Олесь Бузина

Фотографія Олесь Бузина (photo Oles Byzina)

Oles Byzina

  • День народження: 13.07.1969 року
  • Вік: 45 років
  • Місце народження: Київ, Україна
  • Дата смерті: 16.04.2015 року
  • Громадянство: Україна

Біографія

Сучасний український письменник, який пише українською та російською мовами, журналіст, телеведучий.

Народився 13 липня 1969 року в Києві. Батьки Олеся, за його словами, були нащадками українських козаків і селян, батько, Олексій Григорович Бузина — офіцер 5-го (ідеологічного) управління КДБ. Прадід письменника служив у царській армії офіцером, а під час колективізації 1930-х років був раскулачен і відправлений на будівництво Біломорканалу.

Навчався в київській спеціалізованій школі № 82 ім. Т. Р. Шевченка.

Закінчив у 1992 році філологічний факультет Київського національного університету ім. Тараса Шевченка за спеціальністю «викладач російської мови і літератури», але викладацькою діяльністю не займався.

Працював у різних київських виданнях: газетах «Киевские ведомости» (1993-2005), «2000» (2005-2006); журналах «Друг читача», «Лідер», «Наталі», «Его», «XXL».

З 2007 року вів авторську колонку і блог в газеті «Сегодня».

У жовтні 2006 року був ведучим програми «Teen-ліга» на каналі «Інтер», сучасної української телеверсії гри «брейн-ринг».

У 2010-2011 роках разом з журналістом Євгеном Мориным випустив цикл документальних фільмів «Слідами пращурів».

З 2011 року брав участь у програмі «Холостяк. Як вийти заміж? з Анфісою Чеховою».

Був кандидатом у народні депутати України по мажоритарному київському міському виборчому округу № 223 від партії «Руський блок» і посів четверте місце, набравши 8,22 % голосів виборців. На повторних виборах за того ж 223 округу до 15 грудня 2013 року Бузина набрав 3,11 % голосів виборців.

З січня 2015 року — шеф-редактор газети «Сегодня». У березні 2015 звільнився, заявивши про цензуру керівництва инфохолдинга «Медіа Група Україна» — заборону критики прем’єр-міністра Арсенія Яценюка і екс-президента Леоніда Кучми. Також, за його словами, причинами стали відсутність у нього як шеф-редактора чітких повноважень, непідконтрольність його редакції сайту газети і заборону брати участь у ток-шоу і давати коментарі для ЗМІ.

Олесь Бузина неодноразово запрошували на ток-шоу на російському телебаченні, а його статті та інтерв’ю публікувалися в російських ЗМІ.

Олесь Олексійович Бузина убитий 16 квітня 2015 року. Відспівування відбулося в соборі Києво-Печерської лаври. Похований 19 квітня 2015 року на Берковецькому кладовищі в Києві. Олеся Бузину проводили в останню путь під оплески.

Суспільні погляди

Олесь Бузина дотримувався погляду про триєдність російського народу («малоросів, білорусів і великоросов») і тому називав себе і українцем, і росіянином. Він підтримував федералізацію України, її незалежність і двомовність української культури, широке розвиток української та російської мов. На його думку, «свідомі українці стурбовані не стільки створенням української культури, скільки знищенням російської». Олесь Бузина ніколи не підтримував «помаранчеву революцію». Також заснував протягом так званих «шевченкофобов».

Національна спілка письменників України після публікації книги «Вурдалак Тарас Шевченко» звернувся в прокуратуру з проханням порушити проти Олеся

Бузини кримінальну справу за розпалювання міжнаціональної ворожнечі і наклеп на адресу Шевченка. Після відмови Прокуратури порушити справу Спілка письменників України звернувся до суду з вимогою притягнути Його до відповідальності, проте письменник виграв судовий процес, довівши неспроможність звинувачень. Після програного українським Союзом письменників процесу прямо біля будівлі суду на письменника скоєно напад. Всього проти письменника було порушено 11 судових процесів, які він виграв. Ініціаторами судових процесів проти Бузини були також політики Павло Мовчан (голова товариства «Просвіта») та Володимир Яворівський (Блок Юлії Тимошенко).

У січні 2006 року Олесь Бузина заявляв, що, як письменник, «знає про існування політичної цензури на Україні (пов’язаної з режимом, які встановилися після перемоги «помаранчевої революції»), оскільки кілька українських видавництв побоялися видавати його книжки».

У травні 2009 року Олесь Бузина запропонував прийняти пакет законів, що забороняють неонацистські організації та пропаганду нацизму, заборонити пропаганду ідеологічної спадщини ОУН як тоталітарної фашистської партії. Цю пропозицію підтримав один з лідерів Партії регіонів Борис Колесніков. На думку Олеся Бузини, опублікованому на антиющенковском сайті «Антифашистський комітет України», президент України Віктор Ющенко протегує українському неонацизму і сам є неонацистом.

Проти Олеся Бузини робилися спроби цензурних обмежень ідеологічного характеру. У травні 2009 року Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі доручила своєму апарату провести моніторинг друкованих ЗМІ на предмет відповідності закону «Про захист суспільної моралі». Це було зроблено за ініціативою члена комісії, директора Інституту українознавства П. Кононенко, який звернув увагу комісії на публікації Олеся Бузини в газеті «Сегодня», де нібито «дискредитують видатних українських діячів, вибирається все ганебне в нашій історії».

Громадське об’єднання «Гей-форум України» у 2011 році поставило його на 4 місце в рейтингу «Гомофобний діяч року». Зокрема, наводиться таке висловлювання письменника про гомосексуалів: «Вони повинні поважати моє людське прояв фізичної відрази до них і намагатися не виявляти при мені своїх порочних схильностей. Тим більше, не нав’язувати їх суспільству. Місце педерастів — серед педерастів».

Інциденти

11 березня 2011 року в прямому ефірі ток-шоу Євгена Кисельова «Велика політика» Сергій Поярков прочитав утішний відгук Бузини про Пояркове як художника і письменника в газетній статті і заявив, що заплатив Бузині за цю статтю. Словесна перепалка переросла в бійку, після чого Бузина був видалений зі студії, як пояснив Кисельов, «не тому, що він почав битися, а тому, що він насмілився дорікнути мені в тому, що я тут когось за гроші запрошую виступати в нашій програмі». Висловлювалися припущення, що бійка була запланована, але учасник

і конфлікту це спростовували.

Вбивство

У березні 2015 року, за місяць до загибелі, в інтерв’ю «Російській газеті» Бузина розповів про напади і погрози на свою адресу. У ряді телевізійних передач (зокрема, в програмі Володимира Соловйова від 30 січня 2014 року) також висловлювалися побоювання про загрозу його життю.

Олесь Бузина був застрелений з пістолета ТТ 16 квітня 2015 року близько 13:20 у Києві, біля свого будинку по вулиці Дегтярівській, 58. За даними прес-служби МВС, вбивцями були двоє невідомих у масках. Автомобіль з італійськими номерами був пізніше знайдений кинутим у Шевченківському районі Києва. Будь-яких доказів, що вказують на особистість злочинців, в ньому виявлено не було.

Згідно розісланому по електронній пошті листа, відповідальність за вбивство (як і за вбивство Олега Калашникова) взяла на себе «Українська повстанська армія». Організація з такою назвою в Росії включена в перелік екстремістських, однак правоохоронні органи України заперечують її існування. Представники СБУ України заявили, що за даними лінгвістичної експертизи автори листа не є носіями української мови.

Журналіст Анатолій Шарій і ряд ЗМІ звернули увагу на те, що особисті дані Олеся Бузини, в тому числі і адресу проживання в Києві, були напередодні викладені на сайті «Миротворець». Автори сайту заявляють, що дані Бузини були внесені на сайт вже після його вбивства.

Міліція вважає, що вбивство носить замовний характер і пов’язане з професійною діяльністю журналіста. Було відзначено також схожість з вбивством Олега Калашникова. Крім того, відпрацьовується версія особистих неприязних відносин, яку пов’язують з публікацією у відкритому доступі домашньої адреси Бузини. Серед інших версій представники МВС, владних структур України і українські політики називають провокацію з боку російських спецслужб, конфлікти в середовищі представників опозиції, або помста представників кримінального середовища, з якими був нібито пов’язаний Бузина. У той же час, за межами України (зокрема, представниками російської влади і італійським виданням La Repubblica) були висловлені думки про політичний характер вбивства, яке є частиною кампанії по зачистці політичної опозиції.

Вбивство викликало певний резонанс на рівні вищих посадових осіб держав і представників міжнародних організацій. Президент України Петро Порошенко назвав вбивство «провокацією» і висловив думку, що воно спрямоване на дестабілізацію ситуації в країні». Розслідування вбивства було взято під особистий контроль. Із засудженням вбивства, співчуття рідним жертви і вимог всебічного розслідування виступили Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун, офіційні представники ОБСЄ, США і Росії. Із закликами до ретельного розслідування вбивства та його осудом виступили також журналістські (зокрема, «Репортери без кордонів» та Комітет захисту журналістів США) та правозахисні (HRW, ЮНЕСКО) організа

ції.

Наслідок

18 червня 2015 року А. Аваков повідомив про розкриття вбивства та затримання трьох осіб, обвинувачених у вбивстві. Всі затримані — активісти ультраправого руху. Один із затриманих, Андрій Медведько (відомий як «Менсон»), був активним майдановцем, а також керівником Печерської районної організації ВО «Свобода» у Києві і був активістом і одним з творців її найбільш радикального крила організації «С14», в кінці 2014 року недовго служив у зоні АТО в складі батальйону МВС «Київ-2». Інший, Денис Поліщук (з позивним «Аллах»), також націоналіст і учасник війни на Донбасі, висувався на виборах у Верховну Раду в 2012 році від політичної партії Українська національна асамблея. Третій підозрюваний був відпущений у зв’язку з недоведеністю. 23 червня Поліщук був відпущений на свободу під заставу в 5 мільйонів гривень, який вніс за нього бізнесмен, екс-перший заступник голови правління ВАТ «Укргазвидобування» Олексій Тамразов, але 2 липня суд скасував це рішення і повторно заарештував Поліщука.

9 грудня 2015 року Печерський районний суд Києва звільнив з-під варти під цілодобовий домашній арешт активіста націоналістичної організації Дениса Поліщука, підозрюваного у вбивстві журналіста Олеся Бузини. Суд також зобов’язав підсудного носити електронний браслет стеження. Запобіжний захід обрано на термін до 9 лютого 2016 року. 31 грудня під домашній арешт був випущений і Медведько.

25 березня 2016 року Печерський районний суд Києва відмовився продовжити домашній арешт для Дениса Поліщука, а також замінив запобіжний захід у вигляді домашнього арешту на особисте зобов’язання для Андрія Медведько.

У травні 2016 року мати Олеся повідомила, що українські власті не бажають карати вбивць сина: слідство у справі припинено, підозрювані випущені з-під варти. Згодом по відношенню до одного з підозрюваних були скасовані всі заходи припинення і зняті будь-які обмеження волі. 23 травня 2016 року Печерський районний суд Києва відмовив у продовженні запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання для Андрія Медведько, підозрюваного у вбивстві Олеся Бузини.

Пам’ять

Акції пам’яті на честь Бузини пройшли 19 квітня 2015 року в Москві біля посольства України, у Києві та Луганську. У кожному з міст у них взяли участь кілька сотень людей.

Вбивства Олеся Бузини присвятила вірш Юнна Моріц.

13 липня 2015 року встановили меморіальну дошку в Києві на будинку вул. Дегтярівська 58, де жив О. Бузина. Пізніше 14 липня три українських журналіста зняли цю дошку як незаконно встановлену, МЗС РФ засудив зняття дошки.

Ім’я Олеся Бузини носить Міжнародна літературно-медійна премія. Присуджується за досягнення в галузі літератури та журналістики, а також у громадській діяльності, пов’язані з історією України і Росії з сучасними подіями, що відбуваються в обох державах.

Проводиться збір коштів на пам’ятник Олесю Бузині. Створювати пам’ятник буде народний художник Росії скульптор Андрій Ковальчук.