Василь Биков

Фотографія Василь Биков (photo Vasil Bykov)

Vasil Bykov

  • День народження: 19.06.1924 року
  • Вік: 79 років
  • Місце народження: д. Бички, Вітебська, Білорусь
  • Дата смерті: 22.06.2003 року
  • Громадянство: Білорусь
  • Оригінальне ім’я: Василь Биков
  • Original name: Vasiliy Bykov

Біографія

Чоловіків, народжених у першій половині двадцятих років минулого століття, називали ‘убитим поколінням. Вони винесли на собі всі лиха Великої Вітчизняної війни, і до Перемоги дожили лише деякі їх них. Письменник Василь (Василь) Володимирович Биков сповна пережив всі лиха військового часу, він належав йому, і книги письменника – це не просто достовірний розповідь про тих днях, це ще і відображення законів правди і совісті, вдосконалення людської душі серед нелюдських випробувань.

Чоловіків, народжених у першій половині двадцятих років минулого століття, називали ‘убитим поколінням. Вони винесли на собі всі лиха Великої Вітчизняної війни, і до Перемоги дожили лише деякі їх них. Письменник Василь (Василь) Володимирович Биков сповна пережив всі лиха військового часу, він належав йому, і книги письменника – це не просто достовірний розповідь про тих днях, це ще і відображення законів правди і совісті, вдосконалення людської душі серед нелюдських випробувань.

Василь Биков (Васіль Быкаў) — уродженець білоруської села Бички (Вітебська область). Він з’явився на світ 19 червня 1924 року в селянській сім’ї, з раннього дитинства дуже добре малював. У 1939 році, закінчивши неповну середню школу в селі Кубличи, Василь вступив в Витебское художнє училище. Однак опановувати професію скульптора йому довелося недовго – в 1940 році студентські стипендії скасували, і щоб прогодуватися, молодий чоловік пішов вчитися в школу ФЗН. В травні 1941 року, після закінчення навчального року, Василь эскстерном склав іспити за курс середньої школи і відправився відвідати своїх українських рідних. Війна застала його на землі України.Юнак був мобілізований на оборонні роботи і відступав разом з військовими частинами до Бєлгорода, де і відстав від основної колони інженерного батальйону. Його затримав комендантський патруль, і за підозрою в шпигунстві Василя кілька днів протримали під арештом. За словами Бикова, перед відходом з Бєлгорода були розстріляні

всі його співкамерники, його ж самого літній охоронець пошкодував і дав утекти, вистріливши в повітря. Биков пішки вирушив до Харкова, де йому вдалося приєднатися до своєї оборонної команді. Так, відступаючи разом з військами, Василь дійшов до Саратовської області, де навчався у залізничному училищі. У 1942 році Бикова призвали в армію і направили в Саратовське училище піхоти, яке він закінчив у 1943 році у званні молодшого лейтенанта. Він брав участь у боях під Кривим Рогом, Знаменкой, Олександрією. В бою під Северинкой (Кіровоградська область) Василь дивом не був розчавлений німецьким танком, отримав важкі поранення і зумів дістатися до санчастини, в той час як командир написав рапорт про його загибель, і досі на братській могилі біля Северинки значиться ім’я Бикова. Після лікування в госпіталі майбутній письменник брав участь у Яссько-Кишинівській операції, в боях за Румунію, Угорщину, Болгарію і закінчив війну в Австрії, отримавши орден Червоного Прапора. Після демобілізації в 1947 році Биков працював у редакції газети ‘Гродненська правда’ і опублікував кілька оповідань. У 1949 році він знову був покликаний в армію і остаточно демобілізувався лише в 1955 році, дослужившись до майора. Василь Биков повернувся в Гродненську правду’ і серйозно зайнявся літературною працею.

Творчість Бикова, який розповідав про побачене і пережите ним на війні, відносили до категорії ‘лейтенантской прози’, представленої іменами Бондарєва і Нагибіна. У 1959 році була опублікована пе

рвая повість починаючого письменника під назвою «Журавлиний крик», а вийшла у світ в 1961 році ‘Третя ракета’ принесла йому всесоюзну славу. Величезний успіх мала повість ‘Альпійська балада'(1963), за якою був знятий фільм, який отримав кілька нагород. В «Альпійській баладі’ Биків першим з радянських письменників показав полон як трагедію, а не як провину героя, і наважився описати любовні почуття між радянським солдатом і італійською дівчиною. Безкомпромісність і прагнення передати жорстоку правду війни характеризували повість ‘Мертвим не боляче’ (1965), де автор без прикрас описував війну так, як він її бачив своїми очима. Відхід від ідеологічних штампів обійшовся Василю Володимировичу дорого – письменника була відкрита справжня травля. Крім гнівних статей в газеті, дружину письменника викликали на ‘розмова’ в органи безпеки, в їх квартирі розбили вікна, а на зборах Бикова таврували і пропонували ‘забиратися на захід’. Фронтовик не відступив. Вийшла у 1970 році повість ‘Сотників’ з нещадною відвертістю розкрила тему зради і змусила говорити про талант Василя Володимировича. Він був обраний секретарем Городнянського відділення білоруської спілки письменників. Подією літературного життя ставала кожна нова повість Бикова –удостоєні Державної премії ‘Обеліск’ (1971) та Дожити до світанку’ (1974), ‘Піти і не повернутися’ (1978), на основі якої була створена популярна п’єса. Новим поворотом творчості Бикова стала повість ‘Знак біди’

(1982), відзначена Ленінською премією. Розповідь про літніх селян, які пережили німецьку окупацію і роблять вибір на користь добровільного відходу з життя, літературознавці називають самим антивоєнним твором Бикова. Тема морального вибору і взаємини людини і режиму залишається провідною і в повістях ‘Кар’єр'(1986), ‘В тумані'(1987), ‘Облава’ (1990).

Дев’яності роки знову привели Ст. Бикова до протистояння з владою. Ще в 1988 році він був біля витоків створення Білоруського Народного Фронту, потім очолював білоруський ПЕН-Центр. Після подій осені 1993 року Биков був у числі підписали знамените ‘лист 43’ на адресу Єльцина з вимогою переобрання Верховної Ради. Після перемоги на президентських виборах у Білорусії А. Лукашенко письменник не раз виступав з критикою його курсу. Проза Бикова цього періоду продовжувала залишатися документально точної і безжальної (‘Полюби мене, солдатик’, ‘Афганець’, ‘Вовча яма’). У 1997 році Василь Биков на запрошення ПЕН-Центру виїхав до Фінляндії, потім проживав у Німеччині та Чехії. Найзначнішим його твором цього періоду стала автобіографічна книга «Довга дорога додому’ (2002). У цьому ж році Бикову був поставлений страшний діагноз – рак шлунку. Він був прооперований у празькій клініці, а у 2003 році, за місяць до своєї смерті повернувся до Білорусі. Письменник, який, за твердженням критиків, так і не повернувся з війни, помер у пам’ятну дату 22 червня. Він похований на Східному кладовищі Мінська.