Пауль Целан

Фотографія Пауль Целан (photo Paul Celan)

Paul Celan

  • День народження: 23.11.1920 року
  • Вік: 49 років
  • Місце народження: Чернівці, Румунія
  • Дата смерті: 20.04.1970 року
  • Громадянство: Румунія
  • Оригінальне ім’я: Пауль Анчель
  • Original name: Paul Antschel

Біографія

Пізнім весняним вечором 1970 року з одного з паризьких мостів у Сену кинувся чоловік, і відразу, як камінь, зник під водою. Випадкові перехожі підняли тривогу; примчавшаяся на катері річкова поліція почала пошуки. Протягом Сени досить швидке, лише через кілька годин за допомогою аквалангістів і спеціальних мереж тіло знайшли. В кишені плаща загиблого виявили вид на проживання, і через кілька хвилин картотека Центрального управління міської поліції Парижа видала повні відомості: Пауль Лео Анчель, громадянин Австрії, рік народження — 1920, національність — єврей, професія — літератор, в Парижі постійно проживав з 1950 р. Свої книги і публікації підписував псевдонімом Пауль Целан.

Люди, що прийшли на інший день для впізнання, пригадували: загиблий не вмів плавати, а значить, стрибок з мосту був явним самогубством. Невиліковна хвороба? Нерозділене кохання? Грошові труднощі?

Втім, Париж звик до самогубств, тим більше поетів. «Адже месьє Целан — поет? Якою мовою він писав? Німецькою? І французькою теж? Так, є талановиті люди. А ще російською і румунською?! Як шкода, як шкода… Кремація завтра, панове. На жаль, двадцяте століття і все таке інше, але з похоронами самовбивць у нас у Франції бувають деякі складності, так…»

Обласний центр незалежної України, маленьке місто Чернівці (до 1944 року — Черновиці) має вельми бурхливу історію. До 1775 року воно належало Молдавському князівству, з 1775 року — Австрії, з 1918 р. — Румунії. Пауль Целан з’явився в цей світ у Чернівцях німецькомовним євреєм румунського підданства. З 28 червня 1940 року по 22 червня 1941 року перебував у радянському громадянстві. Наступні три роки виживав в обстановці безупинного кошмару між життям і смертю, утратив усіх рідних, уцілів завдяки чистій випадковості. На початку 1945 р. зволів не чекати милостей від нової адміністрації, перетнув радянський кордон і відновився в румунському підданстві. Працював у видавництві, перекладав на румунську мову російську прозу, писав власні вірші. Повоєнна Румунія нічим не відрізнялася від повоєнної Східної Європи — хіба що традиційний антисемітизм там був трохи міцніше. Целан робив тихий дрейф до Заходу; коли у Відні в 1948

р. вийшла його перша книга віршів «Пісок з урн», він доклав зусиль і перебрався до Австрії. Однак на частині території Австрії усе ще перебували радянські війська (вони пішли звідти тільки в 1955 році), і Целан від гріха подалі перемістився до Парижа. «П’ятий пункт», що недавно гарантував смерть, тепер відкривав кордони — Європа КАЯЛАСЯ.

Гранично зосереджений на літературній праці, Целан належав до того типу небожителів, поетів трохи не від світу цього, про яких прийнято писати в поблажливому тоні. Чудо порятунку із самого пекла гітлерівського геноциду відступило на другий план перед тягарем пам’яті про пережите. Найбільш відомий вірш Целана — «Фуга смерті» — не можна читати без здригання. У своїй творчості Целан пройшов дивовижний шлях від класично рівного вірша до верлібру, у якому не тільки затемнюється зміст розірваних рядків, але вже починається руйнація словесної тканини. Пізні вірші Целана схожі на ребуси, импрессионистичны і труднопостижимы.

Целан вільно володів російською мовою, що для уродженця Північної Буковини загалом не характерно. Німецьке написання свого прізвища — Antschel — він переробив у псевдонім Zelan, але пізніше писав його на французький лад Celan. Поетичне чуття і літературний смак у нього були бездоганні. З доброї волі і власного вибору Целан п’ятнадцять років віддав каторзі поетичного перекладу. Завдяки йому три російські поети — Олександр Блок, Сергій Єсенін, Осип Мандельштам — перекладені німецькою так, що зробити це краще вря

чи можливо. Данина притулила його Франції поет віддав також літературним приношенням — повністю переклав німецькою Поля Валері та Артюра Рембо.

Людина замкнута і малообщительный, Целан проте скуштував повною мірою літературної слави. Париж відкрив самотньому іноземцю всі двері, в Німеччині йому було присуджено найвищу літературну нагороду — премію Георга Бюхнера, реальна (Румунія) і потенційна (Ізраїль) історичні батьківщини марнували поетові всі мислимі похвали, про творчість Целана писались статті і монографії. Але мало хто знав, що відбувалося за дверима його паризької квартири.

Як нащадок громадян Австрії і жертва Голокосту, Целан автоматично отримав австрійське громадянство. Він свідомо залишив зону юрисдикції радянської окупаційної влади, бо не переносив панувала там політичної плутанини і занадто добре знав про зникнення колишніх австрійських громадян у підвалах Смершу.

У Париж, інтелектуальну і літературну столицю Європи, він переїхав винятково з творчою метою — у свідомості західних людей постійне проживання за кордоном не асоціювалося з поняттями «зрадництво» і «зрада Батьківщині». У Франції Целан жив на правах постійно проживаючого іноземця, на французьке громадянство (яке і в наші дні одержати нелегко) не претендував. Швидко здобута популярність, письменницькі та перекладацькі гонорари забезпечували йому пристойний рівень матеріального благополуччя. Інакше кажучи, кар’єра молодої людини із забутого Богом куточка карпатської землі була майже запаморочлива: живи й радій!

Доля розпорядилася інакше. Потрясіння часів війни, апокаліптичний жах баченого й повна людська самотність у світі не відпускали Целана й зрештою підкосили його. Таке відбувалося з багатьма євреями-інтелектуалами, які пережили Голокост, причому вже через багато років після війни. Тягар пережитого, начебто скинутий рятівний з пліч, не зникав — він повільно чавив і убивав випадкового втікача з зони смерті; це був свого роду «відкладений геноцид», запізніла дія трупного отрути епохи небаченого людиновбивства.

Целан не страждав психічним розладом, не «списався» у вульгарному смислі цього слова. Він просто згорів, источился, не знаходив більше сил для адекватного вираження того, що переповняло його випалене серце; піднявшись із дна на вершину, він волів не починати спуск…

У 1975 р. у збірнику «З сучасної австрійської поезії» були опубліковані російською 43 вірші Пауля Целана. Ніби й немало, але це все. Фігуру «емігранта» визнали занадто одіозною для продовження знайомства, а вийшов в 1987 р. Літературному енциклопедичному словнику Целан був мало того що названо «німецьким поетом», але знову-таки попрекнут еміграцією. Мабуть, тут не обійшлося без Луї Арагона, від якого в свій час Целан не прийняв пропозицію перевести Маяковського за хороший радянський інвалютний гонорар.

Остання, посмертно вийшла книга віршів Пауля Целана називалася пророчо — «Неминучість світла».