Марін Ле Пен

Фотографія Марін Ле Пен (photo Marine Le Pen)

Marine Le Pen

  • День народження: 05.08.1968 року
  • Вік: 48 років
  • Місце народження: Нейі-сюр-Сен, Франція
  • Громадянство: Франція

Біографія

Президент партії «Національний фронт Франції» з січня 2011 року, дочка засновника партії Жана Марі Ле Пена. З 2004 року є депутатом Європарламенту, депутат регіональної ради Норд-Па-де-Кале (з 1998 по 2004 та 2010 року).

Марін Ле Пен (Marine Le Pen; повне ім’я Меріон Анн Перрін Ле Пен, Marion Anne Perrine Le Pen) народилася 5 серпня 1968 року в Нейі-сюр-Сен (фр. Neuilly-sur-Seine), на околиці Парижа. Вона була молодшою з трьох дочок Жан-Марі Ле Пена і його першої дружини Пьерет Лалан (Pierrette Lalanne). Через 4 роки після народження Марін її батько заснував у Франції партію «Національний фронт» (фр. Front National, FN). Сама Марін Ле Пен набрала FN у 1986 році — як тільки їй виповнилося 18 років.

В 1991 році (за іншими даними, 1990) Марін Ле Пен закінчила Університет Париж II-Пантеон-Ассас (Pantheon-Assas Paris II University) зі ступенем магістра права, а на наступний рік отримала додаткову ступінь магістра (DEA) кримінального права. У 1992 році вона отримала сертифікат юриста і до 1998 року працювала адвокатом у Парижі.

У 1993 році Ле Пен вперше виставила свою кандидатуру на виборах у Національну Асамблею (нижню палату парламенту) Франції від FN у шістнадцятому виборчому окрузі Парижа. За результатами голосування вона посіла третє місце з 11 відсотками голосів і до парламенту не потрапила.

У 1998 році Марін Ле Пен очолила юридичну службу FN і займала цю посаду до 2004 року. У тому ж 1998 році вона на прохання місцевої влади було обрано в раду регіону Норд-Па-де-Кале (фр. Nord-Pas-de-Calais); в раду переиз

биралась до 2004 року.

У 2000 році Ле Пен почала входити в керівництво FN: спочатку вона стала членом політбюро партії, в 2003 році була призначена віце-президентом «Національного фронту», в 2007 році увійшла в центральний комітет партії, а потім очолював FN батько Марін Ле Пен призначив її виконавчим віце-президентом за освітою, зв’язків з громадськістю та пропаганди.

У 2002 році Ле Пен балотувалася в Національну Асамблею Франції від 13 виборчого округу Па-де-Кале, але на виборах посіла лише друге місце. У 2004 році вона була обрана в Європарламент від «Національного фронту».

У 2007 році Марін Ле Пен висувалася від FN у 14 виборчому окрузі Па-де-Кале на виборах у Національну Асамблею Франції. Вона єдина від своєї партії дійшла до другого туру голосування, однак у підсумку «Національний фронт» парламентських місць на тих виборах не отримав. Тим не менш, до 2007 року Марін Ле Пен все частіше почали згадувати в пресі як ймовірну наступницю свого батька на посаді голови партії. У 2008 році політик була обрана в муніципальний рада міста Енен-Бомон (фр. Henin-Beaumont) в Па-де-Кале і займала цю посаду до 2011 року, а в 2009 році вона була переобрана в Європарламент, де стала членом комітету з праці і соціальних відносин. У 2010 році Марін Ле Пен була знову обрана рада регионаНорд-Па-де-Кале.

На думку французького політичного оглядача, Олена Дуамеля (Alain Марін Ле Пен, на відміну батька, який позиціонував себе лише як гравця на політичному полі, мала реальні наміри прийти до влади. Ще в 2009 році її називали ймовірним кандидатом у президенти Франції у 2012 році. 12 квітня 2010 року Жан Марі Ле Пен оголосив про те, що йде з посади лідера FN. 16 січня 2011 року на з’їзді «Національного фронту» Марін Ле Пен було обрано новим президентом партії, випередивши Бруно Голлниша (Bruno Gollnisch): за неї проголосувало 67,65 відсотка делегатів з’їзду.

У пресі відзначали, що Марін Ле Пен намагалася позбавити «Національний фронт» від іміджу расистської партії. Продовжуючи політичну лінію батька, вона виступала за більш жорстке імміграційне законодавство і заявляла, що Франція «не повинна перетворитися в халіфат». На думку Марін Ле Пен, країна повинна була неухильно дотримуватися закону про відокремлення держави від церкви, не допускаючи будівництва мечетей за державний рахунок. В грудні 2010 року вона порівняла зростання кількості мусульман у Франції з нацистською окупацією, а під час заворушень у країнах Близького Сходу і Північній Африці на початку 2011 року закликала не пускати в Європу біженців з регіонів, де відбувалися повстання. Тим не менш,зазначалося, що смягченнаяриторика політика навіть залучила на бік її партії деяких іммігрантів, які погоджувалися з негативними сторонами зростаючого числа мігрантів у Франції.

Зазначалося, що Ле Пен виступала проти економічного ультралібералізму та «комерціалізації французької культури», а також закликала розвивати громадський транспорт, не вимагаючи від останнього окупності. Цим, на думку експертів, вона могла залучити на свою сторону електорат Соціалістичної партії Франції. Зберігала Ле Пен і властиву «Національному фронту» позицію протекціонізму і євроскептицизму. Вона визнавала важливість ЄС як міждержавного інституту, однак виступала за монетарну свободу держави шляхом повернення франка як другої валюти, а в 2011 році вже жорстко закликала до виходу Франції з Євросоюзу і відмову від єдиної валюти — євро. Політик виступала за виведення французьких військ з Афганістану та повернення Франції до самостійної від США зовнішньої політики, як за Шарля Де Голля (Charles de Gaulle). Писали також про те, що до Марін Ле Пен скептично ставилися радикали-консерватори — за лояльне ставлення жінки-політика до гомосексуалістів.

Марін Ле Пен двічі розлучена. У неї троє дітей. У 2011 році преса згадувала, що Марін Ле Пен живе з «компаньйоном» — віце-президентом «Національного фронту» Луї Аліо (Louis Aliot).