадід Тягнибока, Лонгин Цегельський, в 1919 році був міністром закордонних справ Західноукраїнської народної республіки, а в 1920-1921 роках був представником уряду республіки в США і залишився там після утворення СРСР.

У 1987-1989 роках Тягнибок служив у лавах Радянської армії. Під час строкової служби, за власними словами, його намагалися завербувати в КДБ. Після армійської служби Тягнибок почав працювати у Львівській обласній клінічній лікарні: був санітаром і медбратом її хірургічного та нейрохірургічного відділень. Паралельно з цим Тягнибок отримував вища медична освіта: у 1993 році закінчив лікувальний факультет Львівського державного медичного інституту, отримавши спеціальність хірурга.

У той же період активно Тягнибок почав займатися громадсько-політичною діяльністю. У 1990-1991 роках він очолював осередок «Студентського братства Львівського медичного інституту (називався одним із засновників братства). У 1991 році Тягнибок вступив в ряди заснованої восени Соціал-національної партії України (СНПУ), якою керували львівські лікарі-психіатри Ярослав Андрушків і Юрій Криворучко. У тому ж році Тягнибок очолив «Студентське братство» міста Львова — організацію, також згадувану в пресі якостей

е націонал-радикальною. Згодом її члени влилися до складу СНПУ, у зв’язку з чим Союз українського студентства виключив львівське «Студентське братство» зі своїх лав. Офіційно СНПУ була зареєстрована лише в 1995 році.

У 1993-1996 роках Тягнибок був лікарем-інтерном урологічного і 1-го хірургічного відділення Львівської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги. У 1994 році він був обраний до Львівської обласної ради народних депутатів другого скликання. Паралельно розвивалася його партійна кар’єра: у 1995 році Тягнибок став уповноваженим з питань організаційної роботи СНПУ, а в 1997 році одночасно очолив львівську обласну організацію СНПУ.

У 1998 році Тягнибок перший раз балотувався на виборах народних депутатів України, виступаючи як представник виборчого блоку «Менше слів» (№7 у списку). Блок вибори програв, проте Тягнибок, який балотувався по одномандатному округу на Львівщині (Буський виборчий округ №120), здобув перемогу, ставши народним депутатом Верховної Ради України третього скликання. У парламенті він увійшов до складу фракції Народного Руху України, лідером якого був В’ячеслав Чорновіл. Тягнибок був членом комітету Верховної Ради з питань бюджету. У квітні того ж 1998 року він був обраний головою київської міської організації СНПУ і займав цей пост до 2003 року.

У той же період Тягнибок отримав другу вищу освіту і в 1999 році захистив диплом за спеціальністю «правознавство» на юридичному факультеті Львівського національного університету імені І. Франка.

У 2002 році Тягнибок в тому ж мажоритарному окрузі у Львові був повторно обраний депутатом Верховної ради України. На цей раз він висувався від виборчого Блоку Віктора Ющенка «Наша Україна», але тільки в якості одномандатника.

Ставши депутатом, Тягнибок увійшов у фракцію «Наша Україна» і знову став членом парламентського комітету з питань бюджету.

В лютому 2004 року на IX з’їзді СНПУ було затверджено нову назву партії — Всеукраїнське об’єднання (ВО) «Свобода» — і відмова від застосовувалася раніше символіки, «асоціюється з німецькими нацистами». Тоді ж Тягнибок був обраний її головою. У тому ж 2004 році розгорівся скандал через промові політика, виголошеній на горі Яворина. Вона була присвячена пам’яті бійців Української повстанської армії (УПА), які, за словами Тягнибока, «боролися з москалями, боролися з німцями, боролися з жидвою і іншою нечистю, яка хотіла забрати в нас нашу Українську Державу». Після того, як подробиці цього виступу стали надбанням громадськості, Віктор Ющенко заявив про виключення депутата Тягнибока з фракції «Наша Україна». Повідомлялося також, що на лідера «Свободи» було заведено кримінальну справу «про розпалювання ворожнечі», проте до суду не дійшло.

Очолювана Тягнибоком «Свобода» брала участь у виборах до Верховної Ради України у 2006 та 2007 роках, проте в обох випадках виступила невдало. Невдалою виявилася і спроба самого Тягнибока, знову став у 2006 році депутатом Львівської облради, зайняти пост голови місцевого законодавчого органу: вибори виграв перший заступник губернатора області Мирослав Сеник.

У квітні 2008 року «Свобода» висувала Тягнибока кандидатом на пост мера Києва. Він виступав під гаслом «Стольному граду — українську владу». Однак і ці вибори Тягнибок програв, зайнявши передостаннє місце (крісло мера зберіг за собою Леонід Черновецький).

Разом з тим, починаючи з 2006 року, «Свободі» вдалося досягти певних успіхів на виборах в регіональні органи влади. Її представники з’явилися в Львівському про

бластном і міській радах та у Тернопільській міській раді. У березні 2009 року очолювана Тягнибоком політичне об’єднання взяло участь у виборах депутатів Тернопільської обласної ради і зуміло перемогти, набравши 34,69 відсотка голосів виборців і отримавши 50 зі 120 депутатських мандатів.

Розповідаючи про погляди Тягнибока, ЗМІ називали його прихильником вироблення державою «грамотної енергетичної політики» — відмови від монополізованих поставок енергоносіїв з Росії та підвищення тарифів за транзит енергоносіїв через територію України (у 2006 році він взагалі заявляв про те, що Росія в якості «компенсації за геноцид та шкоду, яка була завдана українському народу» повинна була б постачати його Україні безкоштовно). Тягнибок і його партія підкреслювали необхідність законодавчого закріплення за українцями статусу представників «титульної нації» і, відповідно, панівного становища української мови в усіх сферах суспільного життя країни. Разом з тим Тягнибок особливо підкреслював, що не є ні русофобом, ні антисемітом.

Тягнибок володіє польською і німецькою мовами. Він захоплюється спортом, називав себе фанатом львівського футбольного клубу «Карпати». Також Тягнибок згадувався в пресі як перший президент Федерації рукопашу гопак (бойового гопака — українського національного виду бойових мистецтв), але пізніше покинув пост, поступившись його Миколі Величковичу. Писали ЗМІ і про музичні пристрасті Тягнибока: сам лідер «Свободи» зазначав, що любить і класичну музику, і рок, і рок-н-рол, проте перевагу віддає української національної музики.

Тягнибок одружений. Він і його дружина Ольга Тягнибок (у дівоцтві — Демчишин), лікар-епідеміолог за фахом, виховують трьох дітей — доньок Ярину-Марію і Дарину-Богдану та сина Гордія.