Лев Кафенгауз

Фотографія Лев Кафенгауз (photo Lev Kafengauz)

Lev Kafengauz

  • День народження: 29.10.1885 року
  • Вік: 54 роки
  • Дата смерті: 04.07.1940 року
  • Громадянство: Росія

Біографія

Кафенгауз Лев (Леон) Борисович (1885-1940). Соціал-демократ. Член РСДРП з 1917. Закінчив Московський університет. Економіст. Автор одного з перших праць по монополізації промисловості, опублікованого в 1910 році. Працював у 1919-1930 у ВРНГ начальником центрального відділу статистики. Організатор випуску статистичних щорічників «Промисловість СРСР» у 1921-1928, щомісячного бюлетеня ВРНГ у 1923-1930.

З сім’ї службовця. У 1904 учасник марксист, гуртка учнів, 19054)6 пропагандист Моск. большевист. орг-ції. За участь у Дек. вооруж. відновл. був заарештований, з 1906 — під наглядом поліції. Надалі перейшов на позиції меньшевизма, в активній політ, діяльності довго не брав. По закінченні 1910 екон. відділення юриди. ф-ту Моск. ун-ту залишений при кафедрі політекономії для підготовки до проф. звання, звільнений у березні 1911 за участь у страйку протесту проти дій мін. освіти ЛА Кассо. Працював пом. поч. статистич. відділу Моск. гір. управи, асистентом в Моск. коммерч. ін-ті. завідував статистикою в Моск. Управлінні Уповноваженого по паливу. Співпрацював у газ. «Рос. Ведомости» (1911-17).

Після Лют. рев-ції 1917 вступив в Моск. орг-цію меншовиків: увійшов до редакції газ. «Влада Народу». Виступив з критикою Кві. тез в. І. Леніна, сповістили, на думку Кафенгауза, перетворення большевист. фракції РСДРП в партію анархістів-комуністів:

«Перед нами програма соц. рев-ції. Відразу — від полукрепостного х-ва до соціалізму, від самодержавства до державі-комуні! Після десятиліть теоретич. полеміки і практич. боротьби з утопізмом, після того, як, здавалося, стало загальновизнаним, що до соціалізму ми прийдемо після інтенсивного і вільного капиталистич. розвитку, мывновь повернулися до давно минулих часів Бакуніна і Ткачова: знову основою для соц. перевороту вважається високий розвиток виробляє, сил, не сильні проф. політ, та кооп. орг-ції, а споконвічні коммунистич. інстинкти рос. народу» («Коммунистич. партія», «Влада Народу», 1917, 9 травня). Відстоював принцип «коаліції класів» на основі взаємних поступок пролетаріату і підприємців. Вважав, що «безответств. крикуни з большевист. табори», що закликали до націоналізації цілих галузей пром-сті і заміні капіталістів і банкірів підлеглими Радам РД демокр. чиновниками, штовхають робітничий рух на шлях екон. катастрофи («Без прибутку», там же, 21 травня). Влітку 1917 обраний гласним моск. Гір. думи, з сер. тов. мін. торгівлі і пром-сті під Ча. пр-ве.

Після Окт. рев-ції виступав проти сп’яніння «большевист. екон. сивухою і різними «соціалістичними» декретами» («Німецький світ і безробіття», там же, 22 груд.). Вихід з кризи бачив у ліквідації «большевист. засилля». «Що робити? Здається ясно, громадяни більшовики! Треба швидше, поки не пізно, звільнити банки, відновити демокр. гір. управління, припинити війну проти України, Дону і Сибіру, передати владу законноизбранному Учред. Зборам…» («Де гроші?», там же, 24 груд.). Був противником веде до «поло вживання Русі» сепаратного миру з Німеччиною, за до-рий називав більшовиків «зрадниками, визначеною на службу до акул герм. імперіалізму» («Балтійський питання», там же, 29 груд.). У травні 1918 різко критикував «геніальні проекти» в. І. Леніна в області фінанс. і прод. політики, крим пророкував повний провал («Останній бій», «Наша Батьківщина», 1918, 8 травня; «Продовольча диктатура», там же, 4 травня).

«Бездушні цифри, позбавлені всяких клас. і політ, симпатій, незаперечно свідчать про те, що сов. влада економічно себе не виправдала. Такий суд неупередженої економіки» («Багато зроблено?», там же, 17 травня). У червні 1918, характеризуючи прод. політику РНК, писав: «Більшовики хотіли в злиденній країні встановити соціалізм і сила речей змусив їх дати населенню замість соціалізму нову форму клас. панування і клас. експлуатації», …»почавши з визнання прод. монополій як засобу забезпечення рівного для всіх права на харчування», кінчають монополіями як засобом свідомо приректи на голод одну неблагонадійну частина населення, для того, щоб просочити іншу — правлячу» («Продовольча справедливість», там же, 14 червня). У липні виступав проти декрету про націоналізацію великої пром-сті. «Тепер, коли немає ні хліба, ні вугілля, ні бавовни, ні транспорту, коли все стоїть без руху, а працюють тільки ворожі гармати і мови, та фантазія мітингових ораторів, в цей момент робочий клас проголошений володарем життя -володарем голоду, боргів, злиднів і страждань!» («Націоналізація великої пром-сті», там же, 3 липня).

Вийшовши з партії меншовиків і відійшовши від політ, діяльності, працював з 1919 у ВРНГ. На прохання керівників орг-ції «Нац. центр» у 1919 спільно з економістом Я. М. Букшпаном підготував програму екон. відродження Росії на випадок аварії Сов. влада. Вона передбачала відновлення приватного підприємництва, поступову денаціоналізацію і демонополізацію пром-сті, впровадження ринкових відносин, розвиток фермерського х-ва, залучення іноземним грома. капіталу під контролем гос-ва, збільшення експорту готових продуктів при скороченні вивезення сировини і т. п. В 1920 був заарештований за підозрою в приналежності до «Нац. центру», але через відсутність доказів незабаром звільнений. Працював в Центр. відділі статистики ВРНГ, одночасно викладав в МГУ. У серп. 1930 заарештований за звинуваченням у антисов. діяльності. До дек. 1932 у засланні в Уфі (реабілітований 1987).» У 1933-37 читав лекції в Пром.-екон. ін-ті ім. Р. К. Орджонікідзе, був зав. кафедрою в Ін-ті ім. І. в. Сталіна, проф. 1-го МДУ, заст. гол. ред. «Технич. енциклопедії». У 1937-40 ст. наук.. співробітник Ін-ту економіки АН СРСР.