Борис Тарасюк

Фотографія Борис Тарасюк (photo Boris Tarasuk)

Boris Tarasuk

  • День народження: 01.01.1949 року
  • Вік: 68 років
  • Місце народження: Дзержинськ, Житомирська область, Росія
  • Громадянство: Україна

Біографія

Голова партії «Народний Рух України», колишній міністр закордонних справ України, надзвичайний і повноважний посол України. З 1975 року працював в системі МЗС спочатку Української РСР, а потім незалежної республіки України. З квітня 1998 року по вересень 2000 року і з лютого 2005 по травень 2006 року обіймав посаду міністра закордонних справ України. Двічі обирався у Верховну Раду України — у квітні 2002 року і в квітні 2006 року. У серпні 2006 року знову став міністром закордонних справ України. У грудні 2006 року Верховна Рада проголосувала за його відставку, але це рішення було оскаржене в суді. У січні 2007 року самостійно пішов у відставку з посади глави Мзс.

Борис Іванович Тарасюк народився 1 січня 1949 року в Дзержинську Житомирської області Української РСР. У 1968 році закінчив Київський політехнікум зв’язку, після чого був покликаний в армію — в прикордонні війська КДБ СРСР (за деякими відомостями, служив у Києві). По закінченні служби в прикордонних військах Тарасюк вступив на факультет міжнародних відносин і міжнародного права Київського університету імені Тараса Шевченка, закінчив його в 1975 році.

Після університету Тарасюк став дипломатом. З 1975 по 1981 рік працював в рангів аташе, третього секретаря, другого секретаря першого секретаря МЗС Української РСР. У 1981 році його відправили у Нью-Йорк на посаду другого секретаря Постійного представництва України при ООН, де він пропрацював два терміни поспіль і став першим секретарем. У 1986 році Він був призначений першим секретарем відділу міжнародних організацій МЗС Української РСР, у 1987 році — інструктором міжнародного відділу ЦК КПУ, а в 1990 році — отримав ранг радника і став заступником начальника відділу головного радника МЗС України.

У 1991 році Він був призначений керівником секретаріату і начальником відділу політичного аналізу і координування МЗС України. У березні 1992 року став заступником міністра закордонних справ України, займався відділ контролю над озброєннями і роззброєнням, відділ ОБСЄ і Ради Європи. У грудні 1994 року Тарасюк став першим заступником міністра закордонних справ України Геннадія Удовенка, багато в чому перехопивши у того основні важелі управління зовнішньополітичним відомством. У вересні 1995 року Тарасюка відправили надзвичайним і повноважним послом України в Бельгію, Нідерланди і Люксембург, а в жовтні 1997 року додатково призначили главою місії України при НАТО. У квітні 1998 року він повернувся в країну і до вересня 2000 року обіймав посаду міністра закордонних справ України.

У лютому 2001 року Тарасюк став директором Інституту соціальних наук та міжнародних відносин Міжрегіональної академії управління персоналом. Крім того, він створив громадську організацію — Інститут євроатлантичного співробітництва, вступив в партію «Реформи і порядок», посів дев’яте місце в списку блоку «Наша Україна» і в квітні 2002 року був обраний депутатом Верховної Ради України. У парламенті Тарасюк очолив комітет з питань європейської інтеграції. У травні 2003 року Тарасюк був обраний головою партії «Народний Рух України».

У лютому 2005 року Він був призначений міністром закордонних справ в уряді Юлії Тимошенко, а у вересні 2005 року зберіг свою посаду в уряді Юрія Єханурова. Тарасюк зайняв третє місце в списку блоку «Наша Україна» і в квітні 2006 року був обраний депутатом Верховної Ради України. У травні 2006 року він був зареєстрований депутатом на підставі поданої заяви про відставку, а у серпні 2006 року призначений Верховною Радою України на посаду міністра закордонних справ за квотою президента країни Віктора Ющенка.

1 грудня 2006 року Верховна Рада України відправила Тарасюка у відставку з поста міністра закордонних справ країни (за це рішення проголосували 247 депутатів при необхідних 226 голосах). Напередодні, 30 листопада, в Раді було зареєстровано два проекти постанови про його відставку. Один був підготовлений членами антикризової коаліції — депутатами від Партії регіонів Леонідом Кожаром, Тарасом Чорноволом, Василем Кисельовим та депутатом від КПУ Ігорем Алексєєвим, а другий — кабінетом міністрів країни (підготовлений за поданням прем’єр-міністра Віктора Януковича. Депутати пропонували зняти Тарасюка з міністерської посади за те, що він, на їх думку, самовільно форсував процес вступу України в НАТО і ледь не зірвав візит Януковича у США. В результаті був прийнятий проект постанови, запропонований міністрами. За словами віце-прем’єра Андрія Клюєва, у ньому також відзначалася негативна роль Тарасюка в історії з поїздкою Януковича за океан: 28 листопада Тарасюк самовільно, без погодження з кабінетом і самим прем’єром, запросив до себе посла США і вручив йому ноту, в якій термін поїздки Януковича був перенесений.

Партія «Наша Україна», яка голосувала проти відставки Тарасюка, назвала рішення колег-депутатів «антиконституційним» і заявила, що не визнає його. Сам Тарасюк, коментуючи результати голосування в Раді, зазначив, що правову колізію навколо звільнення міністра закордонних справ може дозволити тільки Конституційний суд. До того ж, додав він, «яке б рішення з цього приводу не прийняла Верховна Рада, обов’язково буде реакція президента».

4 грудня 2006 року Тарасюк звернувся до Шевченківського районного суду, який оперативно розглянув скаргу відставленого міністра і вже на наступний день призупинив рішення парламенту. 5 грудня 2006 року Ющенко видав президентський указ №1033, що дозволяє Тарасюку продовжувати виконувати свої посадові обов’язки міністра закордонних справ. 15 грудня 2006 року «Наша Україна» подала до Конституційного суду запит про відповідність конституції постанови Верховної Ради від 1 грудня 2006 року про відставку Тарасюка. Кабінет міністрів Януковича продовжив протистояння з главою українського Мзс: Тарасюка не пускали на засідання уряду, його оголошували рішення незаконними, а указ президента №1033 спробували оскаржити в Конституційному суді.

Тим не менш, Тарасюк фактично займав пост міністра закордонних справ, поки в суді заперечував законність його відставки. 4 січня 2007 року Апеляційний суд Києва скасував рішення Шевченківського районного суду про призупинення дії постанови Верховної Ради [6], але направив справу на розгляд в той же районний суд. Тарасюк, в свою чергу, знову відмовився піти у відставку із-за помилки в постанові Апеляційного суду Києва формально йшлося не про главу Мзс, а про якийсь Борисюке Бориса Івановича. 30 січня 2007 року Шевченківський районний суд прийняв рішення в черговий раз перенести розгляд справи по суті, оголосивши двотижневу перерву для отримання документів з Конституційного суду.

30 січня 2007 року Тарасюк сам звернувся до Ющенка з проханням про відставку. Президент України, хоча і пропонував дочекатися рішення Шевченківського районного суду та Конституційного суду, що прийняв її, а обов’язки міністра закордонних справ став виконувати перший заступник голови Мзс Володимир Огризко. Найбільш вірогідними кандидатами на пост міністра закордонних справ експерти називали Огризко, заступник глави секретаріату президента Олександра Чалого і радника прем’єр-міністра з питань зовнішньої політики Костянтина Грищенка.

Після своєї відставки Тарасюк заявив, що збирається зайнятися політикою в якості голови партії «Народний Рух України» — буде співпрацювати зі всіма національно-патріотичними партіями і разом з ними викривати «антинародні і антидержавні дії парламентської коаліції і уряду.

Тарасюк одружений, у нього є син і дві дочки.