Панас Мирний

Фотографія Панас Мирний (photo Panas Mirnyi)

Panas Mirnyi

  • День народження: 13.05.1849 року
  • Вік: 70 років
  • Місце народження: Миргород, Україна
  • Дата смерті: 28.01.1920 року
  • Громадянство: Україна
  • Оригінальне ім’я: Панас Рудченко
  • Original name: Afanasiy Rydchenko

Біографія

Не афішуючи свою літературну діяльність, Мирний активно брав участь у громадському діяльність. В молодості був пов’язаний з революційному гуртком «Унія» у Полтаві, при обшуку у нього знайшли заборонені видання, однак наслідків це подія для нього не мало.

Афанасій (укр. Панас) Якович Рудченко народився 13 травня 1849 року в родині бухгалтера повітового казначейства в р. Миргороді на Полтавщині. Після кількох років навчання в Миргородському парафіяльному, а потім у Гадяцькому повітовому училищі чотирнадцятилітній хлопець йде працювати. Чиновницька служба Рудченка почалася в 1863 р. в Гадяцькому повітовому суді. В наступному році переходить на роботу у повітове казначейство помічником бухгалтера, а згодом, після короткого перебування в Прилуках, займає таку ж посаду в Миргородському казначействі.

На перші 8 років роботи чиновником припадають його перші літературні досліди, а також збір фольклорного матеріалу (частина зібраних матеріалів пізніше опублікував його брат, який писав під псевдонімом Іван Білик, у збірниках «Народные южнорусские сказки» (1869, 1870) та «Чумацькі народні пісні» (1874)).

З 1871 р. Панас Рудченко живе і працює в Полтаві, займаючи різні посади в місцевій казенній палаті.

Початок літературної діяльності

Саме в цей час він починає пробувати сили в літературі, причому зразком для нього служить старший брат Іван, що вже з початку 1860-х років публікував свої фольклорні матеріали в «Полтавських губернських відомостях», в «Основі», а пізніше видав окремі збірники казок і пісень, перекладав на українську мову оповідання Тургенєва, виступав у львівському журналі «Правда» з критичними статтями.

Перші твори — вірш «Україні» («Україні») та оповідання «Лихий поплутавши» («Лихий попутав»), підписані псевдонімом Панас Мирний, опубліковані за кордоном, у львівському журналі «Правда» в 1872 р. Незважаючи на те, що в 1870 — 1880-х рр. письменник багато написав, його твори залишилися невідомими широкій публіці на Україні в зв’язку з цензурними переслідуваннями україномовної літератури. Майже всі вони з’явилися за кордоном. Так, в 1874 р. в журналі «Правда» було опубліковано нарис «Подоріжжя од Полтави до Гадячого» та оповідання «П’єр яниця», а в 1877 році в Женеві з’являється повість «Лихі люди». Ще 1875 року в співавторстві з братом Іваном Біликом було закінчено роботу над романом «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», який був переданий в цензуру, однак у зв’язку з так званим Емським указом 1876 року в Росії цей твір опубліковано не було і вперше з’являється в Женеві у 1880 році.

Тільки з середини 1880-х років твори Панаса Мирного починають публікувати на Україні на сторінках альманаху «Рада», який видавав М. Старицький у 1883 — 1884 рр., публікуються перші дві частини роману «Повія» идва оповідання з циклу «Як ведеться, так і живеться». У 1886 р. в Києві виходять збірник творів письменника «Збираниця з рідного поля» та комедія «Перемудрив». Одночасно Панас Мирний продовжує виступати з публікаціями в галицьких (Австро-Угорщини) збірниках та журналах, де друкуються такі його твори, як «Лови», «Казка про Правду та Кривду», «Лимерівна», вільний переклад «Дума про військо Ігореве».

Громадська діяльність

Не афішуючи свою літературну діяльність, Мирний активно брав участь у громадському діяльність. В молодості був пов’язаний з революційному гуртком «Унія» у Полтаві, при обшуку у нього знайшли заборонені видання, однак наслідків це подія для нього не мало.

Панас Мирний підтримував тісні зв’язки з багатьма відомими діячами української культури — Н. Лисенко, М. Старицьким, І. Карпенком-Карим, М. Кропивницьким, М. Коцюбинським, Л. Українкою, М. Заньковецької, К. Билиловским, Жарко. Як член комісії міської думи він бере активну участь у спорудженні пам’ятника Івану Котляревському в Полтаві.

Після видання царського маніфесту 1905 р. Панас Мирний виступає з публікаціями, в яких закликає до рівноправності жінок. Співпрацює з журналом «Рідний край», який почав видаватися в Полтаві, у 1905 р. У ряді своїх творів («До сучасної музи», «Сон», «До братів-засланців») коментує революційні події.

Коли 1914 року було заборонено відзначати 100-літній ювілей Шевченка, письменник у статті, написаній з цього приводу, висловив глибокий протест і обурення діями царської влади. Вже в 1915 р. поліція почала розшук «політично підозрілу особу» Панаса Мирного. Панас Мирний ніколи не розкривав свого псевдоніма, не бажаючи, щоб його письменницька діяльність зіпсувала його кар’єру, тому особистість П. Мирного залишилася для влади невідомою.

Після революції 1917 р. Мирний підтримав Центральну раду, а пізніше Петлюру. Згадка про це містилася у виданій в 1930-е рр. «Літературної енциклопедії», проте пізніше радянська критика зображала Мирного прихильником Радянської влади, при якій він, незважаючи на вік, працював у Полтавському губфинотделе.

Помер і похований у Полтаві. Згідно з постановою Раднаркому Української РСР в будинку, де жив письменник з 1903 р., створено літературно-меморіальний музей. У 1951 р. в Полтаві було відкрито пам’ятник Мирного.

За сюжетом повісті П. Мирного «Повія» В. Кавалерідзе поставив художній фільм «Повія» (в ролі Христини — Л. Гурченко).