Едуар Ерріо

Фотографія Едуар Ерріо (photo Eduar Herriot)

Eduar Herriot

  • День народження: 05.07.1872 року
  • Вік: 84 роки
  • Місце народження: Труа, Франція
  • Дата смерті: 26.03.1957 року
  • Громадянство: Франція Сторінки:

Біографія

Прем’єр-міністр Франції. Отримав освіту в ліцеї Людовика Великого та у Вищій нормальній школі. Протягом десяти років працював викладачем, підготував докторську дисертацію Мадам Рекамье та її друзі (Madame de Récamier et ses amis, 1904).

У 1904 став членом ліонського муніципальної ради, в 1905 – мером Ліона. У 1912 році був обраний в сенат. У роки Першої світової війни – міністр громадських робіт в кабінеті А. Бріана. На виборах 1919 Ерріо був обраний у палату депутатів від Радикальної партії. Залишався лідером партії (за винятком 1927-1931 і 1935-1937) аж до виходу з неї в жовтні 1956.

Після виборів 1924, на яких перемогу здобув Лівий блок, Ерріо сформував уряд. У тому ж році Ерріо був обраний п

редседателем палати депутатів. Після другого короткого перебування на посаді прем’єр-міністра (19-22 червня 1926) він очолив уряд у третій і останній раз (з 4 червня по 18 грудня 1932). Прихильник Лозаннського угоди, що поклала кінець тривала з 1918 спору про репарації, Ерріо зазнав невдачі у вирішенні проблеми французького боргу США, на необхідності виплати якого продовжував наполягати після візиту до Вашингтон у квітні 1933. Входив в якості державного міністра у кабінети Р. Думерга, П. Лаваля та П. Етьєн-Фландена (з 9 лютого 1934 по 24 червня 1936). В червні 1936 році був повторно обраний головою палати депутатів. У 1940 Ерріо перейшов в опозицію до уряду Петена. У вересні 1942 був звинувачений в підривній діяльності, заарештований, а у 1944 депортований до Німеччини.

Ерріо був звільнений радянськими військами 22 квітня 1945 і повернувся до обов’язків мера Ліона. Виступав свідком на суді над Петеном. У січні 1947 повернувся в Національні збори в якості депутата, в 1947-1954 обіймав посаду голови Зборів. У своїй останній великій промові, виголошеній в парламенті 1954, виступив за поліпшення відносин з СРСР і проти переозброєння Німеччини. 14 жовтня 1956 в боротьбі за лідерство в партії підтримав кандидатуру П. Мендес-Франса.

Ерріо – автор книги Життя Бетховена (La vie de Beethoven, 1930), біографії Філона Олександрійського, спогадів про свої поїздки в Росію і Америку, політичних мемуарів.