Володимир Ладиженський

Фотографія Володимир Ладиженський (photo Vladimir Ladyzhenskiy)

Vladimir Ladyzhenskiy

  • Дата смерті: 19.01.1932 року
  • Рік смерті: 1932
  • Громадянство: Росія

    Біографія

    Ладиженський, Володимир Миколайович [8(20).III.1859, с.олександрівка Саратовської губ, — 19.I.1932, Ніцца] – російський письменник. Народився в поміщицькій родині. Довго жив в Пензенській губернії, де займався земської просвітницькою діяльністю. Перша книга оповідань і казок – «На ріллі» – вийшла в 1893 році, перша книга віршів – 1896.

    Народився в с. Секретарка Сердобского у. Саратовської губ. в дворянській родині поручника. Мати Ладиженського була релігійна і не раз вдавалася за порадою та молитовну допомогу до прп. Серафиму Саровському. У 1870-75 Ладиженський навчався в Училище правознавства в Петербурзі. Працював учителем у заснованій ним сільській школі. З н. 1880-х Ладиженський друкує вірші й оповідання в журналах. В 1890 р. в Петербурзі Ладиженський знайомиться з А. П. Чеховим, з яким потім підтримує тісні дружні стосунки.

    Перша книга прози Ладиженського – короткі оповідання і казки для дітей «На ріллі» (М., 1893). У дореволюційні роки вийшло кілька збірок прози Ладиженського, заснованих на особистому досвіді автора – земського діяча, добре знайомого з побутом дворян, селян, чиновників. Розповіді Ладиженського відрізняє світла тональність, художня проповідь доброти і милосердя.Співчуття до знедолених, захист людяності характерні для лірики Ладиженського («Вірші». М., 1896; «Вірші». СПб., 1908), в якій знаходили спорідненість з поезією А. Апухтіна і С. Надсона. Напередодні революції Ладиженським написаний цикл нарисів «Дні і зустрічі», присвячених громадським діячам, педагогам, письменникам.

    У 1919 емігрував до Франції, жив в Медоне під Парижем, публікується в емігрантських виданнях: «Відродження», «Сучасні записки» та ін, де виступає з оповіданнями з побуту еміграції і спогадами про Лескове, Плещеєві, Найденове, Лаврові, що увійшли згодом до збірки «За кордоном» (Белград, 1930). Співпрацював у журналі «Дзвони» (Рига), де опублікував літературно-критичні статті про творчість Б. К. Зайцева («Поет боргу і примирення». 1926. № 26), Е. Н. Чирикова (1927. № 29), а також рецензії на книги Буніна, Шмельова та ін