Михайло Жемчужников

Фотографія Михайло Жемчужников (photo Mihael Zhemchuzhnikov)

Mihael Zhemchuzhnikov

  • Дата смерті: 03.09.1885 року
  • Рік смерті: 1885
  • Громадянство: Росія

    Біографія

    Жемчужников, Михайло Миколайович — дійсний таємний радник, сенатор, дворянин Орловської губернії…

    народився 9 листопада 1788 року, помер 3 вересня 1865 р. Закінчивши курс наук в 1-м кадетському корпусі, Ж. 25 лютого 1806 р. був проведений в чин підпоручика артилерії і призначений ад’ютантом до графу Олексію Андрійовичу Аракчеєву. Але на цій посаді він залишався недовго: самий рід служби тяготил його, крім вже зарозумілого відношення графа Аракчеєва, який не вмів переконати симпатій до себе у своїх підлеглих. Все це разом узяте змусило Ж. просити начальство про переведення його в стройову службу. Прохання його було негайно ж задоволена: він був призначений в 7-й артилерійський полк на Кавказ з наказом виїхати з Петербурга в 24 години. Коли полк, в тому ж році був перейменований в 21-у артилерійську бригаду, Ж. залишився служити в цій бригаді. В 1810 р. він брав участь у двох експедиціях: проти закубанських народів і проти кабардинців, за що був нагороджений орденом св. Володимира 4 ст. з бантом. У тому ж році він перевівся на службу в 1-й кадетський корпус, а через два роки перейшов в 11-у артилерійську бригаду,перейменовану в 24-ю. У вітчизняну війну 1812 р. він брав участь у цілому ряді битв на російській території, а наступного року — і за кордоном. 1 березня 1814 р., при відступі від міста Реймса, він був узятий в полон і пробув там до укладення миру. У наступному році він знову бере участь у походах: у Польщу, Німеччину та Францію. І березня 1820 р. він вийшов, за домашнім обставинам, у відставку. Сім років потому Ж. знову вступив на службу, вже в корпус жандармів, і був призначений жандармським штаб-офіцером в місто Орел. Коли в 1831 р. почалася кампанія проти поляків, Ж., перебуваючи при головнокомандуючому діючої армії, разом з головною квартирою вступив у межі Царства Польського і брав участь, крім інших битв, у взятті Варшави, за що і був нагороджений кількома орденами. У тому ж році він був призначений генерал-гевальдингером, а також і генерал-полицеймейстером діючої армії. У наступному ж перейменовано в дійсні статські радники і призначений Костромським цивільним губернатором. Але на цій посаді Ж. залишався недовго: за розладнаному здоров’ю був звільнений з зарахуванням до міністерства внутрішніх справ. А через два роки він знову повернувся до тієї ж діяльності, будучи призначений Санкт-Петербурзьким цивільним губернатором, і тут поклав багато праці і стягнення податей і недоїмок по Санкт-Петербурзької губернії, і прийому рекрут, і по перетворенню управлінь державними имуществами, за що неодноразово отримував вираження Монаршого благовоління і задоволення, крім грошових нагород та орденських. 30 грудня 1840 р., до уваги старанної служби його, Ж. був проведений в таємні радники, і йому наказано бути в Правительствующем Сенаті. А потім Ж. отримує цілий ряд відповідальних доручень: у 1842 р. — провести ревізію Східної Сибіру, але так як в цей час він захворів, то це доручення було скасовано; потім у наступному році—обревізовано Таганрозьке градоначальство; ще через рік — детально оглянути Керченський карантин. За ці праці йому був наданий орден Білого Орла. У 1846 р. його призначили засідати в особливому присутності Сенату для виробництва торгів на віддачу на відкуп акцизних статей з питним зборів. У наступному ж — Ж. був призначений членом піклувальної ради закладів громадського піклування в Санкт-Петербурзі та піклувальником лікарні святої Марії Магдалини і розкольницьких міських богаділень (згодом Волковских), і, як такий, чимало потрудився на користь бідних і хворих столиці, особливо під час холери, що була у кінці 50-х років. За свою корисну діяльність на цьому поприщі Ж. одержав орден святого Олександра Невського, а в 1854 році — алмазні знаки цього ордена. У 1858 р. його виробили в дійсні таємні радники, в 1863 ж році — завітали йому, до уваги його заслуг, у вічне і потомствене володіння 4600 десятин» зручної і незручної землі» в Самарській губернії. Через два роки він отримав останню нагороду — орден святого Володимира 1 ступеня., і будучи на службі, в тому ж році помер 3 вересня.

    М. Василевська.