Никанор Савич

Фотографія Никанор Савич (photo Nikanor Savich)

Nikanor Savich

  • День народження: 22.12.1869 року
  • Вік: 72 роки
  • Місце народження: маєток Біловоди, Росія
  • Дата смерті: 14.03.1942 року
  • Громадянство: Росія

Біографія

Російський політичний діяч. Депутат Державної думи III і IV скликань (1907-1917).

Народився в дворянській родині. Брат — Микола, адвокат.

Закінчив фізико-математичний факультет Новоросійського університету.

Після смерті батька переїхав у свій маєток, де займався сільським господарством. Був повітовим і губернським земським гласним. Пізніше згадував про ту роль, яку зіграли в його житті молоді роки:

Будучи естественником за освітою, пройшовши сувору господарську школу в період приведення в порядок свого власного справи, я розвинув і зміцнив природжений інстинкт, спонукав, з одного боку, до поліпшення і розвитку всякої справи, за що я брався, а з іншого — до прагнення дотримуватися у всьому можливу економію, уникати всякого витрати, який не був строго необхідним для розвитку справи.

У 1907-1917 — член III і IV Державних дум від Харківської губернії. За політичними поглядами — конституційний монархіст. Член фракції «Союз 17 жовтня», після її розколу фракції увійшов фракцію земців-октябристів. Товариш голови комісії державної оборони (с1912 комісія з військових і морських справах), голова підкомісії по військово-морських справах, член земельної та бюджетної комісією. У Думі вважався фахівцем з морських питань (фінансову складову яких вивчив самостійно), співпрацював з молодими офіцерами, які виступали за реформи у військово-морській сфері — в тому числі з А. В. Колчаком, про який залишив спогади. Прихильник модернізації російського флоту, підтримував діяльність морського міністра В. К. Григоровича.

З серпня 1915 — член Особливої наради для обговорення й об’єднання заходів з оборони держави.

28 лютого 1917 був призначений комісаром Тимчасового комітету Державної думи у воєнне і морське міністерства. Відмовився від посади морського міністра у Тимчасовому уряді. Разом з А. В. Гучковым працював у Центральному військово-промисловому комітеті, брав участь у Московському Державному комітеті у серпні 1917.

У травні 1918 виїхав з Петрограда на Україну, жив у рідному Сумському повіті, в листопаді 1918 участвовалв нараді в Яссах з представниками країн Антанти. Вступив до складу правоцентристської політичної організації Рада державного об’єднання Росії; поряд з А. В. Кривошеиным був одним з його лідерів. Продовжував дотримуватися монархічних поглядів, вважав найкращим кандидатом на російський престол великого князя Миколи Миколайовича. В 1919 — член Особливої наради при головнокомандуючому Збройними силами Півдня Росії А. В. Денікіна, за власними спогадами, «мені належало стати лідером правого або, швидше, помірного течії політичної думки». Був опонентом займали ключові позиції в Особливому нараді кадетських політиків.

На початку весни 1920 емігрував з Новоросійська в Константинополь, потім переїхав до Сербії. Був запрошений в кримський уряд А. В. Кривошеїна (яке діяло при головнокомандуючому П. Н. Ж острові врангеля) і в червні 1920 прибув у Крим, де зайняв посаду державного контролера.

У листопаді 1920 евакуювався разом з білою армією в Константинополь, де був заступником начальника фінансової частини при головнокомандуючому (фактично її керівником, так як начальник М. В. Бернацький був відряджений Врангелем в Париж), очолював Ліквідаційну комісію.

У 1921 виїхав у Париж, за дорученням Врангеля увійшов до складу Ділового комітету, який займався збором коштів для збереження ядра армії, обіймав посаду контролера правління Добровільного флоту. Продовжував займатися політичною діяльністю, став членом-засновником Народно-монархічного союзу конституційних монархістів. Був секретарем ініціативної групи по об’єднанню російських громадських організацій, який займався підготовкою скликання Російського закордонного з’їзду, що відбувся в 1926. Продовжував жваву переписку з генералом Врангелем.

З 1927 відійшов від політики, займався роботою над мемуарами (видані в Росії в 1993), вів щоденник, десять зошитів якого (за 1930-1942) у 2002 були придбані бібліотекою Університету Північної Кароліни (США).

Похований на кладовищі Сент-Женев’єв-де-Буа.