Мішель Сулейман

Фотографія Мішель Сулейман (photo Michel Suleiman)

Michel Suleiman

  • День народження: 21.11.1948 року
  • Вік: 68 років
  • Місце народження: Амшит, Ліван
  • Громадянство: Ліван

Біографія

Президент Лівану з 2008 року. За віросповіданням християнин-мароніт, був обраний парламентом як компромісної кандидатури для розв’язання політичної кризи, що загрожувало перерости в громадянську війну. Зробив кар’єру в збройних силах країни під час сирійської окупації. Командував збройними силами країни у 1998-2008 роках.

Мішель Нухад Сулейман рідше в офіційних джерелах використовується французьке написання — Sleiman, Слейман) народився 21 листопада 1948 року в приморському християнському місті Амшит (Amsheet), в 40 кілометрах на північ від столиці Лівану Бейрута в небагатій родині християн-маронітів. Батько Мішеля — Нухад Сулейман служив в ліванській контррозвідці. Мати — Жозефіна Сулейман. Мішель хотів стати інженером, але грошей на дороге навчання в сім’ї не було; за порадою батька Мішель вступив у 1967 році у військове училище в Бейруті. Закінчив його у 1970 році у званні молодшого лейтенанта. У 1971 році півроку проходив підготовку на офіцерських курсах у Бельгії. Командував взводом, згодом був призначений командиром роти. У 1976 році Сулейман повернувся в бейрутское військове училище викладачем і, не перериваючи військову кар’єру, вступив в Бейрутський університет, який закінчив у 1980 році зі ступенем бакалавра політичних наук і державного управління.

Невідомо, чи був Сулейман активним учасником громадянської війни в Лівані 1975-1990 роках. Головне командування ліванських збройних сил практично не мало в ті роки жодного впливу: ситуацію в різних регіонах країни контролювали численні збройні ополчення, на які розпалася армія, а також окупаційні війська Сирії та Ізраїлю. Відомо, що в ті роки Сулейман не займав штабних посад, був командиром батальйону. Проходив військову підготовку за кордоном: з лютого по липень 1981 року — у Франції, з червня 1988 до середини 1989 року — в США. У 1986 році він став начальником штабу ліванської 10 піхотної бригади.

Громадянська війна в Лівані закінчилася поразкою командувача ліванською армією Мішеля Ауна (Michel Aoun), який проголосив себе президентом і хотів вигнати з країни сирійців. 13 жовтня 1990 року сирійські війська атакували президентський палац і змусили Ауна бігти спочатку у французьке посольство, а потім за кордон. 13 жовтня Сулейман був на стороні Ауна і разом зі своєю бригадою перебував у будівлі міністерства оборони в Бейруті, але після втечі самопроголошеного президента, був змушений співпрацювати з окупаційною сирійськими військами. Сулейман був призначений главою військової розвідки Гірського Лівану 4 грудня 1990 року. 25 серпня 1991 року Сулейман став секретарем армійського командування. У червні 1993 року він був призначений командиром 11 піхотної бригади, яка брала участь у зіткненнях з військами Ізраїлю в демаркаційної зоні на півдні Лівану. У 1995 році Сулейман пройшов у США місячний командирський курс. Повернувшись у Ліван, у 1996 році він отримав звання генерал-майора і був призначений командиром 6 піхотної бригади. 21 грудня 1998 року Сулейман був підвищений до звання генерала-лейтенанта, і новий президент Лівану Еміль Лахуд призначив його командувачем збройних сил країни (на думку експертів, до цього призначення пряме відношення мала сирійська сторона і безпосередньо президент Башар Асад, який почав курирувати сирійсько-ліванського відносини. У той час це була не дуже значуща посаду, оскільки ситуацію в країні контролювали сирійські війська, а ліванські збройні сили займалися допоміжними завданнями. Вважається, що швидкому кар’єрному зростанню Сулеймана сприяв брат його дружини Джебран Курийех (Gebran Kuriyyeh), який був прес-секретарем сирійського президента Хафеза Асада (Hafez al-Assad).

Частина військ під проводом Сулеймана разом з збройним крилом «Хізбалли» протистояли Армії оборони Ізраїлю, яка окупувала Південний Ліван. Однак у січні 2000 року Сулейман спільно з сирійськими військами брав участь в операції по знищенню сунітських терористів з організації «Такфір уа аль-Хіджра» (Takfir wa al-Hijra) на півночі Лівану: вважалося, що вони могли перешкодити мирному процесу з Ізраїлем, який півроку вивів свої війська з Південного Лівану.

У 2004 році Сулейман намагався з сім’єю перетнути кордон Франції з підробленим французьким паспортом, в якому його місцем народження був вказаний передмістя Парижа Понтуаз. Паспорта допоміг виготовити його помічник, згодом обійняв посаду голови служби безпеки Лівану. Французька влада повернула йому підроблений паспорт і заборонили в’їзд до Франції. Сулейман згодом заявляв, що не хотів емігрувати з країни.

14 лютого 2005 року в Бейруті був убитий колишній прем’єр-міністр країни Рафік Харірі (Rafik Hariri), який після своєї відставки наприкінці 2004 року очолив антисирійську опозицію ]. Імовірно, за вбивством Харірі стояли сирійці. В ході «Революції кедрів» армія під проводом Сулеймана зберігала нейтралітет і забезпечувала безпеку мітингів як прихильників, так і супротивників виведення сирійських військ з Лівану. Під натиском США Сирія повністю вивела свої війська з Лівану до 27 квітня 2005 року, а влітку в Лівані відбулися парламентські вибори, на яких перемогли прихильники діяв просирійського президента Еміля Лахуда чиї повноваження були продовжені на три роки. Після виведення сирійських військ, на думку антисирійського опозиції, Сулейман залишався прихильником Дамаска і не перешкоджав постачання сирійського зброї «Хезболлі», яка після виведення ізраїльських військ у 2000 році контролювала південь Лівану.

У червні 2006 року, незадовго до війни між «Хезболлою» і Ізраїлем, військова розвідка Сулеймана змогла викрити агентурну мережу Ізраїлю, устроившую замах на лідерів Палестинського ісламського джихаду» в Лівані: головного секретаря організації Махмуда аль-Маждуба (Mahmoud al-Majdoub) і його брата Нідала (Nidal).

12 липня 2006 року почалася Друга ліванська війна між Ізраїлем і «Хезболлою». Армія Лівану не втручалася в конфлікт, що призвела до загибелі декількох тисяч чоловік, в основному, мирного населення. 17 серпня 2006 року Сулейман за планом мирного врегулювання, запропонованого урядом Лівану і ООН, розмістив ліванські військові підрозділи (15 тисяч солдатів) на півдні країни, контролировавшемся «Хезболлою». В результаті було укладено мирну угоду, а чисельність армії збільшена. Після закінчення військових дій Сулейман привітав «Хізбаллу» з перемогою.

Влітку 2007 року під керівництвом Сулеймана війська Лівану розгромили пов’язану з «Аль-Каїдою» терористичне угрупування «Фатх аль-Іслам», центром якої був табір палестинських біженців Нахр ель-Барід. Ця операція зробила Сулеймана національним героєм.

23 листопада 2007 року після закінчення президентського терміну пішов у відставку Еміль Лахуд. Нового президента парламент не міг обрати з-за розбіжностей. Політичне поле Лівану до того часу було розділене на два великі табори: прихильників чинного проамериканського уряду («Альянс 14 березня»), очолюваної сином убитого Рафіка Харірі — Саадом Харірі (Saad Hariri) — і складався переважного з сунітів і друзів, а також представників опозиції («Альянсом 8 березня»), що складалася, в основному, з шиїтів і християн-маронітів. Два цих парламентських блоку не могли домовитися про майбутнього президента, яким, відповідно до національного пакту 1944 року і таифскому угодою 1991 року, розподіляли державні пости між учасниками різних конфесій, повинен був стати християнин-мароніт. Різні партії християн-маронітів входили в обидва блоку, крім того за законодавством Лівану президент повинен був бути обраний кваліфікованим парламентською більшістю, тому потрібна була компромісна фігура, яка б задовольняла і ту, і іншу сторони. Кандидатом від «Альянс 14 березня» був двоюрідний брат Еміля Лахуда — Нассиб (Nassib Lahoud) і Бутрос Харб (Boutros Harb). Єдиним кандидатом від опозиції був Мішель Аун.

У травні 2008 року цей конфлікт ледь не призвів до нової громадянської війни, коли входила в «Альянс 8 березня» «Хізбалла» оголосила війну уряду Лівану після того, як прем’єр-міністр Фуад Синіора наказав заборонити мовлення офіційного телеканалу «Хізбалли» Al-Manar і зняв з посади за зв’язок з «Хезболлою» голову служби охорони бейрутського аеропорту Вафіка Шкейра (Wafic Shkeir). Війська «Хізбалли» зуміли зайняти західні райони Бейрута. 13 травня в конфлікт втрутилася армія, яка зупинила заворушення, виступивши на боці уряду. Після зіткнень, що призвели до загибелі 96 людей, протиборчі сторони при посередництві принца Катару зібралися в катарській столиці Доха, де домовилися про те, що опозиції буде надано право вето. Мішель Сулейман не входив ні в той, ні в інший альянс. За угодою в Досі 21 травня 2008 року 118 з 127 голосів як компромісної фігури він був обраний президентом країни.

Сулейман вступив на посаду 25 травня 2008 року і того ж дня підтвердив повноваження діючого прем’єр-міністра Синіора. У своїй інавгураційній промові Сулейман оголосив про створення уряду національної єдності, в якому «Хізбалла» отримала право вето. Новий уряд було сформовано в липні того ж року. Після свого обрання президентом Сулейман закликав прибрати з вулиць свої портрети. У липні 2008 року він почав переговори про визнання Сирією незалежності Лівану.

Сулейман є християнином-маронитом, однак він виступав проти того, щоб релігія відігравала центральну роль у політичному житті Лівану. Незабаром після обрання Сулеймана президентом, на півночі Лівану в великому місті Тріполі розпочався релігійний конфлікт між сунітами і алавітами. Сулейману вдалося припинити зіткнення, ввівши в місто війська.

18 липня 2008 року Сулейман зустрічав в аеропорту Бейрута Саміра Кунтара (жорстоко вбила трьох ізраїльтян у 1980 році) і чотирьох інших бойовиків «Хезболлах», яких обміняли на тіла двох ізраїльських військовослужбовців, захоплених бойовиків «Хізбалли» в 2006 році, що послужило приводом для початку Другої ліванської війни.

Сулейман одружений. Дружина — Вафа Сулейман . У Сулеймана три дочки: Рита, Лара та Шарбель . Відомо, що брат Мішеля Антуан Сулейман (Antoine Suleiman) обіймав посаду губернатора провінції Бекаа. Рідна мова Мішеля — арабська, також він говорить англійською і французькою мовами. Сулейман був нагороджений вищими державними нагородами Лівану: Великий стрічкою і лицарської медаллю ордена Кедра і орденами «За заслуги» 3-ї, 2-ї, 1-ї і «виключної» ступеня.