Всеволод Іванов

Фотографія Всеволод Іванов (photo Vsevolod Ivanov)

Vsevolod Ivanov

  • День народження: 24.02.1895 року
  • Вік: 68 років
  • Місце народження: сел. Леб’яже, Семипалатинська, Росія
  • Дата смерті: 15.08.1963 року
  • Громадянство: Росія

Біографія

Народився в сім’ї сільського вчителя. Після закінчення початкової школи навчався в Міському сільськогосподарському училищі. З 14 років вів самостійне життя – був підручним у крамаря, робітником у друкарні, складачем, матросом, вантажником, цирковим актором-факіром, клоуном, куплетистом, борцем і т. п. Багато мандрував по Сибіру, Уралу, Казахстану, багато читав (за визнанням самого Іванова, «підряд від Дюма до Спенсера і від Сонника до Толстого»).

З 1917 брав участь у революційному русі (есер, меншовик), боєць Червоної Армії, завідувач відділом інформації губвиконкому в Омську.

З 1915 друкувався в газетах. Перше оповідання опублікував у 1916, перша книга Рогульки (1919) набрана і віддрукована самим Івановим в друкарні омської газети «Вперед» в кількості 30 екз. В 1921 відправився в Петроград з дорученням від газети «Радянська Сибір», за рекомендацією М. Гіркого відкрив своєю повістю Партизани перший номер першого радянського «товстого» журналу «Красная Новь» (1921), там же в № 5 опублікував повість Бронепоїзд 14-69, що послужила основою однойменної п’єси (1927).

У 1922 Іванов видав повість Кольорові вітру, об’єднану їм з вищезазначеними творами в сб. Сопки: Партизанські повісті (1923). Громадянської війни і що почався в країні соціалістичному будівництву присвячені і пройняті автобіографічними мотивами романи Іванова Блакитні піски (1922), Пархоменко, п’єса Блокада (обидва 1928), повісті Хабу (1925), Загибель Залізниці (1928), Подорож у країну, якої ще немає (1930), цикл Повісті бригадира М. Н.Сініцина, розказані ним у дні першої п’ятирічки (1930-1931), численні розповіді (в т. ч Дитя, 1922), статті та спогади, позитивними героями яких виступали переконані комуністи.

Розчарування в постреволюційній Радянської Росії (особливо посилилося в період непу), відхід від політичної заангажованості до пильній увазі до стихійно-ірраціональне начало в людині відбилися в книзі оповідань Іванова Таємне таємних (1927), у повістях Особняк (1928), Микаил-Срібна двері (1929) та ін Широта творчих пошуків Іванова позначилася в автобіографічному романі Пригоди факіра (1934-1935), створеному, по тонкому спостереження В. Б. Шкловського, в традиціях європейського шахрайського роману, що було багато в чому пов’язано з особливостями особистості самого автора-героя (невгамовне честолюбство, потяг до екзотики, містики итайне, пристрасть до подорожей, зміни місць занять; твір було суттєво перероблено і тематично продовжено у романі Ми йдемо в Індію, 1960, воссоздавшем вражаючу картину передреволюційної Росії), близький за стилем радянської «мениппее» 1920-1930-х років (А. Н.Толстой, Булгаков М. А. та ін) роман Чудесні пригоди кравця Фокіна (1924), а також в історико-фантастичної повісті Повернення Будди (1923), що розповідає про спробу повернення на батьківщину колись вивезеної з Монголії російським генералом священної статуї, створення «виробничого» (малоудачный Северосталь), так і пародійно-пригодницького (Іприт, совм. з В. Б. Шкловским, обидва 1925), а також «філософського сатиричного», за визначенням самого автора, роману У (перша публікація в уривках 1931-1932), що з’єднує в оповіданні про радянський період кінця 1920-х – початку 1930-х років сюжет про створення на Уралі заводу по переробці непридатного людського матеріалу в людей нової моралі з детективно-фантастичною історією пошуків корони неіснуючого американського монарха, публікації письменником як злободенно-публіцистичного (При взятті Берліна, 1946), так і стилізованого під історичний (Эдесская святиня, опубл. 1965) романів. Серед інших творів Іванова – розповіді на військові, а також казково-фантастичні, з несподіваним виходом на сумний реалізм (Мідна лампа, 1944-1956, модифікуюча казку про чарівну лампу Аладдіна) сюжети; нариси, публіцистичні статті (у т. ч. на захист миру), п’єса Ломоносов (1953), спогади Зустрічі з Максимом Горьким (отд. изд. 1947), серія оповідань, заснованих на давньогрецьких і біблійних міфах (Сокіл, Сізіф, син Еола, Агасфер), повість темний опал стрічка (опубл. в 1965); автобіографічне есе Історія моїх книг (1957-1958), зазначене схильністю Іванова не тільки до достовірного факту, але і до вимислу і містифікації; роман Вулкан (опубл. у 1966-1968).