Семен Борзунов

Фотографія Семен Борзунов (photo Semen Sborzunov)

Semen Sborzunov

  • День народження: 23.02.1919 року
  • Вік: 97 років
  • Місце народження: Студене, Воронезька, Росія
  • Громадянство: Росія

Біографія

У 1951 році після закінчення Військово-політичної академії С. Борзунов ряд років працював відповідальним редактором журналу «Блокнот агітатора» (видання Головного політуправління СА і ВМФ). У 1960 році призначений головним редактором редакції художньої літератури, а в 1972 — заступником головного редактора Військового видавництва МО СРСР. У 1979 році, після 40 років календарної служби в армії у званні полковника він йде у відставку. Два роки працює заступником головного редактора літературно-мистецького журналу «Знамя», а з 1981 року — на тій же посаді в «Роман-газеті», де і понині є членом редколегії.

Народився 23 лютого 1919 року в селі Студене Аннінського району Воронезької області, в родині селянина-бідняка. Батько, Михайло Юхимович, займався землеробством, брав участь у Першій світовій війні, нагороджений Георгіївським хрестом і медаллю «За хоробрість». У 1920 році загинув під Воронежем у боях з денікінцями. Вітчим, Шерстняков Олексій Дмитрович, брав участь у Громадянській та Великій Вітчизняній війнах, загинув у 1942 році. Мати, Ганна Миколаївна, більшу частину свого життя одна виховувала сімох дітей (двох від першого і п’ятьох від другого шлюбу). Дружина, Надія Антонівна, — учасниця війни, закінчивши педагогічний інститут, працювала викладачем німецької мови. Донька, Світлана — викладач англійської мови.

У середині 30-х років Семен Борзунов зміг закінчити лише семирічку. Він змушений був допомагати матері утримувати родину. До 1937 року працював у колгоспі, потім старшим піонервожатим у школі, а в кінці того ж року, як активний сількор, був запрошений на посаду литсотрудника в районну газету. Працював з вогником, виявляючи творчий підхід до справи та ініціативу. Незабаром в популярному столичному журналі «Робітничо-селянський кореспондент» про нього з’явився нарис «Від селькора до журналіста». В 1939 році перед відходом в армію Семен пробував свої сили в Воронезької обласної газети «Комуна».

У лютому 1941 року закінчив Військово-політичне училище і, будучи офіцером-танкістом, в перші ж години 22 червня зустрів ворога на західному кордоні в районі Перемишля. Був поранений, але, прийшовши у свідомість, відмовився від госпіталізації і залишився в бойовому строю. Брав участь в обороні Львова, Тернополя, Києва…

Потім в його долі відбувся різкий поворот: він став спочатку військовим кореспондентом дивізійної, потім армійського і фронтового газет. Брав участь у перших наступальних боях під Ленінградом і Тихвином, під Сталінградом і Воронежем.

22 вересня 1943 року разом з невеликою групою розвідників у першій човні форсував Дніпро, за що командуванням фронту представлявся до звання Героя Радянського Союзу. В нагородному листі, який зберігся до наших днів, зазначалося: «Невелика група розвідників, на чолі якої фактично став офіцер-журналіст, успішно форсувала Дніпро, закріпилася на правому березі і забезпечила переправу всього батальйону… Три доби з зброєю в руках тов. Борзунов разом з гвардійцями відбивав численні контратаки гітлерівців…». І цілком природний висновок: «Гідний присвоєння звання Героя Радянського Союзу». Однак це уявлення десь загубилося в інстанціях.

Вже в кінці війни, представляючи бойового журналіста до нової державної нагороди, редактор газети «За честь Батьківщини» 1-го Українського фронту писав: «У всіх вирішальних боях фронту: в зимовому наступі 1943 року, у весняному і літньому наступах 1944 року, а також в останніх наступальних боях 1945 року, тов. Борзунов незмінно перебував з передовими частинами… Організовуючи матеріал на передовій лінії під вогнем ворога, він показав себе безстрашним журналістом. Майор Борзунов С. М. гідний нагородження орденом Червоного Прапора».

На цей раз вистава не загубилося, і, перебуваючи в палаючому Берліні, Борзунов отримав вітальну телеграму про нагородження орденом Червоного Прапора. Всього ж у нього шість орденів і понад 20 медалей.

В одному з томів «Літописці перемоги» відомий публіцист Юрій Жуков справедливо назвав Насіння Борзунова в числі першої десятки спецкорів війни: «Серед тих, чиє журналістське перо залишило гарячий слід у серцях читачів газет військового часу, особливо хочеться сказати про К. Симонове, Б. Польовому, П. Троянівському, Ю. Королькове, М. Мержанове, Тобто Воробйова, С. Борзунове… і про багатьох інших літераторів, що працювали кореспондентами різних газет. Всі вони пройшли важкими, незабутніми дорогами війни, всім їм довелося бути активними учасниками поворотних в історії війни подій. У кожного з них була своя доля…».

Про яскравою журналістської долі С. Борзунова сказано в енциклопедії «Велика Вітчизняна війна 1941-1945»: «Військові кореспонденти пройшли поруч з героями своїх нарисів, брали участь у різних бойових операціях, висаджувалися з десантом в тилу ворога. С. М. Борзунов (газета «За честь Батьківщини») разом з передовими підрозділами форсував Дніпро…».

З гордістю говорив правдист Герой Радянського Союзу Сергій Борзенко про своєму фронтовому другу: «О, це цікавий чоловік. Його добре знали і високо цінували прославлені воєначальники, такі як Н. Ф. Ватутін, Г. К. Жуков, В. С. Конєв… С. М. Борзунов був самим оперативним працівником газети. Редактор посилав його на найбільш гарячі ділянки фронту. Писав Семен Михайлович легко і швидко, і ми, його товариші по перу, багато чого в нього навчився. Він любив гостру думку, влучні слова і звертався з ними дбайливо, як боєць з патронами».

Виступаючи перед військовими журналістами Москви 9 травня 1964 року, начальник Генштабу маршал С. Бірюзов сказав: «Нещодавно мені потрапила до рук книжка полковника Борзунова, в якій дуже правдиво, чесно розповідається про солдатському мужність і відвага журналіста. А чому? Та тому, що сам Семен Михайлович з початку і до кінця війни був на фронті, удостоєний багатьох урядових нагород…»

У 1951 році після закінчення Військово-політичної академії С. Борзунов ряд років працював відповідальним редактором журналу «Блокнот агітатора» (видання Головного політуправління СА і ВМФ). У 1960 році призначений головним редактором редакції художньої літератури, а в 1972 — заступником головного редактора Військового видавництва МО СРСР. У 1979 році, після 40 років календарної служби в армії у званні полковника він йде у відставку. Два роки працює заступником головного редактора літературно-мистецького журналу «Знамя», а з 1981 року — натою же посаді в «Роман-газеті», де і понині є членом редколегії.

У повоєнний час С. Борзунов видав понад 20 документально-художніх книг, присвячених в основному героїку Великої Вітчизняної війни. Найбільш відомими є: «Берег лівий, берег правий», «Заради декількох рядків», «На лінії вогню», «З пером і автоматом», «Подвиг, відлитий в рядки», «Прапор над містом», «Завжди в боях», «Всього одне життя», «У вогні хмари», «Біля рідного порога», «Романтика героїзму» та інші. Він — упорядник і співавтор чотиритомного видання «Жива пам’ять», випущеного об’єднанням ветеранів журналістики Росії. С. Борзунов завершив роботу над новим романом про маршала Коневе. У центральних газетах і журналах друкувалися його нариси і о інших полководців — Н. Ватутіні, Р. Жукова, Р. Малиновському, Ст. Чуйкове, К. Рокоссовском, В. Баграмяном, В. Якубовском та інших воєначальників. У 1988 році Державне видавництво російської літератури видало однотомник С. Борзунова «Вибране». Семен Михайлович — лауреат літературних премій імені Д. Фурманова, А. Фадєєва, К. Симонова, Ст. Пікуля і премії Міністерства оборони СРСР, Заслужений працівник культури РРФСР.

Семен Борзунов завжди охоче виконував і виконує громадські доручення. В Спілці журналістів він обирався членом правління та заступником голови Московської міської організації. Був депутатом Київської райради. Вступивши в 1973 році в Союз письменників, С. Борзунов обирався секретарем правління столичної організації, два терміни був головою ревізійної комісії Спілки письменників РРФСР. Останнім часом на громадських засадах керує прес-групою Комітету пам’яті маршала Жукова і міжрегіонального фонду «Видатні полководці і флотоводці Великої Вітчизняної війни». Бере діяльну участь у роботі прес-групи Російського комітету ветеранів війни і військової служби.

Живе і працює в Москві.