Набі Беррі

Фотографія Набі Беррі (photo Nabi Berry)

Nabi Berry

  • День народження: 28.01.1938 року
  • Вік: 79 років
  • Громадянство: Ліван

Біографія

Ведучий ліванський політик-шиїт, спікер парламенту з 1992 року. З 1980 року очолює шиїтський рух «Амаль». Відомий як один з головних прихильників союзу Лівану з Сирією.

Набі Беррі народився 28 січня 1938 року в місті Фрітаун в Сьєрра-Леоне в сім’ї ліванських емігрантів-шиїтів. Переїхавши в Ліван, навчався в початковій школі міста Тибнин, потім в школі «Аль-Макассед» і «Школі мудрості» (Ecole de la Sagesse) в Бейруті. Вступив на юридичний факультет Бейрутського університету, став відомий як політичний активіст, очолив студентську раду. Отримавши в 1963 році ступінь бакалавра, відправився на навчання до Сорбонни, де отримав диплом магістра. У 1960-ті роки примкнув до руху арабських націоналістів.

З першої половиы 1970-х років працював юристом в корпорації General Motors, спочатку в бейрутському офісі, а потім в США. З 1976 по 1978 рік жив у місті Диарборн, штат Мічиган, недалеко від Детройта. У 1970-х роках був юрисконсультом шиїтського руху «Амаль», яке очолював Муса аль-Садр. У 1978 році, після загадкового зникнення Садра, Беррі повернувся до Лівану і в 1980 році став лідером «Амаль». З часу початку громадянської війни в Лівані в 1975 році «Амаль» підтримувала тісні зв’язки з Сирією, і під керівництвом Беррі вони отримали інтенсивний розвиток. Режим Хафеза Асада постачав бойовиків руху зброєю і займався їх бойовою підготовкою.

Після ізраїльського вторгнення в Ліван у 1983 році «Амаль», як і інші просирийские угруповання, боролася проти очолюваних США міжнародних сил і домагалася послаблення центрального уряду, якому довелося відмовитися від досягнутих домовленостей з Ізраїлем. У лютому 1984 року бойовики Беррі взяли участь у вигнанні Західного Бейрута християнських Ліванських сил (ЛЗ), що значно посилило вплив лідера «Амаль». Він фактично став провідним шиїтським лідером і увійшов в уряд як міністр реконструкції південного Лівану, а потім міністр юстиції і електричних і гідравлічних ресурсів. У середині 1980-х років Беррі за підтримки Сирії грав ключову роль у боротьбі проти впливу Організації визволення Палестини. Бойовики «Амаль» нападали на табори палестинських біженців, які підтримували Ясіра Арафата; в результаті загинуло кілька тисяч чоловік. У 1985 році бойовики «Амаль» захопили в заручники 153 пасажири авіарейсу компанії TWA. Один з них був убитий перш, ніж Беррі виступив як посередник на переговорах. Як повідомляє преса, подробиці переговорів так і не були оголошені, але залишилися заручники були звільнені через 17 днів.

У вересні 1985 року разом з двома іншими лідерами ліванських просирійської угруповань – Валідом Джумблатом (Walid Jumblatt) і Элие Хобеика (Elie Hobeiqa) – Беррі підписав розроблене Дамаском угоду, яка фактично закріплювала контроль Сирії над ліванським державою. Угода викликала сильне невдоволення серед християн-маронітів і мусульман-сунітів і не було ратифіковано президентом Лівану Аміном Жемайелем (Amine Gemayel). Прагнення Беррі до одноособового керівництва в русі і його беззаперечне підпорядкування сирійцям призвели до зниження популярності «Амаль» і догляду ряду її керівників. Беррі, побоюючись за свою безпеку, в 1986 році виїхав в Дамаск, де провів дев’ять місяців. У другій половині 1980-х років сирійські сили неодноразово приходили на допомогу бойовикам «Амаль», які боролися з іншими угрупованнями, у тому числі з іншого шиїтської організації «Хезболла».

В кінці 1980-х років Беррі підтримав зусилля Дамаска по зсуву президента Лівану генерала Мішеля Ауна (Michel Aoun), незважаючи на те, що той користувався значною підтримкою в шиїтській громаді. У 1992 році при заступництві Сирії Беррі став головою парламенту – національної асамблеї Ліванської: це вищий пост, який за конституцією країни може займати мусульманин-шиїт. Він залишався незмінним союзником Сирії і домагався фактичного перетворення Лівану в державу-сателіт. У 1995 році Беррі у відповідності з побажанням Дамаска добився продовження на три роки президентського терміну для Еліаса Храви (Elias Hrawi). У 2004 році те ж було зроблено щодо іншої глави держави – Еміля Лахуда (Emile Lahoud).

У травні-червні 2005 року, після так званої «кедрової революції», яка привела до виведення сирійських військ з Лівану, на парламентських виборах перемогу здобули антисирійські сили. Прихильники Беррі виступили єдиним блоком зі своїми конкурентами в таборі шиїтів – «Хезболлою». Разом шиїтські партії отримали в парламенті 35 місць — 14 з них зайняли представники «Амаль». Номінальний статус союзників не заважав членам двох угруповань періодично вступати в збройне протистояння. Представники «Хізбалли» і «Амаль» увійшли в новий уряд Фуада Синиоры, створене в червні 2006 року. 28 червня Беррі, який отримав підтримку антисирійської більшості, був затверджений на посаді спікера на новий чотирирічний термін.

Після початку в липні 2006 року збройного протистояння між «Хезболлою» і Ізраїлем більшість лідерів «Хезболли» змушені були ховатися, і Беррі опинився в ролі основного посередника між угрупуванням шейха Хасана Насралли (Hassan Nasrallah) і Заходом. За даними ліванських джерел, США встановили контакти з Беррі ще в середині 1990-х років: справа в тому, що він був більш прийнятний для американців в якості представника ліванських шиїтів, ніж хто-небудь з «Хезболли». Під час візиту до Лівану держсекретаря США Кондоліззи Райс 24 липня Беррі від особи «Хізбалли» відкинув запропоновані американцями умови припинення вогню. На початку серпня 2006 року Беррі заявив, що проект резолюції Ради безпеки ООН по Лівану, розроблений США і Францією, у разі його прийняття може призвести до «нескінченної» війні.

У листопаді 2006 року в Лівані почався новий політичний криза. Однією з його причин стали плани щодо створення міжнародного трибуналу для розслідування загибелі колишнього прем’єр-міністра Лівану Рафіка Харірі (Rafik Hariri), проти яких виступали просирийские сили. 11 листопада п’ять міністрів, які представляли в кабінеті «Хезболлу» і «Амаль», пішли у відставку. Беррі оголосив неконституційними наступні засідання кабінету. Криза загострилася після вбивства 21 листопада міністра промисловості Лівану П’єра Жемайеля (Pierre Gemayel), відомого своїми антисирийскими поглядами.