Улас Самчук

Фотографія Улас Самчук (photo Ulas Samchuk)

Ulas Samchuk

  • День народження: 20.02.1905 року
  • Вік: 82 роки
  • Місце народження: с. Дермань, Волинь, Україна
  • Дата смерті: 09.07.1987 року
  • Громадянство: Україна

Біографія

Український письменник, журналіст і публіцист. Творчість Самчука було широко відоме в українській діаспорі, однак лише на початку нового тисячоліття стало повертатися на Україну.

Народився в родині заможних селян. В 1913 році сім’я переїхала в с. Тилявку, проте зберегла зв’язок з тим селом, де вони проживали раніше. У 1917-1920 рр. Самчук навчався в 4-класної вище-початкової школі при Дерманської Св. Феодорівською учительською семінару. У 1921-1925 роках — в Кременецькій українській мішаній приватній гімназії ім. Івана Стешенка.

По закінченні громадянської війни більша частина Волині увійшла до складу Польщі. Не встигнувши закінчити гімназії, в 1925 Самчук був покликаний в Військо Польське. Служив в гарнізоні р. Тарнова. 23 серпня 1927 р. дезертирував і втік до Німеччини. Там працював р. Бойтен наймитом у місцевого жителя, розвозив залізні заготовки. З 1927 р. навчався в університеті р. Бреслау (нині — Вроцлав). У нього склалися дружні стосунки з німцем Германом Блюме, який спонсорував його навчання, а його мати навчила його німецької мови. Пізніше Самчук зустрів Блюме вже після початку війни — Блюме керував цивільної поліції райхскомісаріату України, і за його клопотанням у 1942 р. Самчук був звільнений з-під арешту.

З 1925 Самчук почав друкувати оповідання в журналі «Духовна Бесіда» у Варшаві, пізніше — в журналі «Літературно-науковий вісник» та ін Розповіді були видані окремим збірником «Віднайдений рай» (Знову знайдений рай) в 1936 р.

У 1929 р. переїздить до Чехословаччини, навчається в Українському вільному університеті в Празі. Тим не менше, йому так і не вдалося закінчити жоден з внз, в яких він навчався. Тим не менш, Самчук, займався самоосвітою, самостійно оволодів німецькою, польською, чеською, російською, менше французькою мовами.

У Чехословаччині він жив з 1929 по 1941 р. В цей час Прага була одним з центрів українського культурного життя. Тут він познайомився з видатними культурними діячами, які в тій чи іншій мірі симпатизували ОУН чи навіть входили в її склад — серед них письменник Олександр Олесь, його син — відомий діяч ОУН Олег Кандиба-Ольжич), Спиридон Черкасенко, Олекса Стефанович, Степан Смаль-Стоцький, Дмитро Дорошенко та ін Самчук входив до складу українського Студентського академічного товариства, а коли в 1937 р. за ініціативою Коновальця Є. в Празі була створена культурна референтура Правління ОУН, її очолив один Самчука — Олег Ольжич, а сам Самчук очолив Секцію діячів мистецтва, письменників і журналістів.

В 1941 р. у складі однієї з Похідних груп ОУН (прихильників А. Мельника) Самчук прибув до Рівного, яке стало адміністративним центром створеного німцями Рейхскомісаріату Україна. Був головним редактором газети «Волинь» до початку 1944 р. Передові статті Самчука в газеті було підкреслено нейтральними, позбавленими емоційних закликів до пошуку «ворогів». У 1942 р., коли рейхскомісар Е. Кох розгорнув репресії проти українських націоналістів, Самчук був заарештований, але звільнений по клопотанню свого давнього знайомого Р. Блюме (див. вище).

Самчук мав досить широке коло знайомств в окупаційній адміністрації, здійснив ряд поїздок по всій території окупованої України, враження від яких він описав у своїх публікаціях. Багато з його вражень часів окупації описані в романах «Чого не вилікує вогонь» і «ОСТ».

У 1944-48 жив у Німеччині, був одним із засновників і головою літературної організації МУР. У 1948 переїхав до Канади, заснував видавництво «Слово» (1954).

[правити]

Літературна творчість

Перше оповідання «На старих стібках» (На старих стежках) Самчук опублікував у 1926 р. у варшавському журналі «Наша бесіда», а з 1929 р. постійно співпрацював з журналами «Літературно-науковий вісник», «Дзвони» (Львів), «Самостійна думка» (Чернівці), «Розбудова нації» (Берлін), «Сурма».

Найбільш відоме з його творів — трилогія «Волинь» (І—III, 1932-1937), де виведено збірний образ молодого українця кінця 1920-их — початку 1930-их рр. у пошуку національної самоідентифікації. Ідеї роману продовжені в повісті «Кулак» (1932).

У романі «Марія» (1934) письменник звертається до теми масового голоду на українських землях у 1932-1933 рр. у романі «Гори говорять» (1934) — боротьба гуцулів проти угорських загарбників на Закарпатті.

У повоєнні роки пише сюжетне продовження роману «Волинь» — роман-хроніку «Юність Василя Шеремети» (І-ІІ, 1946-47). У незакінченої трилогії «Ост» («Морозів хутір» (1948), «Темнота» (1957)) зображені українці в період окупації та в післявоєнний радянський період. Роман «Чого не гоїть вогонь» (1959) присвячено боротьбі УПА, роман «На твердій землі» (1967) — жизниукраинских емігрантів в Канаді.

Автор спогадів про другу світову війну — «п’ять по дванадцятій» (1954), «На білому коні» (1956).