Вадим Козовий

Фотографія Вадим Козовий (photo Vadim Kozovoy)

Vadim Kozovoy

  • День народження: 28.08.1937 року
  • Вік: 61 рік
  • Місце народження: Харків, Україна
  • Дата смерті: 22.03.1999 року
  • Громадянство: Росія

Біографія

Російський поет, есеїст, перекладач і истолкователь французької поезії XIX—XX ст. Писав російською і французькою мовами.

З 1954 навчався на історичному факультеті МДУ.

У дні першого Московського міжнародного фестивалю (1957) був заарештований за звинуваченням в участі в неофіційному гуртку «Союз патріотів» (т. н. «справа Лева Краснопевцева», «справа молодих істориків», засуджений на 8 років ув’язнення. Перебував у мордовських таборах суворого режиму, де познайомився зі своєю майбутньою дружиною, дочкою Ольги Ивинской Іриною Ємельянової, теж отбывавшей табірний термін.

Після звільнення (28 жовтня 1963) повернувся до Москви, працював у Музеї східних культур (до 1968), був дружньо підтриманий К. Е. Пінським, М. В. Алпатовым, Н. В. Харджиевым, з надзвичайною активністю включився в літературне життя:

Підготував комментированное французьке видання «Роману про Трістані та Ізольді» (1967),

опублікував переклади з Анрі Мішо (1967) і Рене Шара (1973),

підготував, майже цілком переклав і прокоментував те есеїстики Поля Валері «Про мистецтво» (1976, републ.1993),

перевидав зі своїми коментарями і статтею збірник переказів Бенедикта Лівшиця «Від романтиків до сюрреалістів» (1970),

опублікував перші переклади з Лотреамона, Рембо, Малларме (1980-1981), над якими продовжував працювати і пізніше.

У Лозанні вийшла збірка його віршів «Грозова відстрочка» (1978).

Став членом Французького ПЕН-центру (1974).

Французький період

17 лютого 1981 р. на запрошення Р. Кулі, всупереч інтриг радянської влади і під тиском французьких офіційних осіб, за підтримки літературної громадськості був випущений за кордон для лікування сина у Франції. У 1985 до нього приєдналася дружина і молодший син Андрій, з 1987 К. — французький громадянин. Працював у паризькому Національному центрі наукових досліджень (CNRS), був близький з А. Мішо, Р. Кулею, М. Бланшо, Ж. Граком, П. Сувчинским, М. Окутюрье, Ж. Дюпеном, М. Дегі, Ж. Нива, Ж-К. Маркаде, К. Помяном, А. Береловичем та ін. Випустив збірки віршів «Геть від пагорба» (1982), «Поіменне» (1988), книга його вибраних віршів вийшла паралельно російською та французькою мовами (1984). Виступав з літературними читаннями, співпрацював з журналами «Поезі», «Деба», газетами «Російська думка», «Монд». Був нагороджений орденом літератури і мистецтва Франції (1985).

Характеристика творчості

У напруженій, «темної» стилістичній манері віршів і абсурдистської прози В. К. традиції «хитромудрої» російської словесності від Авакума і Гоголя до А. Білого і А. Ремізова з’єднуються з пошуками європейського модерну від Бодлера, Лотреамона, Рембо до французьких сюрреалістів, П. Реверді, Р. Кулі і А. Мішо. Збірник програмних есе про російської поезії (Анненський, Білий, Хлєбніков, Пастернак, Цвєтаєва, Хармс) в її зв’язку з європейським модерном рубежу століть і антропологічними катаклізмами ХХ століття «Поет у катастрофі» вийшов з друку вже в пострадянській Росії (1994).

Посмертні видання

Після смерті В. К. в Росії були опубліковані його вибрані переклади (2001), збірка його пам’яті «Твій нерасшатанный світ» (2001), книга російських і французьких есе різних років «Таємна вісь» (2003) та ін. Обрані франкомовні есе були надруковані у Франції (2003).