Олександр Навроцький

Фотографія Олександр Навроцький (photo Alexander Navrotskiy)

Alexander Navrotskiy

  • Рік народження: 1839
  • Вік: 75 років
  • Місце народження: Санкт-Петербург, Росія
  • Дата смерті: 28.05.1914 року
  • Рік смерті: 1914
  • Громадянство: Росія

Біографія

Російський письменник. Служив у військово-судового відомства. У 1891 році вийшов у відставку в чині генерал-лейтенанта. Літературний дебют Н. – світський роман «Сімейство Тарских» (1869).

Народився в Петербурзі. Служив у військово-судового відомства. У 1891 вийшов у відставку в чині генерал-лейтенанта. Літературний дебют Навроцького — світський роман «Сімейство Тарских» (1869). З н. 70-х виступав як поет і драматург (драматичні хроніки «Стенька Разін», 1871; «Царівна Софія», 1874; вірш «Скеля Стеньки Разіна», 1870; та ін).

З 1879 — видавець і редактор православно-монархічного журналу «Російська мова», залучив до співпраці таких письменників і публіцистів, як А. Д. Градовський, В. А. Гончаров, Н. Я. Данилевський, А. В. Круглов, Е. Л. Марков. Сам Навроцький виступав тут з численними статтями, віршами та історичними драмами у віршах: «Остання Русь» (1879, № 2), «Хрещення Литви» (1879, № 9), «Єзуїти в Литві» (1880, № 9). У публіцистичних статтях («Сучасні етюди». 1880. № 3-6; «Внутрішнє огляд». 1881. № 4; «Самодержавство і конституціоналізм». 1881. № 6) розглядав гострі питання поточного життя. Стверджуючи, що російський цар нерозривно пов’язаний з народом (зв’язок цю намагається розірвати бюрократія) і що неодмінним елементом суспільного життя є «легенда» (віра і традиції попередніх поколінь), він піддав різкій критиці громадські захоплення епохи реформ (атеїзм, нігілізм, меркантилізм), в ході яких «ми промотали ту моральну енергію і силу, які безперервно отримали від предків». (1880. № 3). Критикуючи в той же час і ряд елементів сучасного державного устрою (всевладдя чиновництва, «класична» реформа освіти тощо), Навроцький закликав до «дрібної, поступовій роботі», до«боротьби на нелегальному полі», вважаючи, що в «основу всіх майбутніх реформ повинна лягти реформа людини», а для цього необхідні «повна свобода совісті, залучення приватної енергії до підняття морального ідеалу, до ідейної боротьби з посткастраційним злом, сувора економія і можливе широке участь представників народу у вирішенні різних питань державного і суспільного життя» (1881, № 4).

Вірші Навроцького зібрані в сб. «Картини минулого» (СПб., 1881; на кн. був накладений арешт, вийшла після передруку ряду сторінок), «Світочі Російської землі» (СПб., 1896), «Сказання минулого» (кн. 1-3, СПб., 1896-1902), «По Волзі. Волзькі билини і казки у віршах» (СПб., 1903); вони друкувалися також у часописах «Російський вісник» (1903-04), «Мирний труд» (1905, 1907), «Світоч» (1910).Навроцький вважав, що «великі основи російської держави: самодержавство, православ’я, народність — не суть порожні звуки. Вони існують. На них базується і стоїть російська держава».

З 1903 Навроцький член «Російського зборів». З 1900 — член Літературно-мистецького товариства. Продовжував писати історичні драми: «Дарина Осокіна, купецька дочка» (СПб., 1904), «Облога Ростова» («Російський вісник», 1906, № 5, 6), «Лихоліття» (СПб., 1910), «Артемій Петрович Волинський» (СПб., 1910) і ін. На сцені Народного дому в Петербурзі з 1900 з протягом кількох років йшла «драматична бувальщина» «Іван Розбійник, або Гріхів не з’їсти, поки совість є». За трагедію у віршах «Государ-цар Іван III Васильович» Навроцький був удостоєний в 1901 почесного відкликання при присудженні АН Пушкінської премії.