Михайло Полторанін

Фотографія Михайло Полторанін (photo Michael Poltoranin)

Michael Poltoranin

  • День народження: 22.11.1939 року
  • Вік: 77 років
  • Громадянство: Росія

Біографія

22 листопада Михайлу Полторанін виповнюється 70 років. Перед ювілеєм міністр друку розкрив таємниці єльцинського двору.

Треба ж, а начебто тільки вчора цей молодий і міцний «прораб перебудови» і перший в історії країни міністр друку стояв на трибуні Верховної Ради, брав участь у написанні нині діючої Конституції і Закону про друку… Він і сьогодні моложав і міцний, в голосі чується метал. Особливо коли мова заходить про Єльцина, реформи 90-х років і про те, чому Росія зараз знаходиться там, де знаходиться.

Два Єльцина

«Аіф»: — Михайло Никифорович, ви були гарячим прихильником Єльцина, потім ви ж різко критикували його ще за життя. Як оцінюєте Бориса Миколайовича зараз?

-Михайло Полторанін: — насправді для мене було два Єльцина. Точніше — дві особи в одній людській оболонці. Перший — Єльцин зразка 1986 р., коли він був першим секретарем Московського міськкому партії. Другий — Президент Росії, яким він став у 1993 р. Перший був мені набагато більш симпатичний, з нього і почну.

В останні роки радянської влади Москва, куди Єльцина перевели з Свердловська, була самим крадуть містом СРСР. З усієї країни сюди приїжджали партійні і радянські чиновники з хабарами, щоб вибити з центру додаткові фонди. Єльцина це дуже обурило, і він спробував щось зробити. Так почалася боротьба з привілеями, яка для Єльцина закінчилася погано. Горбачов його склав, з чого і почалася їхня взаємна неприязнь. Єльцина топтали спершу на жовтневому, потім на листопадовому пленумах, потім Єгор Лігачов на партконференції сказав: «Борис, ти не правий».

Тоді у Єльцина стався інфаркт і взагалі що-то в ньому зламалося. З-за цих партчиновников він зненавидів всю партію і комунізм як ідею. Коли я приїхав до нього в лікарню, він сказав: «Я буду боротися, буду мстити. Я відчуваю, що наді мною хтось є, хто мене направляє, хто мені допоможе».

«Аіф»: — Борис Миколайович насправді багато пив?

-М. П.: — Я б не сказав, що Єльцин сильно пив. Коли я працював в «Мосправде», мені взагалі здавалося, що він не вживає. Вранці він приїжджав на роботу рано, а ввечері міг зателефонувати і в 10, і в 11 годин. За все це час особисто я з ним жодного разу не випив. Казали, він на вихідних «вживав» хороший коньяк…

Коли Єльцин став президентом, п’яним я його теж не бачив. Думаю, у нього було погано з печінкою: випив дві чарки коньяку — і «поплив».

Що Єльцин дійсно любив — так це рибалити на дачі. На врытом в землю столику завжди стояла пара банок з черв’яками і тестом для прикормки, «ядерний чемоданчик» — і ніякої випивки!

Не треба сірників

«Аіф»: — Кажуть, шлях будь-якої країни — не пряма колія, з якої не згорнути, а дорога з багатьма перехрестями. У ваше перебування при владі країна завжди повертала куди потрібно?

-М. П.: — на Жаль, ні. Після того, як розпався СРСР, постало питання, куди йти країні. Першу концепцію представив нині покійний голова Держкоммайна Михайло Малей. Вона передбачала 15-річну програму народної приватизації. Кожен чоловік повинен був отримати іменний чек вартістю 650 разів дорожче, ніж «чубайсовский». Їх не можна було випустити на ринок, щоб всяка шпана скупила за дешево, але можна було вкласти в будь-яке підприємство і потім все життя отримувати дивіденди. По суті, це була ідея народного капіталізму, як у Скандинавських країнах. Для захисту своїх інтересів народ повинен був створити справжні, а не кишенькові профспілки, що діють, а не декоративні партії, вільні засоби масової інформації…

Звичайно, це був більш довгий шлях. Однак Єльцина довга дистанція не влаштовувала. Йому хотілось самому очолити процес непідконтрольної розпродажу власності Росії, тому він посилено лякав усіх примарним комуністичним реваншем. Я з ним сперечався, він не погоджувався і говорив: «Якщо всі стануть власниками, такою країною буде важко керувати».

В результаті малеевская програма була відкинута, у країні запустили обвальну приватизацію, яка, на жаль, всім сумно пам’ятна.

Так почався рух до олігархічного капіталізму і поліцейській державі. В результаті сьогодні на оборону бюджет відпускає менше коштів, ніж на МВС і спецслужби.

«Аіф»: — Хто все-таки був більше винен у розстрілі парламенту в 1993 році: Єльцин чи Верховна Рада?

-М. П.: — Всі винні. У 1992 р. Єльцин отримав у Верховної Ради додаткові повноваження для проведення економічних реформ. Настільки суттєві, що, якщо він видає указ і парламент його протягом 2 тижнів не скасовує, він вступає в силу. Достатньо було того, щоб хтось із «своїх людей» у Верховній Раді поклав їх під сукно — і легітимними вважалися будь-які документи. Так набув чинності указ про приватизацію «по Чубайсу». Йшло суцільне порушення домовленостей. Природно, Верховна Рада вважав себе обдуреним. Почалося протистояння, яке закінчилося відомими подіями.

Але ж і депутати були хороші. Пам’ятається, дзвонить мені Руслан Хасбулатов, скаржиться, що «Известия» написали щось «не те», і каже: «Ви ж міністр друку? Ось і закрийте «Известия»!» У Руслана Імрановича взагалі зі ЗМІ якось не виходило ладити. Ми влаштували йому зустріч з головними редакторами провідних видань. Були Єгор Яковлєв, Ігор Голембіовський, редактор «Аіф» Владислав Старков. Розмови не вийшло, Хасбулатов зірвався і закричав: «Ви не четверта влада. Ви гівно». Редактори встали і вийшли.

До речі, ще про Хасбулатове. Йому б краще було протидіяти урядового варіанту приватизації, але він мовчав, бо гайдаровская команда допомагала Дудаєву. Хоча Чечня пішла з Росії, туди потоком йшли гроші і нафту. У мене була розмова з Гайдаром, щоб припинили поставки. Той відповідав, що Грозненський НПЗ — єдине підприємство в Росії, виробляє авіаційні масла. Можна подумати, хтось ті масла при Дудаєві бачив…

«Аіф»: — Якщо б була можливість повернутися в ті роки, що б ви зробили по-іншому?

-М. П.: — Якщо б я повернувся в той час, я на з’їзді порекомендував би не давати Єльцину додаткових повноважень. Сказав би: «Не давайте цьому хлопцеві сірники, він може спалити всю Росію». І пішов би в бетонщики. Я в юності на Братській ГЕС працював.

Досьє

Михайло Полторанін народився в 1939 р. Закінчив Казахський державний університет, працював спецкором «Правди», редактором «Московської правди». З липня 1990 р. по листопад 1992 р. — міністр друку та інформації РФ, у 1992 р. — заступник голови уряду. У 1992-1993 рр. керував Федеральним інформаційним центром РФ. Одружений, має двох синів.