Віктор Пєлєвін

Фотографія Віктор Пєлєвін (photo Victor Pelevin)

Victor Pelevin

  • День народження: 22.11.1962 року
  • Вік: 54 роки
  • Місце народження: Москва, Росія
  • Громадянство: Росія Сторінок:

Біографія

Російський письменник-прозаїк, автор повісті «Омон Ра» (1992) та романів «Чапаєв і порожнеча» (1996), «Generation П» (1999). Лауреат численних літературних премій, серед яких «Малий Букер» (1993) і «Національний бестселер» (2004).

Віктор Олегович Пєлєвін народився 22 листопада 1962 року в Москві в сім’ї Зінаїди Ефремовны Семенової, шкільної викладачки англійської мови, і Олега Анатолійовича Пелевіна, викладача військової кафедри МВТУ імені Н.Е. Баумана. У 1979 році Віктор Пєлєвін закінчив середню англійську спецшколу № 31 (пізніше — гімназія № 1520) і поступив в Московський енергетичний інститут (МЕІ) на факультет електрифікації та автоматизації промисловості і транспорту, який закінчив у 1985 році. У квітні того ж року Пєлєвін був прийнятий на посаду інженера кафедри електричного транспорту МЕІ. Згадувалося також, що він служив в армії, у Військово-повітряних силах, проте роки його служби не називалися.

В 1987 році (за іншими даними — у квітні 1985 року) Пєлєвін вступив до очної аспірантури МЕІ, в якій провчився до 1989 року (дисертацію, присвячену проекту електроприводу міського тролейбуса з асинхронним двигуном, не захищав). У 1989 році Пєлєвін поступив в Літературний інститут ім. Горького, на заочне відділення (семінар прози Михайла Лобанова). Однак і тут він провчився недовго: в 1991 році його відрахували з формулюванням «за відрив від інституту» (сам Пєлєвін говорив, що його відрахували з формулюванням «як втратив зв’язок» з вузом). За визнанням самого письменника, навчання в Літературному інституті нічого йому не дала.

Під час навчання в Літінституті Пєлєвін познайомився з молодим прозаїком Альбертом Егазаровым і поетом (пізніше — літературним критиком) Віктором Куллэ. Егазаров і Куллэ заснували своє видавництво (спочатку воно називалося «День», потім «Ворон» і «Міф»), для якого Пєлєвін як редактор підготував тритомник американського письменника і містика Карлоса Кастанеди.

З 1989 по 1990 рік Пєлєвін працював штатним кореспондентом журналу «Face to Face». Крім того, в 1989 році він став працювати в журналі «Наука і релігія», де готував публікації з східного містицизму. У тому ж році в «Науці і релігії» був опублікований розповідь Пелевіна «Чаклун Ігнат і люди» (у Мережі можна знайти інформацію, що перше оповідання письменника був опублікований в журналі «Хімія і життя» і називався «Дід Ігнат і люди»).

У 1992 році Пєлєвін випустив перший збірник оповідань «Синій ліхтар». Спочатку книга не була помічена критиками, проте через рік Пєлєвін отримав за неї Малу букерівську премію, а в 1994 році — премії «Интерпресскон» і «Золотий равлик».

У березні 1992 року в журналі «Знамя» була опублікована повість Пелевіна «Омон Ра», яка привернула увагу літературних критиків і номінувалася на Букерівську премію. У квітні 1993 року в тому ж журналі опубліковано перший роман Пелевіна — «Життя комах».

У 1993 році Пєлєвін у «Незалежній газеті» опублікував есе «Джон Фаулз і трагедія російського лібералізму». Ставши відповіддю письменника на несхвальну реакцію деяких критиків на його творчість, згодом воно стало згадуватися в ЗМІ як «програмне». У тому ж році Пєлєвін був прийнятий до спілки журналістів Росії.

У 1996 році в «Прапора» був опублікований роман Пелевіна «Чапаєв і порожнеча». Критики говорили про нього як про перший в Росії «дзен-буддистком» романі, сам же письменник називав цей твір «першим романом, дія якого відбувається в абсолютній порожнечі». Роман отримав премію «Странник-97», а в 2001 році увійшов в шорт-лист найбільшою у світі літературної премії International Impac Dublin Literary Award.

У 1999 році вийшов роман Пелевіна «Generation П». У всьому світі було продано більше 3,5 мільйонів екземплярів роману, книга отримала ряд премій, зокрема, німецьку літературну премію імені Ріхарда Шенфельда, і придбала статус культової.

У 2003 році, після п’ятирічної перерви у публікаціях, вийшов роман Пелевіна «Dиалектика перехідного періоду. З нізвідки в нікуди» («DПП. NN»), за який письменник отримав премію Аполлона Григор’єва в 2003 році і премію «Національний бестселер» в 2004 році. Крім того, «DПП (NN)» увійшов до шорт-лист премії Андрія Білого за 2003 рік.

У 2006 році видавництво «Ексмо» випустило роман Пелевіна «Empire V», який увійшов в шорт-лист премії «Велика книга». Текст «Empire V» з’явився в інтернеті ще до публікації роману. Представники «Ексмо» стверджували, що це сталося в результаті крадіжки, однак деякі припускали, що це був маркетинговий хід видавництва.

У жовтні 2009 року вийшов роман Пелевіна «t». Автор книги став лауреатом п’ятого сезону Національної літературної премії «Велика книга» (2009-2010 рр., третій приз) та став переможцем читацького голосування.

У грудні 2011 року Пєлєвін випустив у видавництві «Ексмо» роман «S. U. N. F. F.» В лютому наступного року цей твір отримав премію «Електронна книга» у номінації «Проза року».

Пєлєвін — автор більше десятка творів, серед яких «Реконструктор» (1990), «Затворник и Шестипалый» (1990), «Вісті з Непалу» (1991), «Принц Держплану» (1991), «Жовта стріла» (1993), «Бубон верхнього світу» (1993), «Іван Кублаханов» (1994), «Зомбіфікація» (1994), «Священна книга перевертня» (2004), «Шолом жаху» (2005), «П5: Прощальні пісні політичних пігмеїв Піндостана» (2008), збірник «Ананасна вода для прекрасної дами» (2010). Твори письменника неодноразово ставилися в театрі. Так, у 2000 році Павло Урсул в будівлі Театру клоунади їм. Терези Дуровой представив виставу «Чапаєв і порожнеча», а в 2001 році київський театр ДАХ поставив з того ж роману спектакль «…четвертий зайвий…». У 2005 році в рамках театрального фестивалю NET у Театральному центрі на Страсному відбулася прем’єра вистави інтерактивного Живиле Монтвилайте Shlem.com за романом Пелевіна «Шолом жаху». У 2007 році на сцені філії московського театру ім. Пушкіна спектакль «Бубон верхнього світу», поставлений режисером Мариною Брусникиной за мотивами оповідань Пелевіна відкрив новий театральний сезон, а в лютому 2008 року в Театральному центрі на Страсному відбулася прем’єра вистави «Кришталевий світ» за однойменним оповіданням письменника (режисер Сергій Щедрін).

У 2008 році в ЗМІ з’явилася інформація про те, що компанія «Гарпастум-фільм» зніме фільм «А Хулі» за «Священній книзі перевертня» Пелевіна. У 2009 році стало відомо про зйомки в Німеччині фільму «Мізинець Будди» («Buddha’s little finger) за мотивами роману «Чапаеви порожнеча». 14 квітня 2011 року в російський прокат вийшов фільм «Generation П», знятий Віктором Гінзбургом за однойменним романом Пелевіна. Картина знімалася з жовтня 2006 по січень 2011 року, її бюджет склав 7,5 мільйонів доларів. Сам письменник у зйомках фільму участі не брав. Фільм виявився успішним, і в травні 2011 року Гінзбург оголосив про намір екранізувати ще один роман Пелевіна — «Empire V».

Літературні критики, крім буддійських мотивів, відзначали схильність Пелевіна до постмодернізму і абсурдизму. Згадувалося також і вплив езотеричній традиції і сатиричної наукової фантастики на творчість письменника. Книги Пелевіна переведені на основні мови світу, включаючи японський і китайський. За деякими даними, French Magazine включив Пелевіна у список 1000 найбільш впливових діячів сучасної культури.

Пелевін, зазначали ЗМІ, відомий тим, що не входить в «літературну тусовку», практично не з’являється на публіці, дуже рідко дає інтерв’ю і віддає перевагу спілкуванню в Інтернеті. Все це стало приводом для різних чуток: стверджувалося, наприклад,що письменника взагалі не існує, а під ім’ям «Пелевін» працює група авторів або комп’ютер. У травні 2011 року з’явилася інформація, що Пєлєвін буде особисто присутнім на церемонії вручення премії «Супер нацбест». Особливо наголошувалося, що це повинно було бути перша поява письменника на публіці. Але всупереч очікуванням Пелевін на церемонію не прийшов.

ЗМІ вказували, що Пєлєвін часто буває на Сході: наприклад, він був у Непалі, Південній Кореї, Китаї і Японії. Зазначалося, що письменник не називає себе буддистом, проте займається буддистськими практиками. За свідченнями людей, які знають письменника особисто, своє захоплення буддизмом Пєлєвіну вдається поєднувати з практичністю «грошових питаннях».

Пєлєвін неодноразово підкреслював, що, незважаючи на те, що його герої вживають наркотики, він сам наркоманом не є, хоча в молодості він експериментував з розширюють свідомість речовинами.

Пєлєвін не одружений. За даними на початок 2000-х років, він жив у Москві, в районі Чертаново.