Ігор Смирнов

Фотографія Ігор Смирнов (photo Igor Smirnov)

Igor Smirnov

  • День народження: 03.10.1941 року
  • Вік: 75 років
  • Місце народження: Петропавловськ, Росія
  • Громадянство: Росія

Біографія

Президент невизнаної Придністровської молдавської республіки (ПМР). Обирався на цю посаду тричі – в 1991, 1996 і 2000 роках. До цього очолював Верховну раду Придністров’я, був депутатом Верховної ради Молдавської РСР. Під час збройного конфлікту між Молдавською республікою і Придністров’ям у 1992 році був головнокомандувачем армії ПМР, брав участь у бойових діях.

Ігор Миколайович Смирнов народився 3 жовтня 1941 року в Петропавловську. У 1974 році закінчив Запорізький машинобудівний інститут. У 1966-1987 роках працював на Электромашиностроительном заводі в місті Каховка. Пройшов шлях від робітника до заступника генерального директора.

У 1987 році Смирнов очолив Тираспольський завод «Електромаш». У 1990 році був обраний депутатом Верховної ради Молдавської РСР, в тому ж році став головою Верховної ради Придністров’я. У 1991 році був обраний президентом невизнаної Придністровської молдавської республіки (ПМР) — відокремилася від республіки Молдова найбільш індустріально розвиненого району, населеного переважно росіянами. Під час збройного протистояння між Молдовою і Придністров’ям у 1992 році був головнокомандувачем армії ПМР. За даними ряду ЗМІ, безпосередньо брав участь у бойових діях.

У 1992-94 роках Смирнов вступив у конфлікт з командувачем 14-ю армією сухопутних сил РФ, дислокованої в Придністров’ї, генералом-лейтенантом Олександром Лебедем (з 1998 року — губернатор Красноярського краю, в 2002 році загинув в авіакатастрофі), звинуватив керівництво ПМР в корупції, зловживанні владою і відмовився передати армії Придністров’я частина підконтрольного йому озброєння. Звільнення Лебедя зі збройних сил РФ в липні 1995 року ряд ЗМІ связа

л з його конфліктом зі Смирновим.

У 1996 році Смирнов був вдруге обраний на посаду президента ПМР. У травні 1997 року підписав з президентом Молдови Петром Лучинским меморандум про основи нормалізації відносин між Молдовою і Придністров’ям, проте в жовтні відмовився від участі в кишинівському саміті СНД. Свою відмову Смирнов мотивував тим, що переговорний процес можливий тільки в тому випадку, якщо Молдова визнає суверенітет ПМР.

У 2000 році Смирнов був втретє обраний главою Придністров’я, набравши 81,8 відсотка голосів.

В кінці 2003 року Смирнов брав участь в організованих Москвою переговорах між ПМР і Молдавією. В ході переговорів російська сторона запропонувала свій варіант врегулювання придністровського конфлікту, розроблений заступником глави адміністрації президента РФ Володимира Путіна Дмитром Козаком і отримав назву «меморандум Козака». Згідно з цим документом, передбачалося створення «асиметричної федерації», в якій центральна влада залишалася у Молдавії, а Придністров’ю надавалася максимально широка автономія. Однак у підсумку меморандум був відхилений президентом Молдови Володимиром Вороніним як ущемляє суверенітет Молдови і перетворює її в конфедерацію. Після цього Смирнов заявив, що об’єднання Молдови і ПМР неможливо.

Спостерігачі відзначали тесну

ю зв’язок Смирнова з російським бізнесом. У 2003-2005 роках в Придністров’ї було приватизовано більшість промислових підприємств. Майже всі вони дісталися комерсантам з Росії. Зокрема, у грудні 2003 року уряд Смирнова продало за 29 мільйонів доларів російсько-бельгійської компанії Saint Gidon Invest Молдавську ГРЕС (державну районну електростанцію) – найбільше в регіоні підприємство, генеруючий електричну енергію. На думку деяких аналітиків, ціна операції була істотно занижена. Влітку 2005 року ГРЕС була перепродана РАО «ЄЕС Росії».

3 березня 2006 року керівництво України заявило про пропуск через кордон тільки тих вантажів з ПМР, які пройшли оформлення в Молдові, що фактично означало початок торгової блокади невизнаної республіки. Смирнов звинуватив Україну і Молдавію у політичному тиску на Придністров’я. При цьому він підкреслив, що продовження блокади викличе в регіоні гуманітарну катастрофу. 16 березня, після втручання російського Мзс, блокада була знята.

14 червня 2006 року на саміті в Сухумі голови невизнаних держав Придністров’я, Абхазія і Південна Осетія – Смирнов, Сергій Багапш і Едуард Кокойти — підписали декларацію про співпрацю. У цьому документі говорилося про намір невизнаних республік створити спільні миротворчі сили в тому сл

учае, якщо з зон конфліктів виведуть російських миротворців. Крім того, у документі підкреслювалося прагнення трьох пострадянських територій розвивати відносини з Москвою.

У 2006 році Смирнов ініціював проведення референдуму про незалежність ПМР. За підсумками референдуму, проведеного 17 вересня 2006 року, 97,1 відсотка жителів Придністров’я висловилися за незалежність невизнаної республіки і подальше вільне приєднання до Російської Федерації. Референдум не був визнаний ні Молдавією, ні Росією, ні Євросоюзом, зате його вважали законним Абхазія і Південна Осетія.

У жовтні 2006 року Смирнов заявив про свій намір брати участь у виборах президента ПМР, намічених на 10 грудня 2006 року. Кандидатом у президенти Смирнов був висунутий Народно-демократичною партією «Прорив!» і Об’єднаною радою трудових колективів Придністров’я.

10 грудня 2006 року Смирнов був вчетверте обраний президентом ПМР. За нього віддали свої голоси 82,4 відсотка виборців. При цьому явка склала 66,1 відсотка. Найближчий суперник Смирнова – редактор газети компартії ПМР «Правда Придністров’я» Надія Бондаренко — набрала 8,1 відсотка голосів. Результати виборів не були визнані офіційним Кишиневом. Євросоюз, ОБСЄ і США також заявили про неможливість визнати підсумки придністровської виборчої кампанії.