Валерій Шевчук

Фотографія Валерій Шевчук (photo Valeriy Shevchuk)

Valeriy Shevchuk

  • День народження: 20.08.1939 року
  • Вік: 77 років
  • Місце народження: Житомир, Україна
  • Громадянство: Україна

Біографія

Український письменник-шістдесятник, майстер психологічної прози, автор ряду літературознавчих та публіцистичних праць.

Валерій Олександрович Шевчук народився 20 серпня 1939 р. у родині шевця в Житомирі. Після закінчення в 1956 році школи хотів стати геологом, але, розчарувавшись у геології, поїхав в Лісотехнічний інститут. Не вступив і повернувся додому. Працював при ремонті Житомирського сільськогосподарського інституту будівельним підсобним робітником. У цей період захоплювався вивченням літератури, зокрема української. Особливе враження справили на майбутнього письменника книга Д. Багалія «Григорій Сковорода — український мандрівний філософ» і твори І. Франка.

У 1957 році Шевчук закінчив технічне училище і був відправлений працювати на бетонному заводі. У 1958 році він вступив на історико-філософський факультет Київського університету. Навчаючись, налагодив стосунки з літературними студіями: «Січ» (студія імені Ст. Чумака) і «Молодь», писав вірші, з 1960 року почав писати новели.

Дебют, 1960-е

У 1961 році Шевчук дебютував з розповіддю «Настуся» про Т. Шевченка в збірнику «Вінок Кобзареві», що вийшов у Житомирі. Весною 1961 року літературна студія «Січ» видала стінгазету «Заспів», в якій був надрукований розповідь Ст. Шевчука «щось хочеться» (пізніша назва «Кілька хвилин до вечора» — збірка «Долина джерел»). На той оповідання був гострий відгук в університетській газеті «За радянські кадри». За газету «Заспів», де був намальований Т. Шевченко із зеленими вусами, Шевчука хотіли вигнати з університету, тягали в КДБ, допитували, однак виключили художника, який малював ту газету.

У 1961 році Шевчук написав 18 коротких новел і першу статтю «С. Васильченко в Коростишівській семінарії» для житомирського збірника, наступного року написав 20 новел, частину з яких надрукував переважно в журналах «Вітчизна» і «Літературна Україна». Деякі з них перекладені на інші мови, а одне — «Вона чекає його, чекає» — була навіть екранізована В. Жилком (студентська робота). Після закінчення університету Ст. Шевчук був відправлений до Житомира кореспондентом газети «Молода гвардія» В листопаді був взятий до армії, служив у Мурманській області. В армії знову почав писати вірші, не припиняючи роботи над прозою.

Повернувся додому в 1965 році саме в той час, коли почалися масові політичні арешти серед української інтелігенції, був у кінотеатрі «Україна», протестуючи проти масових репресій. У вересні влаштувався в науково-методичний відділ музеєзнавства, який містився в Києво-Печерській лаврі (враження від цієї роботи відбилися в повісті «Голуби під дзвіницею»). У 1966 році закінчив повість «Крестопоклонный», в якій відбив враження від студентського життя. Був заарештований його брата, тому Валерій змушений був звільнитися з роботи. Причиною арешту брата було те, що він вирішив набрати в друкарні і відбити для себе як пам’ятку часу статтю про процес над Погружальським. За це брат дістав п’ять років концтабору суворого режиму. У 1967 році вийшла книжка «Серед тижня». Ст. Шевчук став членом Спілки письменників України. У 1969 році він написав повість «Золота трава» (надрукована в 1984 році) і перший варіант повісті «Мор», до якої він повернувся в 1980 році і зробив остаточну редакцію в 1983-м. Писав історичні й фольклорно-фантастичні оповідання, статті, вийшла книжка «Вечір святої осені», в якій було надруковано вісім нових оповідань.

1970-і і 1980-е

У важкі сімдесяті роки твори письменника майже не друкували, тому він змушений був писати «для себе». Протягом 1979 — 1999 Ст. Шевчук видав книги: «Крик півня на світанку» (1979), «Долина джерел» (1981), «Тепла осінь» (1981), «На полі смиренному» (1983), «Дім на горі» (1983), «Маленьке вечірнє інтермеццо» (1984), «Барви осіннього саду» (1986), «Три листки за вікном» (1986), «Кам’яне луна» (1987), «Птахи з невидимого острова» (1989), «Дорога в тисячу років» (1990), «Панна квітів» (1990), «Із вершин та низин» (1990), «Стежка в траві. Житомирська сага» (у 2 т., 1994), «У череві апокаліптичного звіра» (1995), «Козацька держава. Етюди до історії української державності» (1995), «Око прірви» (1996), «Жінка-змія» (1998), «Юнаки з вогненної печі» (1999), «Біс плоті» (1999) та інші.

У 1986 році Шевчуку присвоєне звання «Заслужений діяч польської культури», наступного року він був удостоєний Шевченківської премії за роман «Три листки за вікном». З 1988 року Ст. Шевчук — ведучий історичного клубу «Літописець» при Спілці письменників України. У 1999 році винагороджений «Орденом князя Ярослава Мудрого» V ступеня.

Даний час

На сьогоднішній день Ст. Шевчук — викладач Київського національного університету ім. Т. Шевченка, ведучий історико-суспільних циклових річних програм Українського радіо: «Козацька держава», «Київ, культурний і державний», «Загадки і таємниці української літератури», «Цікаве літературознавство».

Ст. Шевчук — лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка, премії фонду Антоновичів, літературних премій ім. Е. Маланюка, О. Пчілки, О. Копиленка, І. Огієнка, премії в галузі гуманітарних наук «Визнання» (2001). Він є автором близько 500 наукових і публіцистичних статей з питань історії літератури, дослідником і перекладачем современног української мови творів давньоукраїнської літератури.