Михайло Родзянко

Фотографія Михайло Родзянко (photo Mihail Rodzyanko)

Mihail Rodzyanko

  • День народження: 21.02.1859 року
  • Вік: 64 роки
  • Місце народження: Катеринославська губ, Росія
  • Дата смерті: 24.01.1924 року
  • Громадянство: Росія

Біографія

Рід. у родині дворянина, великого землевласника. Виховання і освіту здобув у Пажеському корпусі. Камергер імп. двору. З 1878 служив у Кавалергардском полку, в 1882 залишив воєн. службу, зарахувавшись в запас. У 1883 обраний почесним мировим суддею в Новомосковському у. Катеринослав. губ. У 1885 році вийшов у відставку. У 1886-91 там же предводитель дворянства. З 1900 перед. Катеринослав. земської управи. У 1906-07 чл. Держ. ради (від Катеринослав. земства). Учасник з’їздів земських і гір. діячів

Один із засновників партії «Союз 17 жовтня» (1905), входив до її ЦК. Справ. Держ. Думи 3-го і 4-го скликань; в 3-ій Думі перед. земельної, чл. переселенської комісій. Підтримував політику реформ П. А. Столипіна. Очолював думську фракцію «октябристів». З 22 березня 1911 перед. 3-й Держ. Думи, з 15 листоп. 1912 — 4-ї Держ. Думи. Непримиренний противник Р. Е. Распутіна. 1-ю світ. війну вважав за необхідне довести «до переможного кінця, в ім’я честі і гідності дорогого вітчизни» (Родзянко М. В., Держ. Дума і Лютнева 1917 року рев-ція, Ростов-на-Дону, 1919. с. 14). 26 серп. 1915 на засіданні Особливої наради з оборони обрано перед. эвакуац. комісії. Був у числі ініціаторів створення Прогресивного блоку (сер. 1915): один з його Лідерів і разом з тим єдностей, офиц. посередник між Держ. Думою і верх. владою.. У планованому «Мін-ві довіри» Родзянко призначалася роль прем’єр-міністра.

З 14 лют. 1917 керував роботою сесії Держ. Думи. У дні Лют. рев-ції постійно тримав зв’язок з Миколою II. ставкою, штабами фронтів і вів. кн. Михайлом Олександровичем, до-рого 25 лют. викликав по телефону з Гатчини в Петроград. 26 лют. телеграфував Миколі II: «Становище серйозне. У столиці анархія. Пр-під паралізовано… Росте товариств, невдоволення.-Необхідно негайно доручити особі, що користується довірою країни, скласти нове пр-во’ (Рев-ція 1917″, т. 1, с. 39). Понимав що «вирішується доля батьківщини і династії», вважав за необхідне зберегти монархич. принцип правління і тому наполягав на дарування «ответств. мін-ва» (там же, с. 40).

27 лют. дав телеграму головнокомандувачу Сівши. фронтом ген. Н.В. Рузскому: «Хвилювання… беруть стихійні і загрозливі розміри. Основи їх недолік печеного хліба і слабкий підвезення борошна, вселяє паніку: але гол. чин. повна недовіра влади, здатною вивести країну з важкого положення… Заводи зупиняються… за браком палива і сирого матеріалу, …і голодна, безробітна натовп вступає на шлях анархії, стихійної й нестримною, Ж.-д. повідомлення по всій Росії в повному розладі. На півдні з 63 доменних печей працюють тільки 28… На Уралі з 92 доменних печей зупинилися 44… Урядова влада знаходиться в повному паралічі і абсолютно безпорадна відновити порушений порядок. Росії загрожує приниження і ганьба, бо війна за таких умов не може бути переможно закінчено Вважаю єдиним і необхідним виходом з положення, що створилося невідкладне визнання особи, до-рому може вірити вся країна, і до-рому буде доручено скласти пр-во. користується довірою всього населення… іншого виходу на світлий шлях немає, і я клопочу перед вашим високоповажністю підтримати це моє переконання перед його величністю, щоб запобігти можливій катастрофі…» («Зречення Миколи II: Спогади очевидців, док-ти», 2 изд., М„ 1990, с. 224). Ген. Рузський негайно довів до відома царя цю телеграму, по суті підтримавши її.

У той же день 27 лют. Родзянко очолив Брешемо. К-т Держ. Ду

ми, від імені якого видав наказ військам ‘ Петрогр. гарнізону і звернувся з відозви до населення. В одному з них говорилося: «Брешемо. К-т Держ. Думи при важких умовах внутр. розрухи, викликаної заходами старого пр-ва, знайшов себе вимушеним взяти в свої руки відновлення держ. і громад, порядку. Усвідомлюючи всю відповідальність прийнятого ним рішення, К-т висловлює впевненість, що населення і армія допоможуть йому у важкій задачі створення нового пр-ва, відповідного бажанням населення і може користуватися довірою» («Рев-ція 1917», т. 1, с. 43). Вночі з 27 на 28 лют. у всі міста Росії їм були розіслані телегр. повідомлення про утворення До-та, з закликом зберігати спокій.

28 февр. Родзянко, перебуваючи в Таврійському палаці, вітав полиці Петрогр. гарнізону, які перейшли на бік Держ. Думи. «Михайло Володимирович дуже пристосований для цих виходів: і фігура, і голос, і апломб, і гарячковість… При всіх його недоліках, він любить Росію і робить, що може, тобто кричить щосили, щоб захищали Батьківщину…»,- згадував цей день Ст. Ст. Шульгін («Дні. 1920», 1990, с. 1971 1 березня Родзянко телеграфував Рузскому про перехід урядів. влади до Брешемо. К-ту Держ. Думи. Брав участь в переговорах До-та з лідерами виконкому Петрогр. Ради РСД про склад Брешемо. пр-ва. К-т вирішив, що Микола II повинен негайно зректися престолу на користь сина при регенства брата царя — Михайла Олександровича. Переговори з царем повинен був вести Родзянко (замість нього поїхали А. В. Гучков і Ст. Ст. Шульгін).

1 березня о 23 год. Миколі II ген. Рузским була повідомлена телеграма ген. М. В. Алексєєва, в до-рій він пропонував цареві опублікувати Маніфест з визнанням необхідності створити «мін-во, поклавши освіта його на перед. Держ. Думи Родзянко, з осіб, які користуються довірою всієї Росії» («Зречення Миколи II…», с. 231). Рано вранці 2 березня цар підписав Маніфест. З 3 ч. 30 хв. до 7 год 30 хв. ранку 2 березня по прямому дроту відбулася розмова Р. з Рузским: «…ненависть до династії дійшла до крайніх меж, але весь народ, з ким би я не говорив, виходячи до натовпів та військам, вирішив твердо — довести війну до переможного кінця.. До Держ. Думі приєднався весь Петроградська і Царськосельський гарнізони; те ж повторюється у всіх містах: …скрізь війська стають на бік Думи і народу, і грізні вимоги зречення на користь сина при регенства Михайла Олександровича, стають певним вимогою… Припиніть присилку військ, т. до. вони діяти проти народу не будуть. Зупиніть непотрібні жертви… я сам вишу на волосині, і влада вислизає у мене з рук; анархія досягає таких розмірів, що я змушений був сьогодні вночі призначити Час. пр-во. На жаль, Маніфест запізнився; …час втрачено і немає повернення… переворот може бути добровільна і цілком безболісний для всіх, і тоді все скінчиться в кілька днів…» (там же, с. 233-35). Родзянко просив зміст розмови доповісти государю. Через неск. годин (10 год 15 хв.) ген. Алексєєв сповістив усіх командующи

х фронтами про розмову Родзянко з Рузским: «..династичний питання поставлено руба, і можна продовжувати війну до переможного кінця лише при виконанні пред’явлених вимог щодо зречення від престолу на користь сина при регенства Михайла Олександровича. Обстановка, мабуть, не допускає іншого рішення».» (там же, с. 237).

2 березня у середині дня Микола II в телеграмі на ім’я Родзянко повідомляв, що «готовий відректися від престолу на користь сина Олексія при регенства вів. кн. Михайла Олександровича (там само, с. 240). Однак потім цар передумав, дізнавшись від лікаря, що хвороба сина невиліковна, і близько 12 год. вечора підписав Акт зречення від престолу на користь брата.

З розмови з Родзянко Рузским (у присутності Р. Е. Львова) по прямому дроту 3 березня о 5 год. ранку: «…надзвичайно важливо, щоб маніфест про зречення і передачу влади вів. кн. Михайлу Олександровичу не був опублікований до тих пір, поки я не повідомлю вам про це… дуже можлива граждою. війна З регентством великого князя і поширенням спадкоємця цесаревича помирилися б може бути, але воцаріння його як імператора абсолютно неприйнятно — Після довгих переговорів з депутатами від робочих вдалося прийти тільки до ночі сьогодні до нек-рому угодою, до-рої полягає в тому, щоб було скликано через нек-рої час Учред. Собр. для того, щоб народ міг висловити свій погляд на форму правління… проголошення імператором вів. кн. Михайла Олександровича піділлє масла у вогонь, і почнеться нещадне винищення всього, що можна знищити. Ми втратимо і випустимо з рук усю владу, і втихомирити нар. хвилювання буде нікому. При запропонованій формі — повернення династії не виключено (там же, с. 242-43).

3 березня брав участь у переговорах з вів. кн. Михайлом Олександровичем і наполягав на його відмову від престолу за спогадами Шульгіна («Дні. 1920», М., 1990, с. 276). Р. був останнім, з ким радився вів. князь перед тим, як підписати Акт про відмову прийняти престол.

Після передачі влади Брешемо. пр-ву Родзянко очолював Брешемо. К-т Держ. Думи — Представить, орган, необхідний, щоб ця влада у випадку кризи не минула суджень Брешемо. До-та про склад влади» («Буржуазія і поміщики в 1917 р.». Стенограми Приватних нарад членів Держ. Думи, М-Л., 1932, с. 266). Виправдовуючи свою позицію в февр. дні, Родзянко в 1919 р. писав: «Звичайно, можна було б Держ. Думі відмовитися від очолення революції, але не можна забувати, що створилося повної відсутності влади і того, що при самоусуненні Думи відразу настала б повна анархія і вітчизна загинуло б негайно… Думу треба було берегти, хоча б як фетиш влади, до-рий все ж зіграв свою роль у важку хвилину» (Родзянко М. В., указ. соч., с. 41). Був прихильником продовження терміну повноважень Держ. Думи як нар. представництва до закінчення війни. Був ініціатором проведення, а також беззмінним перед. Приватних нарад членів Держ. Думи (з 22 кві. за 20 серп. 1917), покликаних, на його думку, нести «слово правди» народу і вказувати на те, як надовести держ. корабель» («Буржуазія і поміщики В 1917 р.», с. 21).

Р. вважав, що агроунівер. питання необхідно вирішувати на Учред, Собр. Навесні та влітку 1917 отримував листи від поміщиків, у яких одні звинувачували його в пособництві рев-ції, інші висловлювали надію, що його авторитет і популярність захистять їх при проведенні зем. реформи. Через нього прагнули чинити тиск на Час. пр-во, зокрема у вирішенні зем. питання. Так, 17 березня Родзянко висловив недовіру кн. Львову з приводу розпорядження хв. землеробства про порядок реквізиції хліба у землевласників з посівною площею не менше 154,5 га, вимагав його скасування і передачі вирішення питання на місця. 16 березня Р. виступив у пресі з відозвою до селян і землевласників про інтенсивному засіву полів «в ім’я кращого забезпечення армії хлібом» (див.: Чаадаєва О. Н., Поміщики та їх Орг-ції 1917 р., М-Л., 1928, с. 55).

7-22 травня Родзянко був присутній у Ставці на 1-му Всерос. з’їзді Спілки офіцерів армії і флоту. 1 червня обраний у брешемо. к-т «Ліги рос. культури». Влітку Родзянко і Гучков заснували Ліберально-респ. партію. Виступаючи на Держ. нараді в Москві 14 серп., Р. заявив, що «керівною ідеєю Лют. рев-ції була патриотич, ідея» перемоги над герм. мілітаризмом («Держ. нарада», с. 103). Р. звинувачував Брешемо. пр-в розвалі армії, економіки і гос-ва. Гл. причину слабкості влади він бачив у відмові пр-ва співпрацювати з Держ. Думою. 22 серп. звернувся до А. Ф. Керенскому з листом від імені Приватного наради членів Держ. Думи про необхідність скасувати закон про хлібної монополії. У серп. увійшов до Ради суспільств, діячів.

9 серп. телеграфував ген. Л. Р. Корнілову: «Нарада суспільств, діячів вітає Вас, верховного вождя рос. армії. Нарада заявляє, що всякі замахи на підрив вашого авторитету в армії і Росії вважає злочинними… В грізний час важкого випробування вся мисляча Росія дивиться на Вас з надією і вірою» (Тев-ція 1917″, т. 4, с. 33). Однак по відношенню до корниловскому руху зайняв позицію «співчуття, але не сприяння», кажучи, що Держ. Думу можна буде залучити до орг-ції влади в разі успіху» (цит. за кн.: Денікін А. В., Нариси рос. смути. Боротьба ін. Корнілова. Серп. 1917 — кві. 1918, М., 1991, с. 32). Після поразки корніловського виступу заявив: «Ніколи ні в якій контрреволюції не брав і на чолі фронди не стояв. Про всіх злобах дня я дізнався тільки з газет і сам до них не причетний. А взагалі можу сказати одне: заводити зараз міжусобиць і суперечки — злочин перед Батьківщиною» (там же, с. 64).

У дні Жовтня. вооруж. відновл. перебував у Петрограді, намагався організувати захист Брешемо, пр-ва. Після Окт. рев-ції перебрався на Дон і при Л. Р. Корнилове, а потім при А. В. Денікіна намагався відтворити Нарада членів Держ. Думи (всіх 4 скликань). Однак успіху не мав, т. к. в очах білої гвардії був заплямований роллю в дні Лют. рев-ції. У 1920 емігрував до Югославії.

Використані матеріали статті Н.Н. Коршунової в кн.: Політичні діячі Росії 1917. біографічний словник. Москва, 1993