Корнилій Сувчінскій

Фотографія Корнилій Сувчінскій (photo Korniliy Suvchinskiy)

Korniliy Suvchinskiy

  • Дата смерті: 13.10.1917 року
  • Рік смерті: 1917
  • Громадянство: Росія

    Біографія

    Сувчінскій Корнилій Євтихійович (1856-13.10.1917), член III і IV Державних Дум, активний учасник Київського Клубу Російських Націоналістів.

    Середню освіту здобув у 1-й Київській гімназії, вищу С.-Петербурзькому університеті (юридичний факультет). У 1879 призначений земський відділ Міністерства внутрішніх справ, але незабаром Сувчінскій переходить в переселенський управління того ж міністерства. У 1897 призначається чиновником особливих доручень при міністрі внутрішніх справ. Сувчінскій здійснював нагляд за діяльністю селянських установ по запровадженню переселенців на землі Сибіру і степових областей. У 1902 Сувчінскій вийшов у відставку, оселився у своєму маєтку,де зайнявся сільським господарством і садівництвом. Він, однак, не залишає земської діяльності, перебуваючи членом землевпорядної комісії Липовецького та Київського повітів. У 1907 Сувчінскій став членом III Державної Думи, де був товаришем голови Комісії з переселенському справі. Неодноразово виступав з доповідями на засіданнях Думи. У 1912 обирається членом IV Державної Думи, його рекомендував Київський Клуб Російських Націоналістів. У IV Думі він складався головою переселенської комісії, працюючи одночасно в бюджетній та інших комісіях. Сувчінскій належав до фракції російських націоналістів. У 1916 році він був обраний членом Державної Ради від Київської губ. У 1917 році його кандидатура була в списку кандидатів від Києва в Установчі збори. У жовт. 1917, незважаючи на украй важкий стан, він все ж приїхав у Київ на з’їзд російських виборців, щоб взяти в ньому участь. У некролозі, присвяченому пам’яті Сувчинського, В. о. Шульгін зазначав: «Смерть вирвала з наших рядів доброго, чесного і російського культурного діяча. Ми, товариші по Державній Думі Корнилія Евтихиевича Сувчинського боляче відчуваємо цю втрату. Іноді, коли бувало дуже важко, великою моральною підтримкою було обмінятися думками і вислухати його думку, спокійне, розсудливе, чуже крайнощів, повне якийсь природженою доброзичливості до людей і вміння цінувати всяке добрий намір, всякий добрий почин. Незважаючи на тяжку хворобу в ньому не було ні гніву, ні відчаю, ні смутку, ні жовчі. Як мало таких людей і як вони потрібні».

    Кальченко Т.