Олександр Герцен

Фотографія Олександр Герцен (photo Alexander Herzen)

Alexander Herzen

  • День народження: 06.04.1812 року
  • Вік: 57 років
  • Місце народження: Москва, Росія
  • Дата смерті: 21.01.1870 року
  • Громадянство: Росія Сторінок:

Біографія

Герцен — російський революціонер, письменник, філософ. Він був головним редактором, легендарного «Дзвони», на посаді якого він і помер 9 січня (21 н. с.) 1870

Герцен Олександр Іванович, народився 25 березня 1812 року в Москві. Він був позашлюбним сином багатого російського поміщика В. Яковлєва і молоденькою німецької міщанки Луїзи Гааг з Штутгарта. Хлопчик отримав вигадане прізвище Герцен (від німецького слова «серце»). Виховувався в будинку Яковлєва, отримав хорошу освіту, знайомився з творами французьких просвітителів, читав заборонені вірші Пушкіна, Рилєєва. Глибокий вплив на Герцена мала дружба з талановитим однолітком, майбутнім поетом Н.Огарьовим, яка тривала всю їх життя.

Подією, що визначила всю подальшу долю Герцена, було повстання декабристів, які назавжди стали для нього героями-патріотами, пошедшими «свідомо на явну загибель, щоб розбудити до нового життя молоде покоління». Він присягнувся помститися за страчених і продовжити справу декабристів. Влітку 1828 він зі своїм другом Огарьовим на Воробйових горах, при вигляді всієї Москви, присягнув великій справі боротьби за звільнення народу. Цій клятві вони залишилися вірними до кінця життя.

Юнацьке волелюбність зміцнилося в роки навчання в Московському університеті, куди він вступив у 1829 на фізико-математичний факультет, закінчив його зі ступенем кандидата в 1833 році. У стінах університету навколо Герцена і Огарьова згрупувався гурток передової молоді, серйозно займалася політикою і соціологією. Ідеї свободи, рівності, братерства, освіти, ідеї рівноправності, в тому числі жіночого, займали увагу Герцена. В очах начальства Герцен уславився сміливим вільнодумцем, вельми небезпечним для суспільства.

Влітку 1834 був заарештований і засланий в глуху провінцію: спочатку-в Перм, згодом у Вятку і у Володимир. Перший рік у В’ятці вважав своє життя «порожній», підтримку знаходив тільки в листуванні з Огарьовим і своєю нареченою Н.Захариной, на якій одружився, відбуваючи заслання у Володимирі. Ці роки (1838 — 40) були щасливими і його особистого життя. Своєрідним художнім підсумком першої посилання з’явилася повість «Записки одного молодого людини»(1840 — 41).

У 1840 повернувся в Москву, але невдовзі (за «поширення необгрунтованих чуток» — різкий відгук у листі до батька про царської поліції) був відправлений у заслання в Новгород, звідки повернувся в 1842. У 1842 — 47 публікує в «Вітчизняних записках» розпочатий ще в Новгороді цикл статей «Дилетантизм в науці» (1842 — 43). Другий філософський цикл Герцена, «Листи про вивчення природи» (1844 — 46), займає видатне місце в історії не лише російської, але й світової філософської думки.

В 1845 році було завершено розпочатий ще в Новгороді роман «Хто винен?» У 1846 написані повісті «Сорока-злодійка» і «Доктор Крупів». В січні 1847 їде з родиною за кордон, не припускаючи, що залишає Росію назавжди.

Восени 1847 в Римі він бере участь у народних ходах, маніфестаціях, відвідує революційні клуби, знайомиться з видатними діячами італійського національно-визвольного руху. В травні 1848 повернувся в революційний Париж. Пізніше про ці події напише книгу «Листи з Франції та Італії»(1847 — 52). У червневі дні 1848 став свідком поразки революції у Франції і розгулу реакції, що привело його до ідейного кризи, выразились у книзі «З того берега» (1847 — 50). Восени 1851 пережив особисту трагедію: під час корабельної аварії загинули його мати і син. У травні 1852 померла дружина. «Все звалилося — загальне і приватне, європейська революція і домашній дах, свобода світу і особисте щастя».

У 1852 переїздить у Лондон, де починає роботу над романом-сповіддю, книгою спогадів «Минуле і думи» (1852 — 68).

У 1853 Герцен засновує Вільну російську друкарню в Лондоні. (Примеяательно, що саме в ці роки Лондон і Париж готують і в березні 1854 року укладають військовий союз своместно з Туреччиною проти Росії, а у вересні 1854 року висаджують військовий десант у Криму. Таким чином отримана Герценым можливість вести пропагандисткую роботу саме з Лондона не була випадковою. — Прим. ред.) В 1855 почав видавати альманах «Полярна зірка», влітку 1857 разом з Огарьовим приступив до випуску газети «Дзвін». Це була трибуна, з якої він міг звернутися з вільним словом до народу. Герцен оголосив, що «Дзвін» буде дзвонити про все, чим би не був порушений: безглуздим указом, крадіжками сановників неуцтвом Сенату. Надруковані на тонкому папері листи «Дзвони» перевозились через кордон і отримали широке поширення в Росії.

Останні роки життя Герцена пройшли переважно в Женеві, ставала центром революційної еміграції. У 1865 сюди було перенесено видання «Дзвони». У 1867 році він припиняє видання, вважаючи, що газета зіграла свою роль в історії визвольного руху в Росії. Своїм головним завданням тепер Герцен вважав розробку революційної теорії. Навесні 1869 він вирішив влаштуватися в Парижі. Тут 9 січня (21 н. с.) 1870 Герцен помер. Був похований на кладовищі Пер-Лашез. Пізніше його прах був перевезений в Ніццу і похований поруч з могилою його дружини.