Василь Симоненко

Фотографія Василь Симоненко (photo Vasiliy Simonenko)

Vasiliy Simonenko

  • День народження: 08.01.1935 року
  • Вік: 28 років
  • Місце народження: с. Біївці, Полтава, Україна
  • Дата смерті: 13.12.1963 року
  • Громадянство: Україна

Біографія

Український поет і журналіст, один з найбільш яскравих представників покоління «шістдесятників».

Василь Андрійович Симоненко народився 8 січня 1935 року в селянській родині в с. Биивцах Лубенського району Полтавської області. Виховувався без батька, однієї лише матір’ю, Ганною Федорівною, і дідом по материнській лінії.

Лише коли Симоненко отримав визнання як журналіст і поет, батько відвідав його, однак, дозволивши переночувати, на наступний ранок Василь відкрив перед ним двері зі словами: «Ти занадто запізнився, тато».

Зрілі роки

Обставини смерті

1962 року Василь Симоненко разом з А. Горською та Л. Танюком виявили місця поховання розстріляних НКВС на Лук’янівському та Васильківському цвинтарях, в Биківні, про що й було зроблено заяву до міської ради. Після цього його було декілька разів жорстоко побитий невідомими. У 1963 році, незабаром після побиття, він помер від швидкоплинної хвороби нирок.

Творчість

Писати вірші почав у студентські роки. В умовах допитливою радянської цензури друкувався неохоче: за його життя вийшли лише збірки поезій «Тиша і грім» (1962) і казка «Цар Плаксій і Лоскотон» (1963). Зате уже в ті роки набули великої популярності самвидавні поезії Симоненко. Тематично вони становили сатиру на радянський лад («Некролог кукурудзяному качанові», «Злодій», «Суд», «Балада про зайшлого чоловіка»), опис тяжкого життя радянських людей, особливо селянства («Дума про щастя», «Одинока матір»), викриття жорстокостей радянської деспотії («Брама», «ранітні обеліски, як медузи…»), таврування російського великодержавного шовінізму («Курдському братові») тощо Окремий значний цикл становлять твори, в яких поет висловлює любов до своєї батьківщини України («Задивляюсь у твої зіниці», «Є тисячі доріг», «Український лев», «Лебеді материнства», «Україні» та ін).

Самиздатовским творчістю Симоненко, за визначенням критики, став на шлях, указаний Тарасом Шевченком, й увійшов в історію української літератури як визначальна постать боротьби за державний і культурний суверенітет України другої половини 20 ст. Доля літературної спадщини Симоненка невідома. Його самвидавна поезія, на радянській Україні в незначній частині опублікована в спотвореному вигляді, поширилася за кордоном і була опублікована (разом фрагментами щоденника поета «Окрайці думок») у журналі «Сучасність» (ч. 1, 1965) і в збірці вибраних поезій Симоненка «Берег чекань» (1965 і 1973). В УРСР по смерті Симоненка з його спадщини видано казку «Подорож у країну Навпаки» (1964), збірка поезій «Земне тяжіння» (1964) і вибірка з творчості «Поезії» (1966), збірку новел «Вино з троянд» (1965; ці новели також увійшли у друге видання збірки «Берег чекань» за кордоном).

Критика

Радянська критика в перше десятиліття після смерті Симоненка намагалася паралізувати вплив його самоиздатовской поезії повним замовчуванням її, одночасно канонизировав спадщину померлого поета як бездоганно «партійне», але в подальшому, при виразній тенденції до замовчування творчості Симоненка в цілому, була розпочата ревізія його спадщини як несумісного з «партійністю» в літературі (М. Шамоту). Натомість високу оцінку, з особливим підкресленням громадянської мужності поета, отримала поезія Симоненка в самвидавницької критиці (В. Дзюба, І. Світличний, Тобто Сверстюк).