Сюсаку Ендо

Фотографія Сюсаку Ендо (photo Shusaku Endo)

Shusaku Endo

  • День народження: 27.03.1923 року
  • Вік: 73 року
  • Місце народження: Токіо, Японія
  • Дата смерті: 29.09.1996 року
  • Громадянство: Японія Сторінки:

Біографія

Осмислення самої можливості і характерних особливостей християнства в Японії — центральна тема творчості письменника. Часто називається «японським Гремом Гріном». Основні твори: романи «Мовчання», «Самурай», «Скандал», «Глибока річка», нариси «Матері» і «Життя Ісуса». Твори перекладені на багато мов світу, включаючи російську.

Сюсаку Ендо народився в Токіо в 1923 році другим сином у родині службовця банку Цунэхисы Ендо і скрипальки Іку. У 1926 році у зв’язку з переведенням по службі батька сім’я переїхала в окуповану Японією Маньчжурії і влаштувалася в Даляні. Там же Ендо у віці 6 років поступив в початкову школу. Найбільш яскравими враженнями, винесеними Ендо з дитинства, стали суперечливі почуття, викликані все більшою прихильністю до особливої обстановці і природі Маньчжурії на тлі туги за рідною Японії. Не менш сильне враження справляла на нього і мати, яка до знемоги дні безперервно займалася музикою (образ стертих у кров від безперервних занять її пальців назавжди врізався в пам’ять). Частину життя, проведена Ендо в Маньчжурії, закінчилася в 1933 році з розлученням батьків (передували йому сімейні негаразди постійно травмували дитячу психіку), після якого він з матір’ю повернувся в Японію, в її рідне місто Кобе.

В Кобе Ендо продовжив своє навчання в місцевій початковій школі, а також став регулярно супроводжувати матір, посещавшую проповіді в католицькій церкві. У 12 років за наполяганням матері він прийняв католицизм (у хрещенні Павло). Там же в Кобе Ендо закінчив середню школу. Успішність його при цьому з кожним роком ставала все гірше. У школі Ендо зазнавала всіляких принижень з-за своєї віри, тоді в Японії панували націоналістичні звичаї, особливо в передвоєнні роки. Ці пригнічення зміцнили віру Ендо.

Університетські роки

Лише по закінченні трьох років з моменту закінчення середньої школи Ендо поступив в підготовчу школу при філологічному факультеті Університету Кейо. В результаті конфлікту з батьком, настаивавшем на медичній кар’єрі сина, Ендо був позбавлений спадщини та якої б то ні було батьківської допомоги, що змусило його піти з дому і поєднувати навчання з випадковими заробітками. Деякий час він жив у студентському гуртожитку, комендантом якого тоді був видний представник японського релігійного екзистенціалізму Есіхіко Йосіміцу. У загальній плутанині, що передувала капітуляції Японії, занять практично не проводилося, а студенти, включаючи Ендо, були мобілізовані на примусові роботи на військовому заводі Кавасакі. Незважаючи на це, Ендо під впливом Йосіміцу і його кола почав інтенсивне самоосвіта, вперше серйозно звернувшись до книг. За порадою того ж Йосіміцу, Ендо познайомився з роботами неотомиста Жака Марітена. Крім теологічної та філософської літератури, Ендо у ті ж роки відкрив для себе поезію (в першу чергу, Рільке).

Призовна комісія за результатами огляду визнала його придатним до служби, проте в армію він так і не був покликаний з-за виявленого в останній момент плевриту, дав йому право на відстрочку, закінчення якої збіглося з завершенням війни. Після закінчення війни Ендо на хвилі зростання свого інтересу до французької літератури вступив на відповідне відділення філологічного факультету Університету Кейо, почавши спеціалізуватися на літературі сучасних письменників-католиків (Моріак, Бернанос та ін). Перший рік навчання в університет

е ознаменувався початком багаторічної дружби з Сетаро Ясуокой і поверненням в рідний дім після вирішення конфлікту з батьком.

На 1947 рік припали перші публікації Ендо, який дебютував в якості есеїста. На прохання одного з своїх однокурсників, подрабатывавшего у видавництві «Кадокава-сетэн», їм була написана стаття «Божества і Бог». Робота привернула увагу відомого літератора Кійосі Дзиндзай і за його рекомендацією була опублікована у відомому журналі «Сікі» («Пори року») того ж видавництва. Свій розвиток стаття отримала в який був, по суті, програмним і предвосхищавшим основні теми Ендо-романіста нарисі «Що означає бути письменником-католиком», опублікованому на сторінках «Міта бунгаку».

Після закінчення університету в 1949 році Ендо поступив на службу в видавництво «Бібліотека Камакуры», де брав участь у роботі на енциклопедією зарубіжної літератури ХХ століття. Енциклопедія опублікована не була у зв’язку з фінансовими труднощами, який у післявоєнні роки стало відчувати видавництво. В кінці того ж року в журналі «Косэй» («Індивідуальність») вийшла критична стаття Ендо «Тайдзюн Такеда — кастрація духа», а також почалася його робота у видавництві «Католицький дайджест», куди він був прийнятий разом з демобілізованим старшим братом. Рання есеїстика Ендо прийняла деякий розголос в літературних колах Японії того часу, що сприяло його прийняття до складу членів додзінсі «Міта бунгаку».

Навчання у Франції

У 1950 році Ендо опинився у Франції, увійшовши в число перших японських студентів, відправлених в повоєнні роки за кордон на державні кошти для продовження освіти. Після недовгого перебування в Марселі і Руані, він переїхав у Ліон, де в місцевому університеті приступив до дослідження сучасної католицької літератури. Навчання в університеті Ліона тривало два з половиною роки, після чого Ендо перебрався в Париж, плануючи там продовжити свої дослідження, однак у зв’язку з різким погіршенням стану здоров’я і викликаним цим двомісячних знаходженням в госпіталі Журден був змушений у 1953 році повернутися в Японію. Ще перебуваючи у Франції, за посередництва учасників «Міта бунгаку» Ендо відіслав в Японію цілу серію есе про своє перебування за кордоном для публікації в журналі «Гундзи» і «Католицькому дайджесті». Серія відкривалася есе «Пригоди французького студента». Після повернення Ендо в Японію весь цикл був перевиданий окремою книгою, яка отримала назву «Французький студент». Після повернення з Франції Ендо відновив роботу в «Католицькому дайджесті», редакцію якого він очолив.

Після повернення до Японії

З 1954 року Ендо почав викладати в Токійському інституті культури. У тому ж році за посередництва Сетаро Ясуока він зблизився з колом літераторів, згодом увійшли на чолі з самим Ендо в історію літератури Японії як «треті нові». Наприкінці 1954 року була написана дебютна для Ендо повість «До Адена», яка отримала високу оцінку в колі учасників «Міта бунгаку», де вона і була опублікована. У тому ж році Ендо важко пережив смерть своєї матері, під сильним впливом якого він перебував аж до її смерті. Образ матері і її метаморфози лягли в чому в основу свого роду жіночого тлумачення Христа і примату жіночого почала в багатьох подальших творах письменника.

Другою значущою художньою роботою Ендо стала опублікована в «Гэндай бунгаку» («Сучасна література») повість «Біла людина» (1955), яка отримала вже широке визнання і принесла її автору премію імені Рюноске Акутагави. Дилогію з «Білою людиною» склала завершена у тому ж році повість «Жовтий людина». Рік став у ряді відносин поворотним для Ендо: з нього починався відлік його літературної кар’єри в якості одного з найбільших письменників Японії ХХ століття, так і подружнього життя з Дзюнко Окада, шлюб з якою тривав до самої смерті Ендо. Народжений в наступному році від цього шлюбу перший син був названий Рюноске, в честь Рюноске Акутагави і нагородження Ендо премією імені цього письменника.

У 1957 році Ендо приступив до роботи над принесли йому широке визнання і згодом переведений на багато мов світу романом «Море і отрута», серійна публікація якого почалася у журналі «Бунгакукай» (була завершена в 1958 році, і в тому ж році удостоєна премій видавництв Сінто і Майніті, виданий у 1964 році «Молодою гвардією» переклад роману на російську мову, здійснений П. Петровим, став одним із перших перекладів творів Ендо на іноземні мови взагалі). Там же була надрукована одна з перших проб Ендо як п’єса драматурга «Цариця». У 1958 році у складі японської делегації Ендо разом з такими видатними літераторами Японії післявоєнних років, як Сей Іто, Хіросі Нома, Сюїті Като, Цуяко Миякэ і Масафумі Накагава, відвідав Ташкент в якості учасника чергової Конференції письменників країн Азії і Африки. На зворотному шляху делегація побувала в Москві — єдиний раз, коли Ендо був у Росії.

У 1959 році після завершення двох великих творів («Шановний пане дурень» і «Вулкан») Ендо звернувся до вивчення життя Маркіза де Сада, інтерес до персони якого зародився у нього ще під час перебування у Франції. У вересні того ж року в журналі «Гундзи» починалася серійна публікація його «Біографії де Сада». Для збору необхідних матеріалів для подальшої роботи над книгою Ендо у супроводі дружини знову відвідав Францію, де зустрівся з Жильбером Лелі і П’єром Клоссовськи, відомими інтерпретаторами творчості де Сада. Крім Франції побувавши в Англії, Іспанії та Греції, Ендо здійснив паломництво в Єрусалим, після чого повернувся в Японію в січні 1960 року.

Після повернення Ендо знову пережив різке погіршення стану здоров’я і був госпіталізований в клініку при Токійському університеті, а в кінці того ж року був переведений в клініку при Університеті Кейо. Незважаючи на важкий стан, він продовжував активно працювати: в кінці 1960 року вийшла в чому знакова для його розуміння Біблії книга «Біблійні жінки». Наступний рік також був проведений в лікарні, де Ендо переніс три операції на легенях. Так до кінця і не оговтавшись, в липні 1962 року Ендо нарешті покинув клініку, однак швидко повернутися до повноцінного творчого життя не зміг: цим роком датовано лише кілька невеликих есе. У наступні роки Ендо відновив активну літературну діяльність, публікую численні роботи малої форми і виношуючи задум нового роману («Мовчання»), для збору матеріалів до якого він у 1965 році разом з іншим письменником-католиком Сюмоном Міурою вирушив у Нагасакі, колиски японського християнства. «Мовчання» було опубліковано в 1966 році. У тому ж році театральним режисером Хіросі Акутагава була поставлена, створена на основі того ж матеріалу п’єса «Золота країна». За «Мовчання» Ендо був удостоєний премії Танідзакі.

У 1967 Ендо був призначений на посаду лектора в університеті Сэйо, а також був обраний головою Японського союзу письменників. Продовжуючи співпрацю з Сюмоном Міурою, Ендо у співавторстві з ним видав біографічний праця «Інтелігенція епохи зародження християнства в Японії». У тому ж році Ендо, отримавши запрошення від португальського уряду взяти участь в урочистостях з приводу 300-річчя з дня народження Святого Вінсента, відвідав Португалію, де виступив з доповіддю, на зворотному шляху знову побувавши в Парижі та Римі. У 1968 році Ендо очолив редакцію журналу «Міта бунгаку», довгий час залишався свого роду трибуною для письменників, що примикали до кола «третіх нових».

У 1979 був удостоєний літературної премії Емиури. Отримав почесну докторську ступінь в університеті Санта-Клара (Каліфорнія в 1985 і в Джорджтаунському університеті — 1987.

Останні роки життя і смерть

У 1990-і роки стан здоров’я значно погіршився. У 1993 році їм був перенесений перитонеальний діаліз. Після операції стан був критичним, слідом за нею одужання сприймалося як диво. Важкі фізичні страждання Ендо зміг подолати і воспрять духом, намагаючись ототожнити себе з біблійним Іовом і почати роботу над написанням коментаря до Книги Йова. Задум залишився нереалізованим: 29 вересня 1996 року у віці 73 років письменник помер від пневмонії, викликаної поширенням інфекції, що послідував за застряванням в горлі шматків їжі. Не дивлячись на вчасно надану допомогу, для довгі роки жив з одним легким Ендо, цей нещасний випадок виявився смертельним. Відспівування було проведено в токійській церкви Святого Ігнатія. Згідно з останньою волею Ендо в труну були покладені дві його книги, «Мовчання» та «Глибока річка», які він сам вважав ключовими у своїй творчості.

Нагороди

Ендо лауреат практично всіх літературних премій Японії. У 1955 році його удостоюють Премії імені Рюноске Акутагави за книгу «Біла людина». У 1966 він отримує Премію імені Дзюн’ітіро Танідзакі за «Мовчання». За книгу «Самурай». Ендо стає лауреатом літературної премії імені Номи 1980 року.

Кілька разів Ендо був номінований на здобуття Нобелівської премії з літератури, але так і не отримав її. Деяким членам Нобелівського комітету не сподобалася книга Ендо «Скандал» , її вважали порнографією.