Марі-Жозеф Шеньє

Фотографія Марі-Жозеф Шеньє (photo Marie-Josef Shenie)

Marie-Josef Shenie

  • День народження: 11.02.1764 року
  • Вік: 46 років
  • Місце народження: Константинополь, Франція
  • Дата смерті: 10.01.1811 року
  • Громадянство: Франція

Біографія

Французький драматург і політичний діяч.

Недовго служив в армії. Перший його твір — двухактная комедія «Edgar ou le page sypposé » (написана в 1783 р.), поставлена в Парижі в 1785 р., — не мало успіху. У наступному році також не мала ніякого успіху його трагедія «Azémire». Протягом декількох років Ш. працював над двома трагедіями: «Charles IX» і «Henri VIII», але вони не були допущені цензурою до постановки на сцені аж до початку революції. На захист свободи театру Ш. у 1789 р. надрукував дві брошури: «La liberté des théâtres en France» і «Dénonciation des inquisiteurs de la pensée». Цензор драматичних творів Сюар, зачеплений в останньому памфлеті, відповідав анонімної статті в «Journal de Paris». Ш. виступив проти Сюара з новим різким памфлетом «A messieurs les Parisiens sur la tragédie de Charles IX». Шум, піднятий навколо п’єси Ш., викликав до неї особливу увагу паризької публіки, і коли 4 листопада «Карл IX» нарешті з’явився на сцені, колосальний успіх перевершив всі очікування; публіка із захватом підхоплювала численні натяки на політичні обставини, наприклад фрази проти гніту і зловживань влади і т. п. Тальма в ролі Карла IX був чудовий, створивши повний життя тип мученого докорами сумління короля-вбивці. 33 перше подання дали небувалий для того часу збір до 128 тис. франків. У середовищі самого товариства артистів «Comédie Française», що знаходився під впливом придворних сфер, «Карл IX» був зустрінутий вороже. П’єсу зняли з репертуару; це викликало хвилювання в трупі; дійшло до дуелі між Тальмою, сочувствовавшим революційним ідеям, і актором Ноде. Тальма, з іншими кращими силами трупи, виступив з товариства і відкрив новий театр, який отримав назву «Théâtre Français» і зберігся на тому ж місці до наших днів. Для відкриття його була поставлена трагедія Ш. «Henri VIII», також повна політичних натяків, але не мала вже такого гучного успіху, як «Charles IX». Наступна п’єса Ш.: «Jean Calas ou l’ecole des Juges» витримала на сцені «Théâtre Français» тільки три подання; вкрай пишномовний стиль і перебільшений пафос претили навіть публіці, яка звикла до патетическим декламациям тодішньої французької сцени. Великий успіх мала його п’єса «Cajus Gracchus» (1792), спрямована, по думці автора, проти поміркованих, але викликала фрази Des lois et non du sang!.., намекавшей на терор, кілька лютих нападок в конвенті. В наступному році Ш. поставила одноактну п’єсу «Triomphe de la République ou le Camp de Grandpré «, з музикою Госсека і балетом Горделя. Наступні два твори Ш. «Fénelon ou les Religieuses de Cambrai» (5-актная трагедія) і «Timoléon» (3-актная трагедія з хорами, для яких музику написав Мегюль) зазнали переслідувань з боку конвенту; інкримінувалися фрази про помірність і терпимість та протести проти деспотизму і терору. Перша п’єса, після кількох вистав і величезного успіху, який випав на долю грав головну роль Монвеля, була знята з репертуару, а друга за наказом комітету громадського порятунку заборонена до постановки під час репетицій, і сама рукопис спалена. У цю епоху Ш. досяг апогею своєї популярності; останньою він зобов’язаний був не тільки сцені, але й іншим творам. Особливу славу йому створив його «Chant du Départ» (1794, з музикою Мегюля), який став народною піснею, в той час майже настільки ж поширеною, як і «Марсельєза»; подобалися публіці також його «Hymnes à la Raisón», «Hymnes à à Etre supreme», «Au Neuf Thermidor», «Dix Août», «Pour la pompe funè bre de Hoche». Член якобінського клубу, Ш. був вибраний в національний конвент. Тут він брав участь у виданні закону 14 нивоза III року республіки (3 січня 1795 р.) про посібниках для літераторів, в установі національного інституту музики (28 липня 1795 р.), амністії для політичних злочинців, в декреті про перенесення праху Лепелетье, Декарта і Марата в Пантеон. У вкрай тяжке становище його поставив арешт його двох братів Андре і Луї і присудження першого до смертної кари. Невпевнений у власній безпеці, він міг, не накликаючи на себе гнів терористів, дещо зробити для свого нещасного брата. Це порушило проти нього в літературних сферах жорстокі і несправедливі нападки; у кількох памфлетах, звалюючи на нього відповідальність за страту брата, називали останнього Авелем. Ш. висловив своє обурення з приводу цієї наклепу в «Discours sur la calomnie». (1795). В раді п’ятисот Ш. відстоював закон про амністію (13 фрюктидора IV року), про навчання живим мов, про свободу театрів та ін. Після 18 брюмера він увійшов до складу трибуната, де виступив проти законопроекту про громадянської смерті (1 січня 1802 р.). Вважаючи Наполеона спасителем Франції, Ш. написав п’єсу «Cyrus» (1804), повну втішних натяків за адресою Наполеона. П’єса, проте, успіху не мала. Наступне і одне з кращих творів Ш. — трагедія «Tibère» (надрукована лише у 1819 р.) була заборонена Наполеоном, якому її читав Тальма. Після цього відношення Наполеона до Ш. стали дуже холодними; Ш. був віддалений від посади інспектора центральних шкіл, під приводом антирелігійного спрямування його сатири «Epître à Voltaire». Хвороба і матеріальна скрута змусили Ш. звернутися до великодушності імператора, і Наполеон призначив йому одноразово допомогу в 6000 франків і пенсію в 8000 франків. Останнім працею Ш. були його цікаві лекції про французькій літературі в Атенее (1806-07), вид. під заголовком «Tableau historique de l’état et des progrès de la littérature française depuis 1789» (1816 і багато раз пізніше). Ш. був членом Національного (згодом Французького інституту з самого його заснування. Наступником його був обраний Шатобріан. Положення останнього, який за звичаєм мав виголосити у французькій академії хвалебне слово про Шеньє, виявилося дуже делікатним. Не кажучи вже про те, що Шатобриану доводилося вихваляти вольтерьянца і республіканця, Ш. у своїй сатирі «Les nouveaux saints» (1801) прямо зачіпав католицизм Шатобріана. Складена Шатобрианом мова про Шеньє не була допущена до вимовлення. У 1823 р. були видані «Oeuvres» Шеньє, в 1824-26 рр. — «Oeuvres anciennes et posthumes», в 1844 р. — «Poésies» (збори його од, елегій, сатир, послань та епіграм).