Матвій Скобелєв

Фотографія Матвій Скобелєв (photo Matvey Skobelev)

Matvey Skobelev

  • Дата смерті: 29.07.1938 року
  • Рік смерті: 1938
  • Громадянство: Росія

    Біографія

    Член РСДРП, меншовик з 1903 р., депутат IV Державної думи, один з лідерів соціал-демократичної фракції. У 1917 р. — заступник Голови Виконкому Петроградської Ради робітничих і солдатських депутатів, у травні — серпні — міністр праці Тимчасового уряду. У 1918 р. виїхав у Закавказзі. У 1920 р. емігрував з Грузії у Францію. Там сприяв встановленню торговельних зносин Радянської Росії з Францією і Бельгією. З 1922 р. — член РКП(б). З 1924 р. працював в системі зовнішньої торгівлі СРСР. Був репресований і реабілітований посмертно.

    З сім’ї промисловця, сектанта-молоканина. Чл, РСДРП з 1903, меншовик. Учасник Рев-ції 1905-07 в Баку, в 1906 керував страйком, через загрозу арешту емігрував. Справ. РСДРП на конгресі 2-го Інтернаціоналу в Копенгагені (1910). Закінчив Віденський політехнікум (1912): працював в ред. «Правда» Л. Д. Троцького. З 1912 справ. 4-й Держ. Думи від рос. населення Закавказзя: виступав по бюджетним і екон. питань. Влітку 1914 керував Бакинської страйком. В роки 1-ї світ. війни «оборонець». У 1915 відбував по суду (без позбавлення депутатських повноважень) 4 міс. висновки за статтю в бакинської робітничій газеті.

    У дні Лют. рев-ції 1917 брав участь в орг-ції Петрогр. Ради, з 27 лют. чл. його виконкому, обрано тов. пред., потім один з рук. виступів матросів в Свеаборг і Кронштадті. З 13 кві. чл. бюро виконкому Петрогр. Ради. На 1-му з’їзді воєн. і робочих справ. армії і тилу Зап. фронту (7-17 апр., Мінськ) і на антивоен. мітингу солдатів Петрогр. гарнізону (20 серп.) закликав до продовження війни. 30 кві. на засіданні Петрогр. Ради виступив з доповіддю про скликання міжнар. соц. конференції і про відозві до соціалістів всіх країн: заявив: «Ми хочемо миру швидкого, але не сепаратного світу, за спиною франц. і англ демократії» («Рев-ція 1917», т. 2, с. 91). 4 травня висунутий до складу пр-ва.

    З 5 травня міністр праці Тимчасового уряду. Виступаючи 13 травня в Петрогр. Раді, обіцяв повернути в нар. скарбницю прибутку, нажиті капіталістами на війні, довести ставку оподаткування прибутків до 100%. 22 травня Брешемо. пр-під відрядило В. Р. Церетелі і Скобелєв в Кронштадт, оскільки його Ради РСД оголосив 17 травня, що не визнає Брешемо. пр-ва; переговори завершилися угодою.

    30 травня на 1-й конф. петрогр. фабзавком

    ів позначив дві гол. завдання: укласти мир і налагодити госп. життя країни. Виступав проти робітничого контролю над произ-вом, стверджуючи, що повинно бути держ. регулювання пром-сті, а фабзавкомы повинні допомагати гос-ву. На 1-му Всерос. з’їзді Рад РСД (3-24 червня), виступаючи 19 червня за продовження війни, заявив: «Всі повинні виконувати свій обов’язок до кінця, всі повинні залишатися на своїх місцях…» («1-й з’їзд Рад», т. 2, с. 88).

    24 червня відзначив загрозу того, «що урожай, який може дати земля, не буде реалізований і країна вступить у смугу голоду, і значить, загибелі революції… Місцеві сили, місцеві орг-ції, всі класи населення міст висилаються на польові роботи, щоб врятувати урожай» (там же, с. 416-17): обраний заст. перед. ВЦВК.

    28 червня опубл. звернення «До всіх робочих Росії», де засуджував самочинні дії і боротьбу за підвищення зарплати, к-рие дезорганізують пром-сть, пропонував конфлікти з підприємцями залагоджувати через примирить, камери. На поч. липня виїжджав на Пн. фронт у зв’язку з відмовою ряду частин виконувати військові накази: закликав «віддати всі сили за вільну Росію». Входив в комісію, створену для припинення заворушень під час Липневої кризи (3-8 липня). На поч. січ. їздив в Баку, де запобіг страйк 60 тис. нафтовиків, запропонувавши виробити нові ціни на нафту, к-рие дозволили б підвищити зарплату. Хвилю обурення робітників викликали видані Скобелєвим циркуляри: від 22 серпня — обмежує контрольні права фабзавкомов щодо звільнення робітників: від 28 серпня про заборону діяльності фабзавкомов в робочий час. Делегат Об’єднавчого з’їзду РСДРП (сер.), обраний канд. у чл. ЦК РСДРП(о). Активно виступав проти корніловського заколоту.В ніч на 1 сент. разом з НД. Авксентьєвим та А. С. Зарудним подав у відставку. На об’єднаному засіданні ВЦВК Рад РСД і Виконкому Всеросійської Ради КД 1 вересня стверджував, що «передача всієї влади Радам зараз була б злочином перед революцією» («Революція 1917», т. 4. С. 149), висловлювався проти озброєння робітників. Пояснив свій відхід з Брешемо. пр-ва бажанням більш тісного контакту з демократією.

    Після прийняття 31 серпня Петроградською Радою більшовицької резолюції «Про Владу» разом з усім эсеро-меньшевистским Президією Петроградської Ради 6 вересня Скобелєв склав свої повноваження.

    8 вересня в Новочеркаську на засіданні Великого Кола виступив як член делегації ВЦВК проти федерації козачих областей, закликав згуртуватися навколо Тимчасового уряду.

    16 вересня на Демократичній нараді стверджував: «…Без залучення промислової буржуазії… ми з промислової і господарської діяльністю не впораємося…», захищав ідею коаліції з кадетами, не замішаними в корниловщине (там же, с. 219).

    3 — 5 жовтня на закритих засіданнях ВЦВК обраний від «революційної демократії» делегатом наступної в Парижі конференції союзників, на якій Скобелєв повинен був домагатися перегляду договорів з метою досягнення миру без анексій і контрибуцій, на основі права націй на самовизначення.

    Окт. революцію не прийняв. В ході переговорів при Викжеле висувався 1 листопада на посаду міністра закордонних справ. Вважав, що переговори з більшовиками згубні для робочого класу і революції, вийшов 1 листопада з ЦК РСДРП(о).

    9 листопада на засіданні орг-ції, що входять у До-т порятунку Батьківщини і Рев-ції, заявив: «…Влада Рад — це не є влада демократії, а диктатура і при тому диктатура не пролетаріата, а проти пролетаріату… Комітет порятунку повинен створити демократичну владу, яка б забезпечила вчасне скликання господаря землі російської — Установчих Зборів …Ми віримо, що в армії достатньо свідомих елементів, щоб покінчити з захватным експериментом в Петрограді..» («Рев-ція 1917», т. 6. с. 3).

    В ніч з 9 на 10 листопада між А. Р. Гоцем, В. М. Чорновим і Скобелєвим, які перебували в Ставці, і В. М. Зензиновым і В. Р. Церетелі (Петрограді) відбувся розмову по прямому дроту. З Ставки повідомили: залучення до влади більшовиків неприпустимо, але з-за настроїв в армії загострювати це питання не можна: при організації центральної влади спертися на крайові уряду України, Дону, Кубані, Туркестану: «країні доведеться пережити деякий час стан розвалу, поки не створиться противагу більшовицькій авантюри…» (там же, с. 109). 22 груд. на з’їзді Викжеля піддав різкій критиці політику більшовиків.

    5 січ. 1918 на засіданні Установчих Зборів, членом якого був обраний від Закавказзя, Скобелєв заявив: «За 10 місяців російської революції сьогодні вперше була розстріляна робоча демонстрація… і зажадав створити спеціальну комісію для розслідування обставин, що супроводжували цей розстріл, і винуватців його» («Учред. Собр.», с. 69). Незабаром виїхав в Закавказзі, в 1920 — у Париж. Сприяв встановленню торговельних відносин між Радянською Росією і Францією.

    У 1922 вступив у РКП(б). З 1925 — у Москві, на радянській роботі. 29 липня 1938 засуджений Військовою колегією Верховного суду СРСР до розстрілу за звинуваченням в участі в терористичній організації. Реабілітований у 1957 році.