Інгрід Бетанкур

Фотографія Інгрід Бетанкур (photo Ingrid Betancourt)

Ingrid Betancourt

  • День народження: 25.12.1961 року
  • Вік: 55 років
  • Місце народження: Богота, Колумбія
  • Громадянство: Колумбія

Біографія

Колумбійський політик, кандидат у президенти країни на виборах 2002-го року, сенатор. Вона більше 6 років провела в полоні Революційних збройних сил Колумбії (Fuerzas Armadas Revolucionarias de Colombia).

Народилася Інгрід у Різдво 1961-го року, в інтелігентній родині представника організації ЮНЕСКО (UNESCO) у Франції та переможниці колумбійського конкурсу краси. Вона навчалася у французькому ліцеї в Боготі (Bogota, Columbia), а після його закінчення вирушила до Франції, де успішно закінчила Інститут політичних досліджень в Парижі (Institut d Études Politiques de Paris). Там же вона познайомилася з Фабрисом Деллое (Fabrice Delloye), за якого незабаром вийшла заміж; у них народилося двоє дітей, а так як її чоловік працював дипломатом, вони постійно переїжджали з однієї країну в іншу.

Незабаром подружжя розлучилося, і Інгрід з дітьми виїхала в рідну Колумбію, де почала пробувати свої сили в політиці і намагатися змінити плачевне становище в країні. З 1990-го вона працювала в міністерстві фінансів Колумбії, а в 1994-му році вже стала депутатом у парламенті.

Її кар’єра розвивалася швидко — вже в 1998-му році вона пройшла в сенат і вирішила зайняти позицію, повністю протилежну ідеям през

идента країни, який правив країною з огляду на інтереси мафії і картелів. Так у 2002-му році Інгрід почала свою кампанію, вирішивши балотуватися на посаду президента; її війна з картелями до того моменту зробила її головним ворогом. Так, під час однієї з поїздок машину Бетанкур зупинили на блокпосту, однак вона зрозуміла, що солдати не належали до національний армії Колумбії, занадто пізно — так вона потрапила в полон до Революційним збройним силам Колумбії.

Наступні 6 років Інгрід провела в полоні, постійно переміщаючись з місця на місце, не маючи засобів гігієни, нормального харчування та одягу. За її словами, встановити відносини з солдатами не виходило — вони не слухали, а якщо Інгрід просила їх про щось, наприклад, про зубній пасті, то в наступні кілька днів у неї відбирали все, що було, переставали давати навіть їжу.

‘Я була в полоні шість років; це було одне довгий, нескінченне подорож. Нас переправляли на каное по Амазонці, босих, гнали усе далі та далі, все глибше і

глибше в джунглі’, — розповідала Інгрід в одному зі своїх інтерв’ю. Протягом постійних переходів Бетанкур по радіо дізнавалася про новини в світі, і знала, що в Парижі пройшли страйки перед посольством з вимогою випустити заручників на свободу; з випадковою газети вона дізналася про смерть свого батька.

Кілька разів вона намагалася втекти, але кожного разу знову потрапляла в полон, а штрафні санкції були суворі: так, після першого втечі її на кілька місяців начисто позбавили будь-яких засобів гігієни. Разом з деякими іншими заручниками вона перехворіла усіма можливими хворобами, а також зламала кілька кісток.

2 липня 2008-го року заручників повинні були переправити новому лідеру Революційних збройних сил, який навіщось хотів зустрітися з ними. Вранці їх доставили на вертолітний майданчик; разом з лідером бойовиків, які тримали його в полоні, вони сіли у вертоліт, але навряд відлетіли на достатню відстань, як бойовика скрутили і закували в наручники. Виявилося, військові зламали б

азу Революційних сил і дзвонили під виглядом нового лідера, голос якого був поки не всім відомий.

2 липня 2008-го року став для Інгрід першим днем свободи після 2321 днів полону, після багатьох кілометрів босоніж по джунглях і постійних загроз.

Інгрід Бетанкур зізнається, що саме тоді вона напевно дізналася, що таке страх: ‘В ті шість років я вперше зрозуміла, що таке справжній тваринний страх. Я відчула його в перший же день, коли здоровенний бойовик змусив мене лягти обличчям на землю і став мені на руки. Жах, який я відчула, заглушав біль’.

Бетанкур, яка також є громадянкою Франції, була нагороджена Орденом почесного легіону (Ordre national de la Почесного легіону). Після звільнення журналісти раз у раз запитували її, чи буде вона й надалі займатися політикою, але чіткої відповіді вона не дала жодного разу, замість цього вона розповідала, що за 6 років вона зрозуміла одну річ, яка і допомогла їй вижити: «Є лише одна інструкція для щастя, і вона називається Біблія’.