Микола Чхеїдзе

Фотографія Микола Чхеїдзе (photo Nikolay Chheidze)

Nikolay Chheidze

  • Рік народження: 1864
  • Вік: 62 роки
  • Місце народження: с. Шляху, Кутаїська губернія, Росія
  • Дата смерті: 07.06.1926 року
  • Рік смерті: 1926
  • Громадянство: Росія

Біографія

Один з лідерів меншовиків. Після закінчення Кутаїської гімназії був вільним слухачем Новоросійського ун-ту в Одесі, потім перейшов у Харківський ветеринарний ін-т, але не закінчив його з-за студентських заворушень.

Микола чхеїдзе (Карло) Семенович (1864, с. Шляху Кутаїської губ., — 7 червня 1926, Левиль, поблизу Парижа). Навчався в Кутаїської гімназії, вступив вільним слухачем в Новоросійський ун-т (Одеса), в 1889 перейшов у Харківський ветеринарний ін-т, к-рий покинув під час студенч. хвилювань. Переїхав в Батумі, з 1892 входив в с-д. організацію «Месаме-дасі» («Третя група’), в 1898 разом зі всієї орг-єю вступив в РСДРП, з 1903 меншовик. У 1898-1902 гласний батум. Гір. думи, член Гір. управи. Учасник Рев-ції 1905-1907 в Грузії, співпрацював з-д. пресі. У 1907 обраний гласним тифліс. Гір. думи, потім справ. 3-й Держ. Думи, чл. її с.-д. фракції. В листоп. Ю. О. Мартов з Парижа писав П. Б. Аксельрода: «Тутешні кавказці кажуть, що обраний Чхеїдзе — найосвіченіший марксист на Кавказі» («Листи П. Б. Аксельрода і Ю. О. Мартова», Берлін, 1924, с. 173). Після поразки рев-ції вважав, що думська робота є осн. завданням партії. Восени 1912 обраний справ. 4-й Держ. Думи, очолив меньшевист. фракцію. Після Віденської с.-д. конф (сер. 1912) увійшов в ОК РСДРП. Коли почалася 1-я світ. війна, меньшевист. фракція на чолі з Чхеїдзе разом з більшовиками 26 липня 1914 проголосувала проти воєн. кредитів. У 1915 оголосив у Думі резолюцію Циммервальдской конференції. 19 липня виступив у Думі з заявою меньшевист. фракції, у до-рій пропонувалося підпорядкувати «всі приватні завдання, все окр. вимоги народу» гл. мети — створення влада Держ. Думою: далі говорив: «Пр-во вделало свою справу. Рятуючи себе, воно поставило країну на краю загибелі. Якщо народ не візьме в свої руки долі країни, неминучий розгром. Чи Держ. Дума усвідомлює цю осн. завдання, або народ переступить через Думу» (Мінц В. І., Історія Вів. Жовтня, 2 изд., т. 1, М., 1977, с. 304), Підтримав входження робітників у воен.-пром. до-ти. У 1915-16 противник «страйкового азарту» петрогр. пролетаріату. Восени 1916 р. на Кавказі закликав «припинити безлади».

25 лют. 1917, коли в Петрограді йшли масові демонстрації, не побачив у них починалась рев-ції. 27 лют. увійшов до складу Брешемо. виконкому Петроградської Ради РД, потім був изоран у виконком Ради та його перед. У той же день увійшов у Брешемо. К-т Держ. Думи. У ніч на 2 березня брав участь у переговорах про освіту Брешемо. пр-ва, сприяв успіхові переговорів, але увійти в пр-во міністром праці відмовився. Після відновлення виходу ЦО меншовиків «Робітничої Газети» — член її редколегії. 29 березня відкрив роботу Всерос. наради Рад РСД. обраний його пред.: говорив: «Ми йдемо з усіма тими, хто виступає з рішучою вимогою… щоб уряди… негайно відмовилися від усяких завоеват. і аннексионист, завдань. […] Це… той крок, який приведе нас впритул до питання про ліквідацію війни… Ми й у внутрішній політиці йдемо за тими, які свою роботу спрямовують…… вирішення тих завдань, які поставлені революцією» («Всерос. нарада Рад РІД». Стенографич. звіт, М — Л., 1927, с. 26). Увечері 3 кві. на чолі делегації Петрогр. Ради РСД, зустрічаючи на Финлянском вокзалі повернувся з еміграції В. М. Леніна, заявив: «Я вважаю, що нам треба йти зімкнутими рядами для… переможного завершення революції… першим завданням в даний час для нас є захист революційної вільної Росії від усяких зазіхань як зсередини — від контрреволюційних сил, так і ззовні — від зазіхань зовнішніх завойовників» («Рев-ція 1917», т. 1, с. 173). 4 квіт. перед. спільного засідання з-д. разл. напрямків (більшовиків, меншовиків, позафракційних, націоналів); висловився за негайне створення центру по скликанню об’єднавчого з’їзду. Засудив Квітневі тези Леніна, підкреслював «незрілість» Росії, її неготовність до соціалістичної революції. Підводячи підсумок дискусії, заявив: «Поза революції залишиться один Ленін, ми ж підемо своїм шляхом». Представляв виконком Петрогр. Ради РСД на 1-му з’їзді воєн. і робітничих депутатів армій і тилу Зап. фронту (Мінськ, 7-17 апр.) на Нараді делегатів фронту (Петроград, 24 квітня — 4 травня), захищав ідеї «рев. оборонства», підтримував курс Брешемо. пр-ва.

Микола чхеїдзе СеменовичВ дні Кві. кризи брав участь у переговорах про нову угоду з Брешемо. пр-вом. 27 кві. отримав лист кн. Р. Е. Львова з пропозицією соціалістів увійти в пр-во. Ввечері виступив на нараді керівників Петрогр. Ради: «Коли ми захищаємо від нападок не наше, а буржуазний уряд, кажучи, що жоден уряд не здатний миттєво відновити мир і здійснити докорінні реформи, то маси слухають нас з довірою і роблять висновок, що в цих умовах соціалістам йти в уряд не слід. Але якщо ми увійдемо в уряд. ми пробудимо у масах надію на щось істотно нове, чого насправді ми зробити не зможемо» (Церетелі В. Р. Восп. про Лют. рев-ції, т. 1, Париж, 1963, с. 128). Пропонував увійти в пр-во есерам, а меншовикам — не входити, «щоб захищати його перед масами» (там же, с. 129). 1 травня, побоюючись, за його словами, «колективної відставки бурж. кабінету» і загострення політ, кризи, брав участь у переговорах про створення коалиц. пр-ва. На Всерос. конф. меньшевист. і об’єднаних орг-ций (7-12 травня, Петроград) знову обраний в ОК РСДРП.

Відкриваючи 1-й Всерос. з’їзд Рад РСД (3-24 червня), говорив, що політ, момент, який переживає країна, «вельми критичний». Вихід бачив у «єднанні всіх рев. сил» («1-й з’їзд Рад», т. 1, с. 4): обраний перед. з’їзду: 9 червня ініціатор обговорення питання про демонстрації, к-рую більшовики намітили провести 10 червня,- «..завтрашній день може бути фатальним» (там же, с. 375); обраний у ВЦВК Рад РСД «поза парт. списків», очолив його Президія.

У Липневі дні засуджував більшовиків як призвідників і змовників, заявив про повну підтримку Радами Брешемо. пр-ва, але відкинув висунуті проти Леніна і РСДРП(б) звинувачення в шпигунстві на користь Німеччини.

12-15 сер. брав участь у Держ. нараді (Москва). 14 серп. оголосив від імені ВЦВК Декларацію рев. демократії: «В особі своїх Рад РКСД рев. демократія не прагнула до влади, не шукала монополій для себе. Вона була готова підтримувати будь-яку владу, здатну охороняти інтереси країни і рев-ції» («Держ. нарада», с. 78): декларація підкреслювала, що соціалісти захищають не інтереси відд. класів і груп, а загальні інтереси Росії і рев-ції; закликала до орг-ції оборони країни, але не містила звичайної для документів Рад формули миру «без анексій і контрибуцій»; передбачала заходи по оздоровленню економіки і суспільств. життя, вказувала на неприпустимість вирішення нац. питання «явочним порядком, шляхом відокремлення від Росії окремих її частин» (там же, с. 79-80).

На засіданні Петрогр. Ради РСД 18 серп. у числі 4 депутатів проголосував проти скасування смертної кари на фронті. На Об’єднає з’їзді меншовиків (18-26 сер„ Петроград) обраний членом ЦК РСДРП(о) за списком «оборонців». У дні виступу Л. Р. Корнілова звернувся за допомогою до кронштадтцам, на яких була покладена охорона ВЦВК Рад РСД і Час. пр-ва; чл. До-ту нар. боротьби з контррев-єю.

Після прийняття Петрогр. Радою РСД 31 серп. большевист, резолюції «Про владу» Чхеїдзе разом з ін. членами Президії Ради — есерами і меншовиками заявив про намір скласти повноваження. 9 сент., коли на засіданні Петрогр. Резолюція ради меншовиків і есерів про довіру Президії зібрала 414 голосів, а більшовицька — 519 (утрималося 67), Чхеїдзе залишаючи місце голови, сказав: «Президії більше немає» (Мінц В. І., указ. соч., т. 2, с. 745). На посту перед. Петрогр. Ради РСД його змінив ЛД. Троцький.

14 сент. як перед. ВЦВК Рад РСД відкрив Демокр. нарада. Невдачі у вирішенні осн. питань рев-ції, кризи влади і корниловское виступ пояснював впливом кадетів, з їх курсом на захоплення Константинополя, а також більшовиків, з їх ідеєю соц. рев-ції. «Як бути? Що робити? Нарада має ясно і виразно відповісти на ці питання. Країна чекає революційної влади, до-раю послідовно, без усякого вагання виконає ту програму, яка необхідна для країни» (Старцев в. І., Крах керенщины, Л.. 1982, с. 88). В якості програми запропонував Декларацію, до-рую оголосив 14 серп. на Держ. нараді в Москві; 20 сент., на останньому засіданні Демокр. наради, вона була прийнята. 22-24 верес. брав участь у нараді з орг-ції влади. В ході його роботи, поскаржившись, що йому «тошно від слів», пішов на поступки кадетам, заявивши, що програма 14 сер„ звичайно, потрібна, але не є фетишем» (там же, с. 96). Було досягнуто зовнішніх. згода, утворено ще одне коалиц. Брешемо. пр-во (останнє). Увійшов у створений нарадою Брешемо. Рада Зростав. Республіки (Передпарламент), але незабаром виїхав у відпустку до Грузії і більше в Росію не повертався. Обраний членом Учред. Собр. (від Закавк. виборчого законо. округу).

Окт. рев-цію 1917 категорично не прийняв. В февр. 1918 очолив Закавк. Сейм, який став кві. высш. органом Закавказької Федеративної Демократичної Республіки. Після утворення Грузинської Демократичної Республіки перед. Учред. собр. Грузії. Керував вантаж. делегацією на переговорах із зх. країнами про визнання «де-юре» незалежності Грузії. У 1919 був спрямований на Версальську мирну конф.; за свідченням Н.Н. Жорданія, Чхеїдзе отримав від нього письмові інструкції: якщо будуть прийняті всі пропозиції делегації, то Грузія готова прийняти протекторат Великобританії або Франції з умовою суверенності у внутр. справах; «це додавання було відомо тільки мені і Карло, і за моєю відповідальністю» (Жорданія Н. Моє життя, Стенфорд, 1968, с. 92). Після повернення в Грузію Чхеїдзе брав участь у розробці її конституції.

В 1921 році, після вступу Кр. Армії Сов. Росії в Грузію, емігрував. Жив у Парижі, брав участь у діяльності вантаж. з-д. еміграції. Покінчив життя самогубством. Залишив передсмертну записку: «Стежте за рухом і керівн…». На його похоронах В. Р. Церетелі сказав: «Позбувшись безпосереднього спілкування з народом, він втратив силу опору. Навіть могутній дуб, перекинутий бурею, вирваний з живильної його грунту, гине. Так загинув і Чхеїдзе» («Соц. Вісник», 1926, № 12, с. 10).