Михайло Глущенко

Фотографія Михайло Глущенко (photo Mihail Gluschenko)

Mihail Gluschenko

  • День народження: 05.05.1957 року
  • Вік: 59 років
  • Місце народження: Алма-Ата, Казахська РСР, Казахстан
  • Громадянство: Росія

Біографія

Депутат Державної думи другого скликання, член фракції ЛДПР (1996-1999). Підприємець, майстер спорту міжнародного класу з боксу. У 1998-2009 роках у зв’язку з розслідуванням справи про вбивство депутата Держдуми Галини Старовойтової згадувався як можливий замовник злочину. У червні 2009 року заарештований за звинуваченням в організації вчиненого в березні 2004 року вбивства трьох громадян Росії в Республіці Кіпр.

Михайло Іванович Глущенко народився 5 травня 1957 року в місті Алма-Ата Казахської РСР. В юності він займався боксом і згодом став майстром спорту міжнародного класу.

У 1979 році Глущенко був засуджений за участь у груповому зґвалтуванні неповнолітньої (стаття 101, частина 3 Кримінального кодексу Казахської РСР) і засуджено до восьми років позбавлення волі. Проте в тому ж році після проведення судово-психіатричної експертизи в Центральному НДІ судової психіатрії імені Сербського в Москві Глущенко був визнаний неосудним і направлений на примусове лікування в Межреспубликанскую психіатричну лікарню №1 спеціального типу МВС Казахської РСР. На примусовому лікуванні Глущенко перебував до січня 1982 року.

У 1980-ті роки Глущенко перебрався в Ленінград, де почав займатися рекетом, був відомий під прізвиськом Тренер. Пізніше він став активним учасником кримінальних воєн, в кінці 1980-х був одним з лідерів «тамбовського» угруповання (за даними «Нових известий», серед «тамбовських» був відомий як Міша Хохол). У 1991 і 1993 роках Глущенко затримувався міліцією за незаконне носіння зброї. Відомо, що в 1993 році він був поранений в результаті скоєного на нього замаху (про результати розслідування не повідомлялося).

У 1995 році Глущенко, який став до того часу радником лідера Ліберально-демократичної партії (ЛДПР Володимира Жириновського по Санкт-Петербургу, балотувався в російський парламент. У список кандидатів від відділення ЛДПР в Ленінградській області він увійшов як віце-президент міської асоціації ветеранів боксу. За відомостями газети «Фонтанка.ру», в передвиборний період мав місце інцидент між Глущенко і представниками однієї з телевізійних компаній Фінляндії, яка бажала провести зйомки належить йому особняка на Виборзькому шосе. Повідомлялося, що її співробітники були побиті групою осіб, в числі яких був і Глущенко». Жодних наслідків для кандидата в депутати ці події не мали.

У тому ж році Глущенко став депутатом Державної думи, членом фракції ЛДПР. Він був членом думських комітетів з оборони і з питань геополітики. Уже будучи депутатом, Глущенко в 1996 році разом з ректором Санкт-Петербурзького державного інституту фізичної культури і спорту імені Лесгафта Володимиром Таймазовим заснував ЗАТ «Північно-Західна мазутна корпорація». На сайті Державної думи депутат називався випускником Санкт-петербурзької державної академії холоду та харчових технологій. Дата закінчення вузу не повідомлялася.

В листопаді 1998 року в Санкт-Петербурзі була вбита депутат Держдуми Галина Старовойтова. Це злочин ЗМІ назвали найгучнішим з усіх, згадуваних у зв’язку Глущенко — про нього говорили як про можливого замовника вбивства. Зокрема, згадувалися свідчення члена Ради Федерації від республіки Тува Людмили Нарусової, яка заявляла про те, що той погрожував Старовойтової. У свою чергу Жириновський, виступаючи в суді у справі про вбивство депутата, на питання про відносини між Глущенко і Старовойтової відповів, що Глущенко «політичною діяльністю не займався, у Думі бував рідко, і з Старовойтової не конфліктував». У 2006 році Міський суд Петербурга засудив до 11 років позбавлення волі за пособництво в замаху на життя Старовойтової В’ячеслава Лелявина і до двох років колонії суворого режиму за посередництво в незаконному обігу зброї та боєприпасів Павла Стехновского. У квітні 2008 року слідство у справі про вбивство Старовойтової по закінченню строків ведення справи було припинено. Ще двоє підозрюваних, а також власне замовник злочину так і не були знайдені. Ніяких офіційних звинувачень Глущенко не пред’являлося, не оголошувався він і в розшук у зв’язку з цим злочином.

Після закінчення строку депутатських повноважень Глущенко хотів продовжити роботу в якості парламентарія, проте виступив на виборах невдало. У листопаді 2001 року Глущенко «разом з родичами» бізнесменів і Сергія і В’ячеслава Шевченка (теж в 1995 став депутатом Держдуми другого скликання від ЛДПР) заснував ТОВ «Звук-Ультра». За словами Глущенко, з братами Шевченка, які, за деякими даними, були співвласниками і керівниками ряду торгових і розважальних закладів (ВАТ «Норд», клуби «Голлівудські ночі» і «Голден долс», ТОВ «Східні солодощі», «Північ»і «Метрополь») він познайомився ще на початку 1990-х років і не приховував, що мав безпосереднє відношення до створення частині їх бізнесу. За твердженням Глущенко, його допомогу в створенні бізнес-імперії полягала в пошуках інвесторів, а доходи від неї розподілялися між трьома партнерами в рівних частках згідно з усною домовленістю.

У червні 2002 року Глущенко організував некомерційне партнерство «Інформаційний центр » Громадська ініціатива'», а в листопаді того ж року Глущенко і Таймазов заснували загальноросійську фізкультурно-спортивну організацію «Федерація французького боксу Росії».

Глущенко приписували зв’язок з угрупованням Володимира Бєляєва (він же Боб Кемеровський) і з так званою групою Ігоря Сбітнєва, учасники якої звинувачувалася в замаху на вбивство підприємця Михайла Ошеров (звинувачення було пред’явлено взимку 2003 року, в грудні того ж року Сбітнєв був виправданий судом у зв’язку з його «непричетністю»). «За дивним збігом обставин», як відзначали ЗМІ, Глущенко незабаром після затримання Сбітнєва покинув територію Росії. За деякими даними, в одній з країн Європейського союзу він відкрив казино на паях з ще одним колишнім депутатом Держдуми від ЛДПР, згадуваним в числі лідерів «тамбовських», Михайлом Монастирським, який кілька років тому загинув в Швейцарії при неясних обставинах.

У червні 2009 року Глущенко був затриманий (повідомлялося, що він прийшов в паспортний стіл 58-го відділу міліції Виборзького району, на території якого був прописаний, для отримання російського паспорта) і в тому ж місяці за рішенням суду взято під варту. Слідче управління Слідчого комітету при прокуратурі РФ по Санкт-Петербургу пред’явило Глущенко звинувачення в організації вчиненого в березні 2004 року вбивства трьох громадян Росії в Республіці Кіпр — свого колишнього партнера В’ячеслава Шевченка, а також бізнесмена Юрія Зоріна та перекладачки Вікторії Третьякової. Повідомлялося також, що Глущенко інкриміновано вимагання у братів Шевченка належних їм грошових коштів та майна на суму 10 мільйонів доларів. Сам Глущенко свою причетність до потрійного вбивства росіян заперечував. Той факт, що з моменту затримання Глущенко утримувався у слідчому ізоляторі ФСБ, журналісти знову пояснювали його можливою причетністю до вбивства Старовойтової.

У липні 2009 року сестра вбитої Галини Старовойтової Ольга Старовойтова і колишній помічник депутата Руслан Ліньков звернулися до президента Росії Дмитру Медведєву з проханням відновити слідство у справі про вбивство депутата. У серпні того ж року їх прохання було задоволено, а у вересні було продовжено термін утримання Глущенко під вартою. Серед аргументів на користь утримання його під арештом наслідок називало необхідність проведення психіатричної експертизи, отримання документів від іноземних правоохоронних органів і свідчень більше 20 свідків. Між тим допитаний по справі Глущенко взимку 2009 року Юрій Колчин, визнаний міськсуду Петербурга організатором вбивства Старовойтової і засуджений до 20 років позбавлення волі, за відомостями «Комерсанта», лише підтвердив слідчому, що був знайомий з Глущенком і що їх офіси «розташовувалися в одному бізнес-центрі».

У лютому 2011 року «Коммерсантъ» з посиланням на свої джерела повідомив, що Глущенко на черговому допиті зізнався у причетності до скоєного влітку 1999 року вбивства глави Балтійської фінансово-промислової групи Павла Капыша і звернувся з проханням укласти з ним досудову угоду по цій справі. За відомостями видання, Глущенко заявив, що вбивство Капыша він організував на замовлення «авторитетного підприємця» Володимира Барсукова (Кумаріна). У своєму повідомленні «Комерсантъ» наводив неперевірені відомості, згідно з якими безпосередньо вбивство підприємця здійснили троє кілерів, серед яких був Колчин.

У березні 2011 року стало відомо, що Колчин, раніше заперечував причетність Глущенко до справи Старовойтової, розповів слідству, що той справді був замовником вбивства депутата. У червні того ж року Глущенко в листі до Генеральної прокуратури РФ заявив, що обмовив себе під тиском слідчих, зізнавшись у причетності вбивстві Капыша.

Глущенко нагороджений медаллю ООН за участь у миротворчій місії в Югославії.