Мину Прошьян

Фотографія Мину Прошьян (photo Prosh Proshyan)

Prosh Proshyan

  • Громадянство: Росія

    Біографія

    Прошьян (Прошян) Мину Перчевич (1883 — 1918) — лівий есер. Піддавався репресіям царською уряду. Повернувшись з еміграції до Росії після Лютневої революції 1917 р., видавав у Гельсінгфорсі газету «Соціаліст-революціонер». Член ВЦВК другого скликання. У грудні 1917 р. увійшов до Ради Народних Комісарів в якості народного комісара пошт і телеграфів. У березні 1918 р. у зв’язку з підписанням Брестського миру вийшов зі складу Раднаркому, брав участь у так званому левоэсеровском заколот у Москві, після чого відійшов від політичної діяльності.

    Син відомого письменника, вченого, просвітителя і товариств, діяча. Після закінчення гімназії (1902) студент юриди. ф-ту Новоросійського ун-ту (Одеса): виключено (1905) за невзнос плати за навчання. З 1903 есер, один з лідерів эсеровских орг-ций Одеси: писав і розповсюджував листівки, засуджують нац. і агроунівер. політику самодержавства, рос.-япон. війну, виступав на мітингах, пропагандист в робочих гуртках, відповідальний за підтримання зв’язків з орг-ціями есерів в ін. містах. У 1905 р. за участь у спробі звільнення політв’язнів з одеської в’язниці засуджений до 6 років каторги, яку відбував у Акатуйских і Зерентуйских в’язницях В 1910 році, вийшовши на поселення, втік, був схоплений, засуджений на каторжні роботи на 3 роки. Перебував у Бутирській в’язниці (Москва), Ярославському централі. У 1913 висланий в Сх. Сибіру, втік за кордон. В роки 1-ї світ. війни займав интернационалистскую позицію.

    Після Лют. рев-ції 1917 прибув в Петроград. На конференції эсеровских орг-ций Півночі і Північно-Заходу країни (21-24 травня, Петроград) обраний в Пн. обл. к-т ПСР. На 3-му з’їзді ПСР (25 травня — 4 червня, Москва) один з лідерів лівої опозиції ЦК. На парт. форумах, у пресі різко виступав проти імперіаліст війни, оборонства, коаліції з буржуазією, вимагав якнайшвидшого скликання Учред. Собр. М. А. Спірідонова писала: «Він перший почав відкриту кампанію проти Керенського і публікував до того злі і нецензурні статті на Савинкова, що реготали вся Фінляндія та Петрограда і катався в судомах гніву ЦК ПСР. Наступ 18 червня він першим назвав «ножем у спину революції» і в своїй підтримці більшовиків ішов до кінця і без коливань» (Спірідонова М., Мину Прошьян, «Каторга і заслання», 1924. № 2,-с. 221-222).

    Будучи членом Облвиконкому (створений в кві. на 1-му обл. з’їзді укр. Рад депутатів армії, флоту і робітників у Фінляндії), керівником левоэсеровского до-та і фракції лівих есерів Гельсингфорсском Раді, редактором-видавцем газ. «Соціаліст-революціонер», був ініціатором узгоджених дій з більшовиками в дні Червневої та Липневої криз. Заарештований за розпорядженням Час. пр-ва, звільнений після провалу виступу ген.Л.Р. Корнілова. Відмовився давати свідчення спец. комісії, створеної ЦК для розслідування його дезорганизаторской діяльності». Рішенням ЦК виключений із ПСР.

    Брав активну участь у підготовці Окт. рев-ції, однак вважав небажаним вооруж. повалення Брешемо. уряду до з’їзду Рад. 16 жов. на пленумі Облвиконкому армії, флоту і робітників Фінляндії заявив від імені лівих есерів: ‘Якщо буде виступ, то ми повинні постаратися зробити його організованим, але це в стані зробити тільки з’їзд Рад’ (ЦДА ВМФ, ф. Р-2094. ОП. 1, д. 16, л. 61). 2-м Всерос. з’їздом Рад РСД (25-27 жовт.) обраний у ВЦВК; член її Президії, ответств. організатор відділу нац. питання. 2 листоп. обраний у Комісію ВЦВК, до-раю вела переговори з соц. партіями про конструюванні коалиц. пр-ва. Противник збереження чисто більшовицького Раднаркому, наполягав на створенні ‘мін-ва’ з усіх сов. партій при домінанті в ньому лівих радикалів: більшовиків, лівих есерів, об’єднаних с.-д.-інтернаціоналістів. Використав трибуну ВЦВК для критич. виступів, спрямованих проти згортання більшовиками свободи друку, арештів, обшуків та звільнень, що складаються «в цілу систему репресій’. Ці дії правлячої партії, підкреслював Прошьян. «служать розпалюванню граждою. війни’ («Прапор Праці», 1917, 5, 6 листоп.).

    Один із безкомпромісних прихильників п. розриву з ПСР. На учред. з’їзді ПЛСР (19-28 листоп.) у промові констатував: «Ми втратили нескінченно багато, не відколовшись раніше’ (там же, 21 листоп.); обраний до ЦК ПЛСР. Учасник переговорів лівих есерів з більшовиками в сер. лист — 1-ї пол. дек. про об’єднання Рад РСД і Рад КД, про реформу ВЦВК, про умови утворення коалиц. пр-ва, розподіл портфелів у ньому. 22 груд. очолив Нар. комісаріату пошт і телеграфів. Домігся припинення саботажу службовців; приділяв багато уваги використанню оборонної пром-сті в інтересах розвитку галузі, нормалізації роботи зв’язку, фінанс. питань, підвищення заробітної плати нижчих категорій службовців.

    На засіданні РНК прагнув до конструктивної роботи з більшовиками. 20 лют. 1918 обраний у Брешемо. Виконає. К-т РНК.к-рому в напруженій обстановці розпочатого наступу австро-герм. військ доручалося ‘вести всю поточну роботу між засіданнями РНК на засадах відповідальності перед ним’. В До-т [або в Комісію — Автор] крім Прошьяна увійшли в. І. Ленін, В. В. Сталін, ЛД. Троцький, ВА Карелін (ЦДАЖР, ф. 130, оп, 2, д. 1, л. 137). Прошьян — автор неск. декретів, що мають відношення до Наркомату пошт і телеграфів, брав участь у розробці декрету про орг-ції РСЧА і Договору між Російською та Фінляндської соц. республіками; у процесі підготовки договору виїжджав у Фінляндії, 16 січ. доповідав РНК про результати своєї місії. 4 березня декретом РНК призначений політ, комісаром у Вищий Воєн. Рада — орган стратегич. рук-ва вооруж. силами Сов. Республіки. Ленін, згадуючи спільну з Прошьяном роботу, писав, що в групі наркомів лівих есерів він виділявся відразу глибокою відданістю рев-ції і соціалізму», що на засіданнях РНК нерідко «рішуче ставав на бік більшовиків-комуністів проти своїх колег, лівих соціалістів-революціонерів.-» (Ленін в. І., ПСС, т. 37. с. 384).

    На відміну від мн. членів ЦК ПЛСР. ще в кін. листоп. 1917 Прошьян стверджував: «Ми більш ніж впевнені, що Учред. Собр. у більшості буде кадетсько-оборонческое… не буде висловлювати волі трудового народу… Ми не повинні зупинятися аж до його розгону. Якщо ми цього не зробимо, то випустимо з рук владу Рад, а тому втратимо на довгий час все здобуте нами. і тим самим винесемо смертний вирок рев-ції’ («Січ. рев-ція і армія», зб. док-тів, М., 1973, с. 185). Але Прошьян і в якості члена Сов. пр-ва залишався противником переслідувань друку, вигнання з Рад опозиції п. партій, набирав силу «червоного терору’. 30 груд. 1917 на засіданні РНК протестував проти док-та, підготовленого Леніним і одобряющего жорстокі дії ВА Антонова-Овсієнко в боротьбі з калединцами; 22 лют. 1918 наполягав, щоб з відозви «Соц. Вітчизна в небезпеці!» були видалені розділи, які містять вимогу розстрілу на місці злочину ворожих агентів, спекулянтів, шпигунів (ЦДАЖР, ф. 130, оп. 1, д 2, л. 62-63: оп. 2, д. 1, Л. 143)Прошьян не прийняв Брестського миру, як і інші наркоми — ліві есери в сер. березня вийшов з РНК На 2-му з’їзді ПЛСР (17-25 квітня. 1918, Москва) у політичному звіті ЦК, у дебатах домагався курсу на зрив світу, розв’язання партизансько-повстанської боротьби з німецьким імперіалізмом, був обраний до ЦК, увійшов в його президія, зайняв пост тов. перед. президії ЦК — став, за визначенням Спірідонової, «внутрішнім будівельником, основною пружиною, стрижнем партії лівих есерів (Спірідонова М., указ. соч., с. 177). Продовжуючи залишатися на керівних сов. посадах (канд. у чл. Президії ВЦВК 4-го скликання, з травня — нарком внутр. справ Союзу Комун Північної області), доклав зусиль для орг-ції бойових загонів ПЛСР, здійснення террористич. актів проти герм. посла Ст. Мірбаха (убитий 6 липня) і командувача оккупац. армією на Україні Р. Эйхгорна (убитий 30 липня). На 3-му з’їзді ПЛСР (28 червня -1 липня 1918 р., Москва) обраний до ЦК

    За участь у підготовці замаху на Мірбаха, у збройних сутичках на вулицях Москви 6-7 липня 1918, в захопленні Центр. телеграфу — у діях, до-рие кваліфікувалися Ревтрибуналом при ВЦВК як «контррев. змова ЦК Партії лівих соціалістів-революціонерів проти Сов. влади і рев-ції», 27 листоп. 1918 заочно засуджений до ув’язнення на 3 роки. Після левоэсеровского заколоту перейшов на нелег. положення. Займався перекиданням бойовиків на Україну, виїжджав у провінцію. На 4-му з’їзді ПЛСР (2-7 окт. 1918, Москва) виступив з доповіддю «Ліві есери і влада Рад на місцях»; стверджував, що в провінції Сов. влади немає, що вона замінена владою осіб, призначуваних більшовиками, підмінена «апаратом чиновників, к-рий більш численний, ніж апарат царизму’; закликав до дії, виступів, наголошував: «Коли ми говоримо: «зрив Бреста»- це не тільки теорія, це — право, до-рої ми беремо на себе» (ЦПА ІМЛ, ф. 564, on. 1, 4 д. л. 107-112): обраний до ЦК ПЛСР. Незабаром після з’їзду захворів на тиф; під чужим прізвищем (щоб уникнути арешту) був поміщений в лікарню: з-за важкого перебігу хвороби був расконспирирован лівими есерами, але всі спроби врятувати життя Прошьяну не увінчалися успіхом.