Михайло Суслов

Фотографія Михайло Суслов (photo Mihail Suslov)

Mihail Suslov

  • День народження: 21.11.1902 року
  • Вік: 79 років
  • Місце народження: с. Шаховское, Ульяновська, Росія
  • Дата смерті: 25.01.1982 року
  • Громадянство: Росія

Біографія

Після смерті Сталіна і піднесення Р. М. Маленкова, у якого з Сусловим не склалися стосунки, був виведений з Президії ЦК КПРС. Тому що розгорнулася в середині 1950-х років внутрішньопартійної боротьби за владу молодий секретар ЦК партії твердо зайняв сторону Н.С.Хрущова, виступивши проти багаторічних сподвижників покійного вождя.

СУСЛОВ, МИХАЙЛО АНДРІЙОВИЧ (1902-1982), діяч радянської держави і комуністичної партії. Народився 8 (21) листопада 1902 в селі Шаховському Хвалынского повіту Саратовської губернії (нині Павловський район Ульяновської області) в селянській родині. Закінчив парафіяльну школу, в 1918-1920 працював у комітеті незаможних селян рідного села, брав участь у комсомольській роботі в Хвалынском повіті.

У 1921 Суслов став членом комуністичної партії і в тому ж році по путівці партійної організації приїхав до Москви і вступив на Пречистенський робітфак, який закінчив у 1924 році. Потім до 1928 навчався в Московському інституті народного господарства ім. Р. В. Плеханова, одночасно вів викладацьку роботу в столичних текстильному інституті і хімічному технікумі. Пізніше був зарахований слухачем Економічного інституту червоної професури (ІКП), який готував нову «партійну інтелігенцію». З 1929 почав читати курс політекономії у Московському університеті і в Промисловій академії.

У 1931 по закінченні Економічного ІКП постановою ЦК ВКП(б) був розподілений» інспектором в апарат Центральної контрольної комісії ВКП(б) і Наркомату робітничо-селянської інспекції, в 1933 виїжджав у складі комісій для проведення чисток (тобто перевірок лояльності комуністів партійному керівництву) Уральської та Чернігівській партійних організацій. З 1933 по 1936 – член Комісії радянського контролю при РНК СРСР. У 1937 році В складі групи партійних і радянських працівників був відряджений в Ростовську область для «зміцнення» обласної партійної організації, все керівництво якої було репресовано, і проведення «очисної праці» за «викорінення ворогів народу». До лютого 1939 працював завідуючим відділом, третім, а потім другим секретарем Київського обкому партії.

У 1939-1944 перший секретар Орджонікідзевського (Ставропольського) крайкому ВКП(б). Одночасно в 1941-1943 – член Військової ради Північної групи військ Закавказького фронту і начальник партизанського движениякрая. Будучи керівником краю, провів мобілізацію селян на прискорене будівництво Невиномысского зрошувального каналу, віддав наказ про вибух Казанського кафедрального собору в Ставрополі, організовував допомогу органам НКВС у проведенні в 1943 депортації карачаївського народу.

З кінця 1944 – голова Бюро ЦК ВКП(б) з Литовської РСР, який був фактично надзвичайним і повновладним органом управління республікою. В складних умовах партизанської війни з колабораціоністами і противниками комунізму (так званими «лісовими братами») проводив політику нещадного очищення партійно-державного апарату від інакомислячих, насильницької колективізації сільського господарства, займав жорстку позицію по відношенню до місцевої інтелігенції, вважаючи її проповідником литовського націоналізму.

З березня 1946 – в апараті ЦК ВКП(б). За пропозицією Сталіна у 1947 р. на пленумі ЦК ВКП(б) був затверджений членом Оргбюро ЦК і секретарем ЦК партії, який відповідав за роботу засобів масової інформації. Одночасно в 1949-1951 – головний редактор газети «Правда». Разом з А. А. Ждановим і Р. М. Маленковим в червні 1948 виїжджав до Румунії для участі у Нараді представників Інформаційного бюро комуністичних партій, де обговорювалося питання про «опортуністичної політики» керівництва Югославській компартії. В 1949 році був одним з головних організаторів пишного святкування 70-річчя Сталіна і боротьби з так званим «космополітизмом». Взяв активну участь у підготовці ХІХ з’їзду ВКП(б), разом з невеликою «бригадою» розробив кілька варіантів промови Сталіна на з’їзді (остаточну редакцію зробив сам вождь). Свідченням зміцнився довіри Сталіна стало включення Суслова в 1952 до складу розширеної Президії ЦК КПРС.

Після смерті Сталіна і піднесення Р. М. Маленкова, у якого з Сусловим не склалися стосунки, був виведений з Президії ЦК КПРС. Тому що розгорнулася в середині 1950-х років внутрішньопартійної боротьби за владу молодий секретар ЦК партії твердо зайняв сторону Н.С.Хрущова, виступивши проти багаторічних сподвижників покійного вождя. Суслов при цьому керувався не стільки принциповими міркуваннями подолання сталінізму, скільки кар’єрними мотивами. Його повернення до складу Президії ЦК КПРС на липневому (1955) пленумі ЦК КПРС співпало з критикою В. М. Молотова, звинуваченого в ортодоксальної позиції з питання про врегулювання відносин з Югославією (сам Суслов, пізніше не раз виступав проти «обуржуазившихся югославів», вимовив з цього питання викривальну промову). В кінці жовтня – початку листопада 1956 разом з А. В. Мікояном очолив радянську делегацію, яка прибула до Будапешту для переговорів з угорськими керівниками та з’ясування обстановки. Результатом «з’ясування» стало рішення Москви про придушення антикомуністичного повстання угорського народу за допомогою озброєної сили. Примітно, як згадує М.С.Хрущов, що А. В. Мікоян противився введення і використання радянських військ, а Суслов, навпаки, дотримувався жорсткої позиції.

На початку 1960-х років Н.С.Хрущов усунув Суслова від безпосереднього керівництва ідеологічною роботою в партії і державі, довіривши це справа Л. Ф. Іллічова, призначеного головою відповідної Комісії ЦК КПРС. Суслову було доручено займатися питаннями зв’язків КПРС з комуністичними і робочими партіями інших країн. У липні 1963 в умовах погіршення радянсько-китайських відносин очолив радянську делегацію на переговорах з представниками компартії Китаю, але не зумів домогтися примирення. Результати переговорів і суть розбіжностей з китайцями виклав у доповіді на лютневому (1964) пленумі ЦК КПРС. Як згадував один з авторів проекту доповіді Ф. М. Бурлацкий, виступ був особистим дорученням Н.С.Хрущова, який вимагав «рішуче засудити вустами Суслова культ особистості». Але, критикуючи колишніх друзів по соціалістичному табору за їх неприйняття рішень ХХ з’їзду КПРС з питання про сталінізм, сам доповідач ужебыл готовий його реанімувати і зупинити ту скромну лібералізацію суспільно-політичного життя, яка почалася в СРСР після смерті Сталіна. Не випадково саме Суслову противники Н.С.Хрущова довірили зробити доповідь про помилки і необхідності заміни першого секретаря ЦК партії та голови Ради міністрів СРСР на жовтневому (1964) пленумі ЦК КПРС.

Після зміщення М.С.Хрущова Суслов фактично став другим після Л. В. Брежнєва людиною за впливом у партії і державі. Як член Політбюро, другий секретар ЦК КПРС він вів засідання Секретаріату ЦК партії, відповідав за всі питання ідеологічної політики в країні, за керівництво діяльністю засобів масової інформації, цензуру, культуру і мистецтво, вищу освіту і школу, відносини держави і релігійних організацій. З його ім’ям пов’язані гоніння на демократично настроєну інтелігенцію (розгром редакції журналу «Новий світ», випровадження з СРСР А. В. Солженіцина, посилання А. Д. Сахарова та ін), підготовка і прийняття конституції епохи «розвинутого соціалізму» – Конституції СРСР 1977, застій в розвитку суспільних наук у країні. Крім цього, Суслов брав найдіяльнішу участь у виробленні зовнішньополітичного курсу СРСР. Він був у числі вузького кола членів Політбюро ЦК КПРС, які прийняли в 1979 рішення про введення радянських військ в Афганістан. Йому ж у 1980-1981 було доручено очолити комісію ЦК КПРС щодо вироблення політики по відношенню до революційних подій у Польщі.

В особистому житті Суслов був підкреслено скромний і аскетичний. Не мав і не прагнув отримати вчені звання і ступені, не виступав із власними науковими працями. Як згадував колишній працівник апарату ЦК КПРС Ф. Ф. Петренко, «два рази в рік Суслов мав звичай викликати до себе головного бухгалтера ЦК, відкривати перед ним ящик столу, де лежала зарплата за останні шість місяців, і більшу частину її віддавати в партійну касу».

Помер Суслов в Москві 25 січня 1982. Похований у Москві на Красній площі.